Довга дорога додому: де спочиває Йосип Сліпий і чому його спочатку поховали не на Батьківщині

29.08.2026, 08:03 24tv.ua

Питання про те, де похований Йосип Сліпий і чому його останки довелося перепоховувати через роки після смерті, є ключем до розуміння трагічної, але водночас переможної історії українського державотворення та легалізації переслідуваної Церкви. Це історія про непохитність переконань, пророче бачення майбутнього та заповіт, який став символом історичної справедливості.Хто такий Йосип Сліпий: від сільського юнака до очільника ЦерквиЙосип Сліпий (справжнє прізвище – Коберницький-Дичковський; прізвисько "Сліпий" походило від діда) народився 17 лютого 1892 року в селі Заздрість на Тернопільщині у багатодітній родині. Здобувши початкову освіту, він вступив до Тернопільської гімназії, де продемонстрував блискучі здібності до точних наук та філології. Його інтелектуальний потенціал привернув увагу митрополита Галицького Андрея Шептицького, який відіграв вирішальну роль у формуванні майбутнього Патріарха.За підтримки Шептицького Йосип Сліпий здобув фундаментальну європейську освіту. Він навчався в Інсбруцькому університеті (Австрія), де у 1918 році захистив докторську працю з теології. 30 вересня 1917 року митрополит Андрей висвятив його на священника. Згодом Сліпий продовжив студії у Римі (в Папському Григоріанському університеті та Папському інституті східних студій), а також у Парижі. Він вільно володів латиною, грецькою, німецькою, італійською, французькою та англійською мовами.Повернувшись до Львова, Йосип Сліпий присвятив себе науковій та організаційній роботі. 14 квітня 1929 року він став першим ректором новоствореної Львівської Богословської Академії – єдиного на той час вищого українського навчального закладу на теренах Другої Речі Посполитої, урочиста інавгурація відбулася 6 жовтня 1929 року. Під його керівництвом Академія перетворилася на потужний центр інтелектуального життя, де формувалася еліта українського духовенства.ПальнеСередні ціни в мережі АЗС «Amic Energy» станом на Ректор Греко-Католицької Богословської Академії у Львові о. Йосиф Сліпий разом з викладачами і студентами цієї Академії / Фото Kosar AntonyНаприкінці 1939 року, коли Західна Україна опинилася під радянською окупацією, митрополит Шептицький, передбачаючи репресії проти Церкви, 22 грудня 1939 року таємно висвятив Йосипа Сліпого на єпископа-коад'ютора з правом наступництва. 1 листопада 1944 року, після смерті Шептицького, Сліпий перебрав провід над УГКЦ у найскладніший період її існування.Чому ця особа надзвичайно важлива для УкраїниЗначення Йосипа Сліпого полягає у його безкомпромісному опорі радянській системі та збереженні структури УГКЦ. 11 квітня 1945 року радянські спецслужби заарештували його разом з іншими владиками. У 1946 році відбувся сумнозвісний Львівський псевдособор, інспірований НКДБ, на якому було проголошено "самоліквідацію" УГКЦ та її приєднання до Російської православної церкви. Йосип Сліпий категорично відмовився визнати рішення цього зібрання і відхилив пропозиції перейти до РПЦ в обмін на високі посади (зокрема, йому пропонували посаду митрополита Київського).За свою непохитність він поплатився 18 роками ув'язнення в таборах ГУЛАГу. Його судили чотири рази (у 1946, 1953, 1958 та 1962 роках). Він пройшов через пересильні тюрми, каторжні роботи в сибірській тайзі (Маріїнськ, Маклаково, Єнісейськ), табори Печори, Інти та Мордовії. Проте навіть у нелюдських умовах він залишався духовним лідером: таємно відправляв літургії, писав пастирські послання, висвячував священників і навіть написав багатотомну історію Вселенської Церкви. Він став символом "Церкви в катакомбах".У 1963 році, завдяки складному дипломатичному процесу за участю Папи Римського Івана XXIII, президента США Джона Кеннеді та американського журналіста Нормана Казінса, радянська влада звільнила 70-річного митрополита. Його вислали за межі СРСР без права на повернення. Перед самим від'їздом, у московському готелі, він встиг таємно висвятити на єпископа Василя Величковського, забезпечивши безперервність ієрархії підпільної Церкви в Україні.Опинившись у Римі, Сліпий не став "пенсіонером Ватикану". На Другому Ватиканському соборі він закликав піднести УГКЦ до статусу Патріархату. Він заснував Український католицький університет імені святого Климента Папи, збудував Собор Святої Софії в Римі, відновив монастир студитів. У 1968 – 1973 роках він здійснив масштабні пастирські візити до країн Північної та Південної Америки, Австралії та Європи, об'єднавши розсіяну українську діаспору. Його гасло "Бути собою!" стало національним імперативом. Сліпий діяв як речник бездержавної нації на міжнародній арені, постійно нагадуючи світу про порушення прав людини в СРСР.Кардинал Йосип Сліпий / Фото PkravchenkoКоли помер та де був похований спочаткуПатріарх Йосип Сліпий помер 7 вересня 1984 року в Римі на 93-му році життя. Його смерть стала моментом глибокої скорботи для українців у вільному світі та в підпіллі. Похоронні богослужіння тривали кілька днів за участю найвищих ієрархів Католицької Церкви та представників дипломатичного корпусу.Тіло Патріарха було покладено у крипті Собору Святої Софії в Римі. Цей храм, збудований за його ініціативою у 1969 році, був задуманий не лише як релігійний центр, але й як духовний дім для українців, позбавлених Батьківщини. Проте поховання в Італії від самого початку мало тимчасовий характер.У своєму заповіті Йосип Сліпий чітко визначив умови свого останнього спочинку: поховати його спочатку в Соборі Святої Софії в Римі, а за можливості – перенести останки до Львова, у крипту Собору Святого Юра, поруч із гробницею митрополита Андрея Шептицького. Ця воля супроводжувалася ключовою умовою: перенесення останків могло відбутися виключно тоді, коли Українська Греко-Католицька Церква вийде з підпілля і отримає свободу, а український народ здобуде державну незалежність. У 1984 році, в умовах "холодної війни" та жорсткого контролю КДБ, ці слова сприймалися багатьма як есхатологічне пророцтво, а не реальна перспектива.Чому відбулося перепоховання та де він спочиває ниніІсторичні процеси кінця 1980-х років підтвердили пророче бачення Патріарха. Внаслідок лібералізації режиму в СРСР, активізації дисидентського руху та масових виступів вірян, 1 грудня 1989 року УГКЦ отримала право на легалізацію. А 24 серпня 1991 року Україна проголосила державну незалежність. Умови, висунуті Йосипом Сліпим у заповіті, були виконані. Настав час для його повернення на рідну землю.Організацію перепоховання очолив наступник Сліпого, Глава УГКЦ Кардинал Мирослав Іван Любачівський, у тісній співпраці з урядом незалежної України. Наприкінці серпня 1992 року в Римі відбулася офіційна ексгумація останків Патріарха. 27 серпня 1992 року спеціальний чартерний рейс доставив домовину з тілом Йосипа Сліпого до Львова.Події 27 – 29 серпня 1992 року стали однією з наймасштабніших маніфестацій національного відродження в новітній історії України. За даними істориків та правоохоронних органів того часу, сотні тисяч людей з усіх куточків України та діаспори прибули до Львова. Траурна процесія розтягнулася на кілометри: від аеропорту до центру міста люди стояли обабіч дороги, багато хто ставав навколішки, зустрічаючи кортеж.Прохід-прощання з Йосипом Сліпим / Фото УГКЦПісля днів прощання, 29 серпня 1992 року, з дотриманням найвищих церковних почестей, домовину було урочисто перенесено до Архикатедрального Собору Святого Юра. Останки Патріарха Йосипа Сліпого були покладені у крипті собору – історичному місці спочинку галицьких митрополитів. Він знайшов свій вічний спочинок саме там, де і заповідав: поруч із саркофагом свого вчителя, митрополита Андрея Шептицького, та кардинала Сильвестра Сембратовича.Перепоховання Йосипа Сліпого мало колосальне символічне значення. Воно стало не лише актом виконання останньої волі видатної людини, але й юридичним та духовним підтвердженням неперервності української історії. Повернення Патріарха до Львова ознаменувало остаточну перемогу переслідуваної Церкви над репресивною машиною Радянського Союзу. Сьогодні крипта Собору Святого Юра є місцем постійної молитви та паломництва, а постать Йосипа Сліпого залишається моральним орієнтиром, що нагадує про ціну свободи та незламність людського духу.

Читати повністю…