«Провести за ручку»: чому поранений все ще має бути менеджером власного лікування
Маршрути військового після поранення існують. Знайти їх нескладно, наприклад, Міноборони запустило сервіс «Турбота про військовослужбовця» — військовий асистент. Тут можна знайти документи, інформацію про меддопомогу і соцгарантії.
МВС має «Шлях пораненого» – пояснення про кожен етап лікування і реабілітації після поранень, травм чизахворювань. Розписано, як проходити військово-лікарську комісію, отримати реабілітацію тощо. Окремо зібрана інформація про соцпідтримку і супровід.
За довідником Міноборони, шлях пораненого виглядає приблизно так
Це шлях «на папері». У житті він майже ніколи не виглядає так лінійно. Керівниця напрямку супроводу поранених патронатної служби бригади «Хартія» «Віскі» говорить, що кожен випадок пораненняунікальний, адже немає двох однакових поранень і поранених. За її словами, маршрут залежить від кількох факторів, ключові:
Завдання Патронатної служби – моніторити стан пораненого на кожному етапі і вчасно скерувати до профільних спеціалістів.
З 1 жовтня 2024 року в усіх бойовихпідрозділах Сил оборони мали б з’явитися штатні патронатні служби для супроводу військовослужбовців та членів їхніх родин. У «Хартії» кажуть, що за нормальної роботи Патронатної служби пораненомупотрібно «дуже постаратись» випасти з маршруту.
Окрім служби супроводу, у кожному підрозділі його стан і місце перебування мають відстежувати ще кілька служб — як мінімум медична. Це їхні посадові обовʼязки. Сам поранений, якщо дозволяє йогостан, теж на зв’язку з безпосереднім командиром.
За словами керівниці напрямку супроводу поранених патронатної служби бригади «Хартія» Катерини Кужелєвої, так має працювати механізм by default. Але по факту, поранений може змінити величезнукількість медзакладів, так і не отримавши належного лікування (профільний спеціаліст відсутній, доєдналась інфекція чи з'явилися ускладнення, тощо). Тому виникла потреба в службах супроводу всерединівійськової частини, які вчасно помітять, що щось іде не так і ефективно маршрутизуватимуть кожний випадок окремо.
«Це дозволяє уникнути безкінечної зміни непрофільних лікарень, максимально скоротити шлях і терміни потрапляння до вузьких спеціалістів та вплинути на те, у якому стані боєць буде після лікування.Ми супроводжуємо на всьому шляху після поранення: лікування, реабілітацію, протезування, підготовку документів. Працюємо до повернення в стрій або переходу в цивільне життя (і після за потреби)», —каже Віскі.
Але поранений і без направлень рухається по етапах медичної евакуації від однієї лікарні до іншої і потім у військову частину.
«Десь є медичний куратор або фахівець служби супроводу, десь — немає. І там, де такого супроводу немає, маршрут часто стає значно складнішим. Наприклад, інший військовий у госпіталі може вчаснопідказати, що потрібно зберігати усі документи, отримати довідку про обставини поранення, бо це вплине на виплати, лікування, подальший статус. А десь людина цього просто не знає», — розповідаєкерівниця напрямку послуг в Veteran Hub Ольга Кучер.
У благодійному «Пацієнти України» кажуть, що часто проблема не в тому, що людина «випадає» з маршруту, а в тому, що в цей маршрут спершу треба потрапити.
«Попри наявність чітко визначених реабілітаційних маршрутів, наприклад, для пацієнтів із травмами спинного мозку чи ампутаціями — система систематично дає збої» — говорить стратегічна лідеркаініціативи TRUE — Реабілітація травм для України, БФ “Пацієнти України”, Анастасія Бойчук.
Вона додає, що Командування Медичних сил, відомчі госпіталі, частина обласних меддепартаментів і самих цивільних лікарень фактично ігнорують ці маршрути. Існують офіційно затверджені накази, алена практиці їх часто не дотримуються. Більше того — обласні департаменти інколи розробляють свої маршрути, які можуть суперечити національним, затвердженим МОЗ.
Як наслідок — ось такі кейси: «Захисника після важкого ураження спинного мозку можуть «випадково» знайти у звичайній райлікарні на Закарпатті чи Одещині — без профільної допомоги, з важкимипролежнями, застійними пневмоніями та іншими ускладненнями. На запитання, чому пацієнт опинився саме тут, отримуємо формальні відписки: “Так скерували” або “Робили все, що могли”» — розповідаєАнастасія Бойчук.
Деякі лікарні відверто уникають роботи з такими пацієнтами, бо це потребує специфічного догляду та ресурсів. У підсумку маршрут існує на папері, але не виконується — і ціною цього стаютьускладнення, які людина може нести з собою все життя.
Керівник департаменту охорони здоров’я Міноборони Дмитро Самофалов у розмові з LB.ua говорить, що відповідальність за створення та функціонування маршрутів військовослужбовців визначена за Командуванням Медичних сил.
Уже існують дієві маршрути і визначені профільні лікарні по певним видам травм (в тому числі й офтальмологія), розповідає Віскі. Це відкрита інформація. Якщо про них знати, то проблем зіскеруванням у такі заклади не виникає.
“Але у реаліях ми здебільшого працюємо з політравмою (комбінованим пораненням): втрата ока + ампутація; ампутація + черепно-мозкова травма або проникаюче абдомінальне поранення з ушкодженнямвнутрішніх органів. Тут сліпо слідувати маршруту не варто, бо це може призвести до втрати функцій, які ще можливо врятувати. Для цього ми прискіпливо моніторимо стан бійця, спілкуємось із лікарями,організовуємо додаткові консультації і планові переведення в інші медзаклади”, – додає вона.
Уточнює, що ця робота потребує не лише значних зусиль, але й документального супроводу та фінансування (залучені кошти спрямовують на оплату ліків, допоміжних засобів реабілітації, обстежень увипадках, коли це не оплачує держава).
«Наша робота — не просто дати контакти лікаря. Ми працюємо за принципом “провести за ручку”. Патронатні служби не завжди мають великі бази фахівців. Ми беремо на себе комунікацію: вивчаємо медичнівиписки, телефонуємо завідувачам відділень чи директорам лікарень, показуємо документи та домовляємося про конкретний час огляду чи госпіталізації», — додає по експертизі “Пацієнтів України”Анастасія Бойчук. За 2024 рік “Пацієнти України” скоординували 107 військових, кейси яких надходили від патронатних служб, і окремо 10 — зі спінальною травмою. За 2025-й — ще 69 кейсів. Іноді, кажеАнастасія, доводиться збирати з нуля і команду лікарів, і весь маршрут.
У країні, за її словами, є елементи всього, що потрібно — просто вони не об'єднані спільною логікою і координацією. Тобто система ніби й є, а маршруту в ній немає.
«Військовому часто не так потрібна навіть миттєва операція, як людина або структура, яка зібрала б усі висновки різних лікарів, проаналізувала його випадок і допомогла визначити подальшиймаршрут», — додає фахівець з юридичного консультування Veteran Hub Олександр Бабенко.
Розрив 1. Евакуація не узгоджена з військово-медичною ланкою
За відповіддю Командування Медичних сил на запит LB.ua, маршрути можуть ламатися насамперед тоді, коли вони не узгоджені з військово-медичною ланкою: «Коли пацієнта беруть на евакуаціюволонтерські організації і везуть в цивільний заклад, не погоджуючи з маршрутом, визначеним Командуванням Медичних сил. Це може стосуватися будь-яких організацій, які паралельно з нашими можливостяминадають медичну евакуацію».
Розрив 2. Інформаційний — людина не знає своїх прав і процедур
Олександр Бабенко говорить, що близько 25% усіх юридичних звернень на Лінію підтримки Veteran Hub стосуються лікування — виплат під час нього, ВЛК, ЕКОПФО тощо. Більшість із них — про те, щолюдина просто не знала: «За законодавством, якщо військовослужбовець перебуває на лікуванні чотири місяці або більше, він повинен пройти ВЛК, щоб комісія підтвердила необхідність подальшоголікування. Ті військовослужбовці, які це знають, уже на третьому місяці нагадують лікарям про це. Але бувають випадки, коли до нас звертається родина з: «Ми лікуємося вже пів року, два місяці неотримуємо виплат». – «ВЛК проходили?» – «Ми вперше про це чуємо», — каже юрист.
Розрив 3. Закон є, але на місцях працюють по-різному
Маршрути затверджені, нормативка існує. Але військовослужбовцю після завершення лікування можуть відмовити в направленні на ВЛК через брак такої рекомендації у виписці. Виплати можуть «заморозити»до завершення лікування — формально не відмовивши, але фактично залишивши людину без грошей у важкий момент. Ці кошти, як зазначають у Veteran Hub, йдуть на ліки, транспорт, проживання родини, орендужитла — попри декларовану безоплатність лікування.
Розрив 4. Дані не передають між закладами
«Найбільша проблема маршруту пораненого зараз — не відсутність окремих елементів системи, а розриви між ними. Людина переходить з етапу на етап і щоразу ніби «починає все заново», — каже«Віскі».
За її словами, інформація губиться між підрозділами, лікарнями і відомствами. Через це дублюються обстеження, втрачається час, виникають помилки. Пацієнт змушений сам переносити дані «на словах»,а часом — і лікуватися власним коштом.
Потрібна система передачі відповідальності між етапами. Єдина цифрова медична історія, щоб усі етапи бачили: характер поранення, виконані операції, ускладнення, попередній евакуаційний маршрут,призначення, реабілітаційний план.
У Командуванні Медичних сил визнають, що проблеми з документальним супроводом поранених трапляються. Зокрема, госпіталь може не отримати довідку про отримання травми або інший необхідний документ.«Досить часто госпіталь не отримує довідку про отримання травми, часто не надходить якийсь інший документ. Весь інший супровід здійснюється в лікувальному закладі згідно із законодавством. У нашихмедичних закладах працюють підрозділи цивільно-військового співробітництва, які зачасту беруть на себе вирішення всіх документальних питань пацієнтів», — кажуть в КМС.
За їхніми словами, військова медицина майже на 100% перейшла на електронну форму документообігу. Ще на стабпункті дані про пацієнта вносять до медичної інформаційної системи та створюють Єдинуелектронну карту пацієнта, яка замінила форму 100. Тому, переконують у КМС, «загубити» пацієнта в системі стало майже неможливо.
Водночас повністю виключити такі випадки не вдалося. Це може статися, якщо після
- Останні
- Популярні
Новини по днях
19 серпня 2026
