Свято 22 жовтня: День святителя Рафаїла — історія митрополита, якого канонізувала ПЦУ

22.10.2026, 07:42 ua.news

22 жовтня за юліанським календарем вшановують пам’ять святителя Рафаїла (Заборовського) — митрополита Київського, Галицького і всієї Руси, який жив у XVIII столітті. Він підтримував Києво-Могилянську академію, допомагав студентам і духовенству та долучився до розвитку церковної архітектури Києва. У 2023 році Православна церква України канонізувала Рафаїла Заборовського, визнавши його святителем.

Святителя Рафаїла (Заборовського) згадують у церковному календарі 22 жовтня за старим стилем. Після переходу Православної церкви України на новоюліанський календар дата його вшанування за новим стилем припадає на 4 листопада. Саме таке рішення ухвалив Священний синод ПЦУ під час канонізації митрополита у 2023 році. Водночас у календарях, які подають дати за юліанським стилем, день його пам’яті й надалі зазначають 22 жовтня. Тому, плануючи церковне вшанування, варто зважати на календар, якого дотримується конкретна громада.

Цей день присвячений пам’яті церковного діяча, який залишив помітний слід у духовному та культурному житті Києва. Для вірян це нагода згадати його служіння, помолитися та замислитися над прикладом милосердя й відданості своїй справі. У православній традиції святителі — це єпископи, яких Церква шанує за духовне служіння, проповідь і внесок у життя християнської спільноти. Рафаїл Заборовський належить до таких діячів, чия діяльність поєднувала церковне управління, освіту, благодійність і підтримку культурних пам’яток. Його ім’я досі пов’язане з історією Софії Київської та Києво-Могилянської академії.

Рафаїл Заборовський, якого до чернецтва звали Михайлом, народився у 1676 або 1677 році в місті Зборів, що нині розташоване в Тернопільській області. Він походив зі шляхетської родини. Спочатку навчався в єзуїтському колегіумі, але згодом обрав духовну освіту й вступив до Києво-Могилянської академії. Там він здобув знання, які згодом допомогли йому не лише в церковному служінні, а й у викладацькій та адміністративній роботі. Після навчання продовжив освіту в Москві, де згодом викладав риторику.

Його церковна кар’єра розвивалася поступово. Рафаїл служив у духовних установах, виконував різні церковні обов’язки, а згодом став єпископом. У 1731 році він очолив Київську кафедру як архієпископ Київський, Галицький і всієї Малої Росії — так тоді офіційно називали його титул. У 1743 році його піднесли до сану митрополита. На цій посаді він залишався до смерті у 1747 році. Його служіння припало на час, коли Київська митрополія намагалася зберегти свої традиції та права в умовах посилення контролю з боку російської імперської влади.

Митрополит Рафаїл був не лише церковним керівником, а й освіченою людиною, яка добре знала значення навчання. Він підтримував викладачів, студентів і розвиток духовної освіти. У джерелах його згадують як благодійника, який допомагав людям власними коштами. Така діяльність була важливою в час, коли навчання вимагало значних витрат, а студенти та їхні родини не завжди могли самостійно їх покривати. Рафаїл вважав підтримку освіти одним зі способів зміцнювати Церкву та суспільство.

Одним із головних напрямів діяльності Рафаїла Заборовського була підтримка Києво-Могилянської академії. У XVIII столітті вона була одним із найважливіших освітніх осередків на українських землях. Тут навчалися майбутні священники, викладачі, письменники та державні діячі. Академія давала не лише богословські знання, а й освіту в галузі мов, філософії, риторики та інших дисциплін. Рафаїл добре розумів її значення, адже сам свого часу був її студентом. Тому він намагався підтримувати навчальний заклад і створювати кращі умови для тих, хто здобував освіту.

Митрополит допомагав студентам, священникам та їхнім родинам. Він виділяв власні кошти на потреби людей, які опинилися у скрутному становищі. Про це свідчать архівні документи, зокрема звернення до нього з проханнями про матеріальну допомогу та записи про гроші, які він роздавав нужденним. Така підтримка була не просто формальністю: вона допомагала людям оплачувати повсякденні потреби й продовжувати навчання або служіння. Благодійність Рафаїла згадують як одну з важливих рис його характеру.

Сучасники також описували митрополита як людину лагідну, милосердну й уважну до інших. В одному з рукописних життєписів, який цитує Православна церква України, йдеться, що він прощав, намагався напоумити тих, хто помилявся, і не прагнув накопичувати багатства. За цим описом, його особисті служителі іноді мали більше грошей, ніж сам владика, який віддавав частину своїх коштів людям, що потребували допомоги. Звісно, це свідчення походить із церковної біографічної традиції, однак воно пояснює, чому милосердя стало однією з рис, із якими пов’язують його пам’ять.

Рафаїл Заборовський дбав і про розвиток духовної культури. Він підтримував церковне будівництво, відновлення та облаштування храмів, а також сприяв появі нових архітектурних пам’яток. Для нього це було не лише питанням зовнішнього вигляду церков. Храми були місцями богослужінь, навчання, спілкування та допомоги людям. Тому підтримка церковної архітектури була частиною ширшої роботи митрополита, спрямованої на зміцнення релігійного й культурного життя Києва.

Одна з найвідоміших пам’яток, пов’язаних з іменем Рафаїла Заборовського, — брама Заборовського біля Софійського собору в Києві. Її спорудили в першій половині XVIII століття, коли митрополит очолював Київську кафедру. Брама стала частиною архітектурного ансамблю Софії Київської та одним із помітних зразків українського бароко. Її декоративне оформлення вирізняється пишністю, характерною для тогочасної архітектури. Назва пам’ятки зберегла ім’я митрополита й нагадує про його роль у розвитку Києва.

Брама Заборовського має значення не лише як архітектурна споруда. Вона нагадує про час, коли Київ був важливим осередком освіти, церковного життя та мистецтва. У XVIII столітті місто змінювалося: будували нові споруди, оновлювали храми, розвивалися навчальні заклади. Рафаїл Заборовський був одним із тих, хто підтримував ці процеси. Завдяки збереженим пам’яткам сучасні відвідувачі можуть побачити, яким було архітектурне середовище Києва кілька століть тому.

Його діяльність пов’язана і з ширшим питанням збереження самобутності Київської митрополії. У той період церковне управління дедалі більше залежало від російської імперської влади. Це впливало на можливості місцевих церковних діячів самостійно ухвалювати рішення та підтримувати давні традиції. Рафаїл працював у складних умовах і намагався зберегти значення Києва як духовного й освітнього центру. Історики та церковні автори по-різному оцінюють окремі сторони його діяльності, але його роль у розвитку освіти й архітектури міста добре засвідчена.

Попри велику кількість обов’язків, Рафаїл Заборовський продовжував працювати навіть тоді, коли його здоров’я погіршувалося. Відомо, що він мав тривалі проблеми з ногою. Через це йому було складно пересуватися, а в останні роки життя хвороба помітно обмежувала його можливості. Архівні документи свідчать, що у 1742 році він не зміг поїхати на коронацію імператриці Єлизавети Петрівни через стан здоров’я. Згодом його слабкість стала настільки відчутною, що деякі документи від його імені підписували інші люди.

У церковному життєписі збереглося свідчення про його ставлення до хвороби. За переказом, коли йому радили менше працювати й молитися через біль у нозі, митрополит відповідав: «Мені нехай болить нога, а Богові нехай буде здорова». Ці слова передають те, як його сучасники сприймали відданість духовному служінню. Водночас це цитата з історичного життєпису, а не незалежно перевірений запис розмови. Вона стала частиною розповідей про його наполегливість і готовність продовжувати працю попри особисті труднощі.

Рафаїл Заборовський помер у Києві 22 жовтня 1747 року. Його поховали в Софійському соборі — одному з головних духовних центрів міста. Після смерті збереглася пам’ять про нього як про митрополита, який підтримував освіту, допомагав нужденним і сприяв розвитку церковного життя. Його ім’я продовжувало жити в історичних працях, архівних документах та назві брами біля Софії Київської. Проте офіційне церковне вшанування як святителя відбулося значно пізніше.

У березні 2023 року Священний синод Православної церкви України ухвалив рішення канонізувати Рафаїла Заборовського та приєднати його до лику святих. Церква затвердила акт канонізації, а його чесні останки постановила вважати святими мощами. Також визначили день вшанування пам’яті — 4 листопада за новоюліанським календарем, що відповідає 22 жовтня за юліанським стилем. Це рішення закріпило церковне вшанування митрополита та дало змогу офіційно звертатися до нього в молитвах як до святителя.

Канонізація означає, що Церква визнає людину святою та пропонує її життя як приклад для вірян. У випадку Рафаїла Заборовського особливу увагу приділяють його духовному служінню, милосердю, підтримці освіти й відданості Київській митрополії. Водночас канонізація — це церковне рішення, а не просто історична оцінка діяльності людини. Вона має релігійне значення для громади, яка вшановує святителя, звертається до нього в молитвах і згадує його під час богослужінь.

У липні 2023 року в Софії Київській відбулося урочисте прославлення святителя Рафаїла. Відтоді його пам’ять вшановують у церковному календарі ПЦУ, а віряни можуть молитися йому як святому. Софія Київська має особливе значення для цього вшанування, адже саме з нею пов’язані його служіння, поховання та архітектурна спадщина. Таким чином, церковна пам’ять про митрополита поєдналася з історією одного з найважливіших храмів Києва.

У день пам’яті святителя Рафаїла в православних храмах можуть проводити Божественну літургію, молитися за його заступництвом і згадувати основні події його життя. У Києві особливе місце в цих заходах посідає Софія Київська, яка пов’язана з митрополитом і зберігає пам’ять про його служіння. Наприклад, у 2024 році в день його вшанування відбулося архієрейське богослужіння в Теплій Софії за участю представника Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Такі служби дають вірянам

Читати повністю…