Як психіка і тіло реагують на обстріли та як собі допомогти. Радить психологиня Анастасія Баркая
Коли ви чуєте вибух або розумієте, що поруч – атака, нервова система швидко переходить у режим реагування на небезпеку, пояснює Анастасія Баркая.
Така реакція може проявлятися по-різному:
«Хтось починає метушитися й щось активно робити, а хтось навпаки завмирає, скручується, ніби намагається стати якомога менш помітним», — пояснює психологиня.
Під час небезпеки може виникати відчуття, ніби голова перестала працювати, складно зрозуміти, що робити далі.
Ці реакції є нормальною фізіологічною відповіддю організму на загрозу.
«Людина не обирає свідомо, чи їй тремтіти, бігати, плакати або завмирати. Це автоматична робота нервової системи», — пояснює фахівчиня. Після того, як базова безпека забезпечена, людина вже може певною мірою допомогти собі відрегулювати стан.
Першу реакцію, так звану автоматичну відповідь нервової системи на загрозу, ми не обираємо. У конкретний момент нервова система використовує той спосіб реагування, який для неї доступний: завмирання, втечу або активність.
Є різні реакції на стрес. Хтось під час атаки автоматично забивається в коридорі в клубок і завмирає, а хтось починає качати прес, сідниці, відтискатися, боксувати, чи робити будь-що з тілом у русі.
Якщо ви від страху завмерли, це не означає, що ви слабкі або «не вмієте правильно поводитися». Це одна з нормальних реакцій нервової системи на небезпеку.
Коли ви вже в укритті й фізична безпека вже якась є, ви можете поступово впливати на свій стан: «Іноді достатньо просто змінити положення тіла, розпрямити спину, відчути стопи на підлозі, порухати руками чи ногами». Йдеться не про те, щоб «випустити стрес спортом», а про поступовий вихід із автоматичного режиму реагування.
Намагатися силою зупинити тремтіння не потрібно. Варто дати тілу можливість відреагувати й водночас забезпечити собі опору: сісти, поставити ноги на підлогу, спертися руками.
Коли гостра реакція починає спадати, організм поступово сам повертається до іншого стану.
Якщо ви вже «забилися» від стресу в себе, не варто різко змушувати себе розслабитися. Краще почати з маленьких дій: відчути стопи на підлозі, натиснути ними на поверхню, спертися спиною на стіну. Поворушити пальцями рук і ніг, повільно розправити плечі, змінити положення тіла.
Можна подивитися навколо й подумки назвати кілька речей, які бачите і відчуваєте: «Я сиджу на підлозі. Під ногами тверда поверхня. Я бачу стіну, двері, сумку».
Такі прості дії допомагають повернути увагу від постійного очікування наступної небезпеки до власного тіла й теперішнього моменту.
Не обов’язково використовувати складні техніки. У момент сильного стресу краще обрати те, що доступне зараз і не викликає додаткового напруження.
Це стосується і дихальних вправ. Якщо вони комфортні, можна зробити видих трохи довшим і спокійнішим за вдих. Якщо ж концентрація на диханні посилює тривогу, краще переключити увагу на відчуття тіла або навколишній простір.
Нервова система адаптується до повторюваного досвіду. Те, що спочатку викликало сильний страх, з часом може переживатися інакше. Ви можете менше лякатися вибухів, але натомість відчувати роздратування, втому, виснаження або емоційне притуплення.
Сам факт, що ви перестали сильно лякатися вибухів, не означає, що з вами щось не так. Важливо дивитися на загальний стан:
Якщо з’являється стійке відчуття емоційної порожнечі, відстороненості або постійного виснаження, ви перестаєте реагувати не лише на небезпеку, а й на важливі події у власному житті, варто звернути більшу увагу на свій психологічний стан.
Водночас реакція може бути парадоксальною: вибух іноді здатен тимчасово заспокоїти людину, яка довго перебувала в очікуванні атаки.
Якщо ви довго були у напруженому очікуванні, після вибуху може виникнути відчуття: «Ось воно вже сталося, тепер хоча б розумію, що відбувається». Невизначеність на якийсь момент змінюється конкретною подією — і тривога може трохи спадати.
«Це не означає, що вам “подобається небезпека” або що така реакція є патологічною. Нервова система просто шукає спосіб орієнтуватися в дуже нестабільній ситуації», — пояснює психологиня.
Якщо помічаєте, що постійно живете очікуванням вибухів, без них їй важко розслабитися, а небезпека парадоксально дає відчуття спокою, варто звернути увагу на цей стан і за потреби обговорити його з психологом чи психотерапевтом.
Після пережитої небезпеки нервова система не перемикається миттєво в режим «усе, тепер можна спати». Тому навіть коли безпосередня загроза минула, серце ще може сильно битися, тіло залишатися напруженим, а в голові — прокручуватися звуки вибухів.
У такій ситуації не варто ставити собі завдання «я маю зараз заснути». Краще створити умови для поступового заспокоєння організму: приглушити світло, відкласти телефон, випити води або теплого напою, прийняти душ, якщо є можливість, зробити кілька спокійних рухів.
«Якщо сон не приходить одразу — не потрібно злитися на себе. Організму після пережитого може бути потрібен час», — говорить психологиня.
Ми не можемо жити в укритті 24/7 — ні фізично, ні психологічно. Тому важливо не тільки знати, куди йти під час небезпеки, а й мати можливість повертатися до життя, коли безпосередньої загрози немає.
«Я б радила заздалегідь мати свій простий алгоритм: де найбезпечніше місце, що взяти із собою, де документи, які джерела інформації перевіряти. Це зменшує кількість рішень, які доводиться приймати в момент сильного стресу», – радить фахівчиня.
Між атаками важливо не перебувати постійно в режимі очікування. Дозувати новини, не оновлювати безперервно десятки чатів, повертатися до роботи, побуту, прогулянок, спілкування, дітей, улюблених справ. Не чекайте моменту, коли стане «абсолютно спокійно», бо в наших умовах його можна чекати дуже довго.
Сон, їжа, рух, відпочинок, теплий душ, контакт із близькими – не дрібниці. Коли стрес повторюється щодня, саме ці базові речі допомагають нервовій системі відновлюватися.
«Мабуть, найважливіше — не вимагати від себе весь час бути сильною/им та зібраною/им. Ми не роботи, і в умовах постійної загрози ресурс закономірно виснажується», – радить Анастасія Баркая..
Подумати про фахівця варто, якщо помічаєте, що самостійно вже важко справлятися — тривога, безсоння, постійне напруження, виснаження чи дратівливість не відпускають навіть у відносно спокійні періоди й уже заважають жити.
- Останні
- Популярні
-
-
-
- Вересень, 30
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Новини по днях
1 жовтня 2026
