«Хочу на руки підняти онуку»: що таке кардіореабілітація і чому вона стартує ще з реанімації

26.10.2026, 15:46 lb.ua

Що таке кардіореабілітація і навіщо вона?

Кардіореабілітація — комплексний підхід до людини, яка має серцево-судинні захворювання, у допомозі повернутися їй до фізично активного життя і зменшити повторні серцеві події.

Я так розумію, що тут ідеться не про життя людини як таке, а про якість життя?

Можливо намацально людям пояснити, як буде відрізнятися якість життя, плюс-мінус, якщо ви пройдете кардіореабілітацію під контролем фахівців і якщо не буде команди, аби цю реабілітацію з вами пройти?

Якість життя — один з критеріїв, які завжди проговорює Американська асоціація кардіологів саме в блоці кардіореабілітації.

Пацієнти мають отримувати якісне життя після серцевих подій.

Неодноразово чула, коли наші пацієнти займаються, вони в захваті, що вийшло піднятись по сходах. Для здорової людини це ні про що, такі маленькі речі непомітні. Але не для пацієнтів, які кажуть: «У мене будівля на два поверхи, не можу піднятись до себе в спальню, сплю в холі, не вистачає ні сил, ні можливості піднятись в спальню. Для мене це критично неприємно і це зменшує мою якість життя. Я хочу спати в себе в ліжку, а вимушена спати на дивані».

Люди, які проходять не дуже приємні етапи в житті, відзначають ці маленькі шматочки. Наприклад, піти на ринок купити щось, принести пакунок додому.

У кожного пацієнта є свої запити, і коли ми працюємо, я питаю: «Що б ви хотіли зараз зробити з активностей?».

Людині потрібна операція або якесь втручання на серці, вона до вас приїжджає. Коли включається ваша реабілітаційна команда?

У першу добу після операції узгоджується все з нашою командою лікарів, анестезіологів, чи можемо по показникам стабільності пацієнта починати з ним працювати.

Пацієнти в реанімаціі прокидаються, ми спілкуємось, розуміємо, який стан, перевіряємо аналізи, показники, анестезіологічні моменти, наші фізичні терапевти оцінюють по своїм шкалам.

Якщо всі планети сходяться, починаємо активуватися в ліжку, робити дуже легкі вправи.

Деяким пацієнтам з їхнім станом післяопераційним навіть важко підняти руку, підтягнути ногу.

Робимо вправи в ліжку, потім сідаємо зі спущеними ногами, встаємо. Якщо проходимо ці етапи, можемо походити по відділенню інтенсивної терапії, реанімації.

Зробити трохи більше навантаження. В цілому пацієнти від 15 хв до години часу можуть бути активні, але теж треба дивитись, щоб не перенавантажити.

З пацієнтами з трансплантацією ми починаємо працювати з фази нуль, ще до того, як пацієнт пішов в операційну. Тобто готуємо його до фізнавантаження, щоб м'язи адаптувались, щоб після трансплантації було легше в рази повернути людину в гарний фізичний стан чи хоча б довести до того, що було.

У нас був пацієнт, з яким ми місяць займались до трансплантації, щоденно навантажували вправами. В нього не було дуже багато сил, але адаптувався, після трансплантації активно почали з ним працювати і давати більше навантаження, він доволі швидко відновився. У нас уже досвід великий з такими пацієнтами.

Але пацієнти в реанімації ж зазвичай підключені до різних систем. Вони встають разом з усім?

Разом з усім. Нам дозволяють, уже вісім років ми так працюємо. Якщо щось можливо від'єднати, від'єднуєм, що неможливо, пакуємо на пацієнта або на роллер рухомий, чіпляємо всі наші помпи, дренажі, сечоприймач.

Якщо є кардіостимулятор, його теж підсовуємо.

Якщо пацієнт кисневозалежний, приліплюємо ще балон, обмотуємо його пластирем.

Така в нас тачка здорова виїжджає (сміється), і пацієнт стабільно гуляє.

Навіть якщо він прогуляє хвилин 10-15, це вже активна участь в русі, в мобільності.

Неважливо, що підготовка йде півгодини, навіть більше, бо різні моменти бувають.

Буває, пацієнт хоче в туалет сходити, або знудило, або ще щось, або треба знеболити, почекати, поки препарат подіє.

Тому так, підготовка – довго, але навіть за цей маленький шматочок часу ми готові робити свій вклад, бо чим більше пацієнт активно приймає участь, тим краще для нього, ми це розуміємо. Один пацієнт майже до двох годин доходить, якщо він такий дуже наворочений з усіма цими штуковинками.

А хіба їм не страшно вставати? У мене була травма коліна, легка в ортопедії, дуже далеко до операції на серці. І коли мені казали: «Виконуй якісь вправи», я виконувала, але було до біса страшно. І це була проста травма, а тут операція на серці.

Пацієнти зазвичай госпіталізуються за декілька днів до операції. Вони знаходяться на одному поверсі разом з уже прооперованими пацієнтами.

Вони зазвичай бачать, як ми працюємо, як з ними розмовляємо, займаємось.

Перед операцією класно, коли знайомишся з пацієнтом: «Доброго дня, я такий-то. Ми будемо робити з вами таке і таке».

Вони: «А-а! Як так?». Ми: «Всі проходять через це, все ОК, не хвилюйтесь, ми поруч». Дуже важлива комунікація з пацієнтом.

Приємно, коли заходиш в реанімацію і прооперовані пацієнти, які вже прокинулись, тобі вже махають: ми тут: «Так, де моя сукня? Давайте мені сьогодні сукню в голубі квіточки». Ти їх одягаєш.

А як ви пояснюєте пацієнтам, заради чого їм треба ці всі навантаження зробити? Чого не можна просто полежать ще з тиждень?

Можна полежати, але не в нас. Завжди так відповідаю. Може, це не дуже коректно, але якщо будете багато лежати, буде важче встати. Якщо ви або я захворіли грипом або застудою, за перші три дні, коли гостра фаза проходить, на четвертий день ви встаєте, можете одразу зробити всю активність як зазвичай?

Я ні, хоча спортсменка: важко, кидає в піт, втомлююсь, може закласти вуха, може запаморочитись голова.

І пацієнтам так само пояснюю: чим більше будете лежати, тим буде менше у вас сил і можливості швидше вернутись в повсякденне життя. А ціль яка наша? Повернути вас якомога швидше в буденну активність.

От люди, які мають свої городи, просто вау відновлюються. Трошки смішно звучить: "Так, давайте швидше, мені треба сапати картоплю". І ми розуміємо, що пацієнт не жартує. І буде тебе шукати навіть на дві-три сесії, буде робит все, зранку зробить доповідь, що зробив за вчорашній вечір.

Це дуже круто. Вони відновлюється дуже швидко. Неважливо який у них вік.

А якщо цим не займатися? Наприклад, в людини стався інфаркт, вона прооперувалася і пішла додому.

Дивлячись який пацієнт, який вік пацієнта, яка його активність була до серцевої події. Якщо пацієнт відносно молодий, і до займався спортом, то може на перший час відчути або ні якісь зміни в фізичному стані. Пізніше може не відчувати.

Пацієнти, які не дуже дотичні до фізичних навантажень, будуть себе більше оберігати, свої сили, можливості, навантаження і будуть ставати більш слабкими на майбутнє. А у віці нам треба робити акцент на силові вправи.

Не кажу про ті, де ходимо в зал накачуємось по повній програмі, але фізичні навантаження мають бути, і так само аеробні під контролем. Ми допомагаємо пацієнтам розрахувати їхні фізичні навантаження.

Навіщо силові навантаження, який вони стосунок мають до роботи серця і судин?

М'язи люблять навантаження так само, як і серцевий м'яз, він адаптується під навантаження. Після операції ми обережно працюємо з пацієнтами, щоб адаптуватися серцевий м'яз до самого навантаження.

Насамперед намагаємось повернути пацієнта до його минулого життя, щоб він міг себе гарно почувати в плані активності щоденної, робочої або сімейної. Потрошку серце звикає до навантаження, пацієнт краще відновлюється, сприймає це навантаження і своє повсякденне життя.

Ви зазначили про молодих пацієнтів, які плюс-мінус, якщо і вийдуть з лікарні, не сильно будуть відчувати зміни. А хто буде відчувати ці зміни?

Пацієнти за 50+. Не всі вони мають звичку до ранкових ритуалів стосовно себе, стосовно вкладу в своє здоров'я.

На жаль, можу це підкреслити, бо маю великий досвід спілкування з такими людьми.

Якщо дві людини зі ста зранку роблять вправи якісь, суглобову гімнастику, це буде вау.

Молодші пацієнти мають звичку якесь навантаження робити в цілому за день.

Якщо беремо когорту наших пацієнтів у віці, які мають критичні захворювання, то супутнє, з чим ми працюємо на ранню мобілізацію – це м'язова слабкість. Ця хвороба виникає у пацієнтів, в яких є критичне захворювання. Неважливо, яке, так і описується в літературі, — критичне захворювання м'язової тканини. Ми дуже хвилюємось, щоб воно не утворилось. Тому у першу добу після операції пацієнти, звісно, втомлені, але все одно ми хоч потрошку хочемо, щоб вони рухалися самостійно.

Дуже багато часу потребують пацієнти після важкої хірургії з супутніми захворюваннями, які мають м'язеву слабкість. Якщо в них ще її змішана форма, дуже важко і довго вони відновлюються. Вони не можуть тримати голову, корпус, як гумові. Руки закидають, кажуть: «Я її не відчуваю, не можу керувати в цілому».

Найменші вправи: лежачи зведення – розведення колін, підняття тазу догори, підсунути ногу до себе – для них це надскладна вправа і надскладний рух, вони дуже переживають. Мені пацієнтка одна каже: «От ти завжди приходиш, ти мене лякаєш». Я кажу: «Я не лякаю, а розповідаю, що може бути, якщо не будемо це робити».

Що найскладніше у вашій роботі в кардіореабілітації?

Знайти підхід до пацієнта і мати від нього довіру до себе.

Скільки є фахівців з вашого досвіду в Україні займаються кардіореабілітацією? Мені видається, можу помилятися, що це доволі нова для нас історія, щоб були окремі команди, щоб було зал обладнаний.

Можливо, не помиляєтесь. Це дуже вузька спеціальність, нас дуже мало. Є фахівці, але не дуже активно піднімається ця тема стосовно обговорень. Можливо, вона не дуже весела, цікава, бо зазвичай тяжкі випадки, операції, це багато роботи, в яку треба занурюватись повністю, бо поверхнево нічого не вийде.

А як ви до цього прийшли?

Дуже давно прийшла, якщо чесно. Я працювала тут операційною медичною сестрою і паралельно навчалась в Інституті фізичної культури.

Після навчання прийшла сюди вже як фізичний терапевт. Тут не було в цілому реабілітації і ніхто не розумів, для чого вона потрібна.

Дякую за підтримку лікарям, анестезіологам окремо, за те, що дозволили працювати з пацієнтами, потім отримала від них підтримку, від хірургів, від анестезіологів, потім від керівництва.

Вони помітили мій вклад в роботу з нашими пацієнтами.

Читати повністю…