Гроші мають іти за пацієнтом, а не за формою власності: що не так із правилами ПМГ для приватних лабораторій
Зараз це питання стало предметом звернення до Антимонопольного комітету України. Заявники – представники приватного медичного сектору оскаржують окремі положення постанови Кабінету Міністрів №1808, яка визначає правила реалізації Програми медичних гарантій (ПМГ) у 2026 році, а також наказу Національної служби здоров’я України (НСЗУ) №377, що встановлює правила обліку медичних послуг. Відповідно до змін, за однакову роботу приватна лабораторія отримує менше грошей, аніж державний заклад, до того ж нова приватна лабораторія взагалі не може приєднатись до ПМГ. Також за правилами медичні лабораторії додатково зобов'язали надавати непрофільні послуги - консультації лікарів та УЗД.
Законодавча модель ПМГ передбачає можливість укладення договорів з НСЗУ закладами охорони здоров'я незалежно від форми власності, якщо вони мають відповідну ліцензію та відповідають встановленим вимогам.
Водночас заявники вважають, що окремі положення правил ПМГ на практиці створюють різні умови для державних, комунальних і приватних надавачів.
Наприклад, для приватних надавачів лабораторної діагностики встановлено обмеження щодо перегляду в бік збільшення запланованої вартості послуг. Водночас аналогічного обмеження для державних і комунальних закладів не передбачено.
Інший приклад - понижувальні коефіцієнти. Один із них у розмірі 0,6 застосовується у разі недосягнення певної кількості медичних записів в електронній системі охорони здоров'я, причому державні заклади з-під дії цієї норми виключені. Інший коефіцієнт 0,6 стосується структури послуг, коли частка «Консультування та лікування» не перевищує 33%. Окремо передбачено коефіцієнт 0,6 для лабораторної діагностики у разі приросту обсягів понад 80%, при цьому державні заклади також виключені з його дії.
Кожен із цих критеріїв можна пояснити бажанням держави контролювати ефективність використання бюджетних коштів. Але виникає питання: чому однакові критерії ефективності не повинні однаково застосовуватися до всіх надавачів?
Особливо проблемним є критерій кількості медичних записів. Адже лабораторія не формує самостійно потік пацієнтів у межах ПМГ. Дослідження призначає лікар, конкретного надавача обирає пацієнт, а лабораторія виконує направлення та вносить результат до електронної системи охорони здоров'я.
Таким чином держава може зменшувати оплату за критерієм, який значною мірою залежить не від самої лабораторії, а від поведінки лікарів і пацієнтів.
Окреме питання виникає через наказ НСЗУ №377, який визначає правила обліку послуг для цілей фінансування. Позиція заявників полягає в тому, що одна клінічна лабораторна послуга внаслідок такого підходу може обліковуватися як декілька окремих показників. У результаті кількість облікованих послуг збільшується, хоча фактична кількість пацієнтів і проведених досліджень не змінюється.
Показники обліку використовуються надалі при розрахунках, зокрема для застосування понижувальних коефіцієнтів, чи може зміна методики обліку сама створити підставу для зменшення оплати?
Щоб мати відповідь на це питання потрібно порівняти розрахунки за типовими лабораторними дослідженнями для приватних і державних надавачів за однакових умов.
Якщо приватні лабораторії через такі правила не зможуть працювати в межах ПМГ або будуть змушені скоротити участь у програмі, медична послуга при цьому нікуди не зникне. Вона може стати платною, або пацієнту доведеться їхати до іншого населеного пункту, або він звернеться до комунального чи державного закладу, де утвориться більша черга.
У прифронтових, деокупованих та інших громадах, де медична інфраструктура і так працює під значним навантаженням, наслідки такого скорочення вибору можуть бути особливо відчутними.
Принцип «гроші йдуть за пацієнтом» працює тоді, коли пацієнт має реальний вибір між надавачами, а фінансування справді слідує за його вибором.
Якщо ж нормативне регулювання визначає, які категорії закладів можуть отримувати фінансування, у якому обсязі та за яких умов, модель поступово змінюється і гроші починають іти не стільки за пацієнтом, скільки за визначеним регулятором колом надавачів.
Якщо залишити за дужками порушення рівності доступу пацієнтів до безоплатної діагностики (що також недопустимо), то лишається в зоні уваги АМКУ вирішення питання про відповідність ч.1 та окремим положенням ч.2 ст. 15 Закону «Про захист економічної конкуренції».
Йдеться, зокрема, про заборону органам влади створювати бар'єри входу на ринок, розподіляти ринки між суб'єктами господарювання, надавати окремим учасникам переваги або створювати для інших дискримінаційні умови діяльності.
Саме такі ознаки заявники вбачають у правилах ПМГ: переваги для державних і комунальних закладів, історичні критерії доступу до окремих пакетів, обмеження для монопрофільних надавачів, різні умови застосування коефіцієнтів та резервування окремих сегментів ринку. Важливе не кожне окреме обмеження, а їхній сукупний ефект.
Окремий критерій може бути виправданий потребою контролювати бюджетні витрати. Якщо ж одночасно встановлюються історичні бар'єри для нових учасників, додаткові вимоги до структури діяльності, різні коефіцієнти для різних форм власності та обмеження доступу до окремих напрямів медичної допомоги, то постає питання про належне конкурентне середовище.
Для відновлення конкурентного середовища (а, відповідно, і покращення рівня надання послуг для клієнтів), важливі три кроки: застосовувати для однакових медичних послуг прозорі та зрозумілі правила незалежно від форми власності надавача послуг; враховувати в методиці розрахунку оплати реальну структуру витрат надавача послуг, який не отримує додаткового бюджетного фінансування на утримання приміщень, обладнання, енергоносії чи персонал; критеріями фінансування не покладати на надавача відповідальність за показники, які він об'єктивно не контролює.
І, нарешті, правила ПМГ мають зберігати саму ідею конкуренції за пацієнта. Якщо приватна лабораторія може якісно виконати направлення лікаря, держава має бути зацікавлена в тому, щоб пацієнт міг обрати її нарівні з комунальним закладом, а не створювати нормативні стимули для витіснення одного типу надавачів.
Це важливо і з погляду бюджетної ефективності. Конкуренцію між надавачами не варто розглядати як перешкоду для державної системи охорони здоров'я. За правильно побудованої моделі вона може бути одним із механізмів підвищення якості та доступності послуг.
Чи має право пацієнт обирати надавача медичної послуги, яку держава вже погодилася профінансувати? Якщо відповідь на це питання позитивна, то нормативні правила мають бути побудовані так, щоб гроші справді йшли за пацієнтом, незалежно від того, хто саме надає йому медичну допомогу.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
23 вересня 2026
