Війну «витягують» поранені захисники — але оновлену медицину отримаємо ми і наші рідні. Що міняється?
Ви точно бачите, що відбувається з медичною системою при такій кількості поранених військових і ветеранів. Як це видозмінює всю нашу медичну систему в розрізі останніх п'яти років?
Перший напрям – інфраструктурний. Потреби, які виникають при травмі війни – не тільки у захисників і захисниць, а і про цивільних – потребують переосмислення, що ми маємо в лікарні, яку допомогу готові надавати і в яких лікарнях.
Здається, вперше ми заговорили про маршрут пацієнта саме по травмі війни. Так з'явилося 100 закладів, які готові були приймати [травму війни] інфраструктурно і концентрувати експертизу, обладнання, інші речі.
Чи все ідеально в маршрутах? Ні. Вони тісно пов'язані з особливостями нормативного регулювання військового обліку і інших речей, які стосуються військового нормативного регулювання. Не надто швидко можна за потреби пацієнта перевести в той заклад, де можуть йому допомогти, особливо якщо це чинний військовослужбовець. Тут маємо ще над чим попрацювати.
Друге – ця ситуація дає нам можливість більше формувати в системі толерантності і емпатії. Наша пострадянська система мала проганлини з емпатією, толерантністю до пацієнтів. Це дуже лайтово зауважую.
Коли рухаєшся по лікарнях, де багато військових, бачиш молоді команди, які з захватом розповідають, як працюють, щоб хлопці отримали не просто якісну медидопомогу, щоб вони отримали гідність.
Третє – мені здається, що медицина зростає в професійності. До цього змушує динамічний розвиток такої кількості складної травми, які маємо за останні роки в хірургічних відділеннях. Це і обмін кращими практиками з колегами, і з колегами з інших країн, які приїжджають. Це дозволяє зростати внутрішній експертності нашої медичної спільноти.
Четверте — кількість травми війни і обсяг реабілітації, потрібної зараз, і яка буде потрібна впродовж багатьох років, дозволила розвинутися величезному сектору, де бачу неймовірно – це не ейджизм — молоді проактивні команди.
Вони сформувалися з нуля, отримали експертизу, отримують експертизу колег з-за кордону, отримують внутрішню експертизу через проактивність міжнародних партнерів.
Ці молоді люди, які прийшли в систему і почали працювати саме з болями, страхами і наслідками війни, це суттєвий вклад в медицину загалом в нашій країні.
Ці люди вчаться працювати з різними травмами війни. Вони, якби це жорстоко не звучало, через значний потік поранених підвищують свій професіоналізм.
Зрештою, коли до них будуть потрапляти цивільні з іншими травмами чи захворюваннями, завдяки набитому досвіду зможуть їм також допомагати. Адже, як казав міністр, понад 80% військових лікуються в цивільних закладах. Команди на місцях же потім допомагають і цивільним, правильно?
Саме так.
Як система реагує на потребу в тих чи інших послугах, які раніше в Україні так були активно не розвинені? Скоріш за все, можемо говорити про опікові травми. Ймовірно, протезування. Я б ще хотіла назвати терапію болю, та здається, що ми до цього ще повземо, а не йдемо.
Також психологічна допомога. Навіть у допандемічні часи, коли війна вже тривала, щодо роботи з ПТСР (посттравматичний стресовий розлад – LB.ua) називали лише “Лісову поляну”.
Зараз уже можна називати кілька потужних команд по країні плюс розвиток загалом у менших мультидисциплінарних командах центрів ментального здоров'я, чи при стаціонарних психіатричних закладах. Тут вже формується і передається експертиза.
Що стосується цілих напрямків – так, це опіки, це офтальмологія. Багато пошкоджених очей, які теж мають свій маршрут і ми маємо заклади, які входять у нього. Ми переглядаємо спільно з ними і тарифи, і дивимось, що можемо зробити.
Це і протезування, якщо око втрачене, і операція, якщо можна відновити?
І протезування, і [загалом] травма. Не так багато клінік в нашій країні входять в цей маршрут, які готові [лікувати] фактично під ключ. Три з них монопрофільні, це ускладнює історію, бо зазвичай травма очей військових не буває монопрофільною. Ця експертиза потрібно одночасна. Команди переїжджають, або відбувається лікування в кілька етапів. Але ця історія теж виросла в рамках викликів війни.
Можемо по-різному оцінювати сегмент протезування і реабілітації, але він зовсім інший, ніж той, який був ще три роки тому.
Тоді вже була достатня кількість надавачів, але про справжню експертизу і про результат протезування та реабілітації ми говорили лише в декількох на всю країну, куди їздили інші навчатися. Зараз бачимо, що помилки, які були на початку, виправляють, з них роблять висновки.
Якщо б не критика з боку волонтерських, громадських організацій, які вказували на помилки щодо реабілітаційних центрів, центрів протезування, чи лікування, напевно, ми б не мали виправлення ситуації, і знаходилися на рівні, який був ще тоді.
Чи можемо ми сказати, що та ж травма ока почала концентрувати фахівців в ряді місць і туди ми можемо скерувати цивільних, які потребують такої допомоги? Вони можуть її вже отримати без потикання і руху наосліп, коли шукаєш, хто ж допоможе і цю експертизу має?
Війна заставила нас переосмислити весь ринок медичних послуг. До широкомасштабного вторгнення ми закуповували всіх і все.
Розуміли, та напевно, не наважувалися так проактивно працювати з маршрутами і концентрацією медичних послуг.
Коли з'явилися перші маршрути, зокрема маршрути для військових для надання допомоги, ми побачили, що вони дозволяють концентрувати особливо складні послуги там, де ми хочемо бачити результат. І так з першого маршруту по військових потім з'явилися по опіках, потім – по гнійно-кістковій історії, потім – по травмі загалом, офтальмології, навіть апалічні пацієнти (коли люди не сплять, але й не виявляють ознак усвідомленості).
І так ми почали історію з концентрацією послуг по певній експертизі. Чи використовується ця концентрація послуг для цивільних? Так, ми бачимо, що, наприклад, травматологія, офтальмологія вже використовується повноцінно.
Ми розширили спільно з Міністерством охорони здоров'я маршрут уже в рамках заміни кришталиків, де маємо лише декілька закладів.
Зараз це ще недостатньо помітно. 100 закладів, які надають допомогу військовим, це зазвичай багатопрофільні великі лікарні, їхня експертиза навантажена все ж захисниками і захисницями. Тому, можливо, там цивільні не мають можливості наскільки вільно і планово добратися в систему. Але для урагенції вони відкриті так само по маршрутах.
Знаю, що екстрена медична допомога, багато регіонів вибудовують свої маршрути для ургентних випадків також в рамках цієї експертизи.
Військові і ветерани підсвідчують багато проблем, які не були супер на часі. Розвиток ще яких секторів ще вони потягнуть за собою?
Я думала про доглядову працю, медсестринський догляд, можливо, розвиток реабілітації в громадах. Коли говоримо про протезування, ампутації чи складні травми, це довгий маршрут, людина не може постійно бути в стаціонарі. Вона має повернутися додому, а для цього там має бути фахівець, який її підхопить.
З госпітальної частини нам є ще над чим працювати, щоб вдосконалити надання допомоги і хірургічної, і стаціонарної, особливо по мультидисциплінарному підходу. Ми ще не дійшли до того, щоб повноцінно відмоніторити, наскільки в повному обсязі надається гостра реабілітація.
Коли ми будемо мати декілька ще елементів в електронній системі охорони здоров'я, зможемо відстежувати цей обсяг.
Мультидисциплінарний підхід, який може бути в рамках госпітальної частини, не завершується тільки гострою реабілітацією, але й психдопомогою.
У вимогах НСЗУ є наявність по багатьох пакетах (держава ділить медиичну допомогу з пакетами, і кожен медзаклад подається на окремі пакети медичних послуг, за які йому потім сплачуватиме держава) психолога або психіатра, але знаю з відгуків і звернень, з того, що бачимо в системі, що цей обсяг допомоги ще недостатньо покритий так, як мав би.
Хоча маємо яскраві приклади в окремих лікарнях – четверта лікарня в Дніпрі, інші багатопрофільні великі, як львівське ТМО (територіальне медичне об'єднання Львова), – де ми бачимо, як система мультидисциплінарності розвинута повноцінно.
Я згідна і про сестринський догляд, який будемо розвивати і в рамках окремого пакету з Мінветеранів, і потім переносити загально в програму медичних гарантій як нову послугу.
Паліатив – шукаємо шляхи впродовж двох років, з'явилася оплата послуг за догляд апалічним пацієнтам. Це пацієнт, який потребує довготривалого догляду і який по факту потребує і інтенсивної реабілітації.
Реабілітація в громаді – так, з колегами пробуємо, підбираємо підходи.
Хотіла б сказати чесно: немає одного хорошого рецепту, як розбудувати ту чи іншу допомогу вже і зараз. У нас дуже багато іде шляхом проб, помилок і коригування.
Мені як журналістці, яка спілкується з багатьма пацієнтами, бракує уваги до терапії болю. Попри декларації відкриття 30+ центрів болю, розумію, що навіть проблема Налбуфіну – коли військові ставали залежними внаслідок приймання медпрепарату не по показах. Ок, ми його перенесли в червоний список з сильним регулюванням, але це не вирішило проблеми того, що людям болить.
А болить не тільки військовим, які травми / поранення або перебивають на лінії бойового зіткнення. Це онкопацієнти, пацієнти, які мають різні травми, ногу зламали чи ще якусь іншу травму, болить, мігрень, ще щось. Можна можна багато діагнозів називати, цивільник зокрема. Ми говоримо про розвиток адаптивного спорту – це класно, але щоб людина дійшла до цього спорту, їй має перестати боліти. Що вам болить?
Озвучу ще одну не надто гучну тему, про яку треба починати говорити – залежності. Ми почали рух спільно з Міністерством охорони здоров'я і з Центром громадського здоров'я, щоб переглянути в програмі медичних гарантій, як мають закуповуватися послуги з залежностями.
Це не тільки питання фінансування, маршрутів, інфраструктури. А й чи хоче сам пацієнт визнати цю проблему, чи хоче лікуватися. Чи зможемо ми надати допомогу родині, яка живе з пацієнтом, який має залежності.
Це з огляду на загальний обсяг, скільки в нас таких людей буде і наскільки їх зростає. Як держава ти маєш зробити, щоб як мінімум людина могла швидко вийти, як
- Останні
- Популярні
Новини по днях
9 липня 2026
