Лікар пише не для себе, а для прокурора? Що насправді змінюється в правилах госпіталізації в Україні за наказом № 1044

13.08.2026, 16:15 lb.ua

МОЗ затвердило наказом Стандарт – критерії госпіталізації людей у стаціонар. За версією міністерства, до цього такі критерії існували розпорошено — в окремих клінічних протоколах, галузевих стандартах і локальних документах медзакладів. Як наслідок, рішення про госпіталізацію могли залежати від практики конкретної лікарні: одних пацієнтів, які потребували стаціонару, не приймали, інших — тримали на ліжку без клінічної потреби.

Відсутність єдиних підходів, стверджує МОЗ, могла призводити до різного трактування рішень пацієнтами, медиками та органами контролю. Тому зробили уніфіковані правила для планової та екстреної госпіталізації, подовження стаціонару, переведення та виписки дорослих пацієнтів.

По суті, коментар міністра охорони здоров'я Віктора Ляшка зводиться до тези: “легкі” пацієнти мають лікуватися амбулаторно, щоб у стаціонарах були місця для гострих та / або “складніших” пацієнтів. Про цю проблему LB.ua неодноразово чув від медиків з різних куточків країни. Мовляв, є багато медзакладів, які охоче беруть “легші” випадки, бо це легше і вигідніше, а складніші випадки лишають “за бортом” – шукати ті лікарні, які за них візьмуться.

Співзасновниця та виконавча директорка благодійного фонду «Здорові рішення» Вікторія Тимошевська погоджується, що наказ не запроваджує принципово нових критеріїв, а зводить в один документ те, що вже було в чинних клінічних протоколах і настановах.

На її думку, наказ має три основні завдання:

Вона вважає, що дискусія навколо наказу від початку змістилася з «як застосовувати» до «як обійти»: «Я бачила хайп, коли лікарі казали: тепер вони будуть постійно вимушені відмовляти пацієнтам у госпіталізації — це неправда. Частина говорила, що тепер буде спеціально записувати стан пацієнта значно гіршим, ніж є насправді, щоб аргументувати доцільність госпіталізації».

Підставами для стаціонарного лікування, за Стандартом, можуть бути:

Окремі критерії визначені для кардіологічних, неврологічних, інфекційних, хірургічних, гастроентерологічних, урологічних, акушерських, педіатричних та інших станів.

Якщо остаточне рішення неможливо ухвалити одразу, Стандарт каже – спостерігайте до 24 годин. За цей час лікарі мають провести необхідну діагностику, оцінити стан людини в динаміці та визначити, що з нею робити далі – лишати в стаціонарі, переводити до профільного відділення або продовжувати амбулаторне лікування.

Однак є момент, який не врахований, каже онколог, мамолог в Медичному центрі OMD Олександр Берзой: «У наказі взагалі відсутнє самозвернення. Є електронне направлення, є переведення з іншого закладу, є планове — а в нас повно пацієнтів, які звертаються самостійно й ургентно, коли вже дуже погано. А треба не до найближчої лікарні, а до тієї, яка зможе надати кваліфіковану допомогу. Якщо пацієнта прокапали в понеділок, а стан розвинувся в суботу, а в онкоклініці немає ургентної служби — куди йому звертатись? Пацієнт у районі — районна лікарня. Чи мають вони досвід роботи з такими пацієнтами? Ні. Або пацієнт із кровотечею після операції, яку зробили, наприклад, у міській лікарні, яка сьогодні не чергує. А в нього кровотеча, до свого хірурга не дістатись, операційна не працює, анестезіолога немає».

Усі. Стандарт є обов'язковим як для приватних, так державних чи комунальних медзакладів та ФОПів, які надають спеціалізовану меддопомогу дорослим.

Як ці вимоги працюватимуть у приватній медицині: чи може пацієнт за власні кошти обрати стаціонар, якщо формальних показань для госпіталізації немає?

Євген Мешко вважає, що наразі формально госпіталізація без показань не допускається: «Приватні заклади ще пролобіюють внесення змін, але станом на сьогодні госпіталізація неможлива без показань». Водночас Вікторія Тимошевська вважає, що на практиці основні наслідки Стандарту стосуватимуться все ж закладів, які працюють за договором із НСЗУ.

МОЗ стверджує, що все ж рішення лікаря – визначальне. Критерії не замінюють індивідуального клінічного рішення медика, який оцінює стан людини, її динаміку захворювання, результати обстежень, супутні хвороби, ризики амбулаторного лікування та можливості конкретного медзакладу.

Наказ ніби зібрав докупи критерії госпіталізації, які існували раніше, однак отримав хвилю критики серед медиків та пацієнтів. То що не так?

В’ячеслав Копецький застерігає: частина публічних претензій походить від людей, які не читали повного тексту документа або критикують МОЗ із політичних причин. Водночас під час громадського обговорення, за його словами, надійшло понад 100 пропозицій від лікарень, професійних спілок та окремих фахівців, частину з яких МОЗ врахувало: «Наша медична спільнота неоднорідна — як і будь-яка група людей. Є більш освічені, є менш. Є люди, які висловлюють претензії до стандарту просто тому, що не люблять Віктора Ляшка чи чинне керівництво МОЗ. А є люди, які системно взаємодіють з МОЗом, постійно намагаються як професіонали покращувати допомогу».

Далі – розбираємо найбільш обговорювані проблемні точки.

Наказ затвердили як галузевий стандарт — тобто документ обов'язковий, а не рекомендаційний. На думку критиків, це принципова різниця.

За українським законодавством медики зобов'язані виконувати галузеві стандарти, пояснює хірург-онколог, заступник медичного директора Національного інституту раку і член робочої групи з розробки наказу В'ячеслав Копецький. Проблема в тому, що медицина має високий рівень клінічної невизначеності, і регламентувати все наперед неможливо.

«Галузеві стандарти протирічать духу взаємодії професіонала з пацієнтом. Клінічна настанова – це рекомендація. На основі цієї настанови, згідно з нашою нормативкою, пишуть галузевий стандарт, який формально є обов'язковим до виконання. Це обурює», — говорить Копецький.

Такої ж думки директор Мукачівської комунальної Лікарні Святого Мартина Євген Мешко: «Рекомендація – нормальний підхід у цивілізованих країнах. Те, що наказ зробили достатньо імперативним — погана історія».

Незрозуміло й те, які юридичні та фінансові наслідки може мати відступ від критеріїв — чи впливатиме це на оплату від НСЗУ, чи створюватиме інші ризики для закладу. До того ж обов'язкові критерії, на думку Мешка, підвищують відповідальність лікарів: відхилення від них потенційно можна трактувати як порушення вимог. «Це не про те, що не має бути правил. В Україні поки лікарська помилка не декриміналізована», — нагадує він. (Про те, чому в Україні за доведену медичну помилку лікарю може загрожувати кримінальна відповідальність і чому це не ОК, — тут)

Питання і в тому, як Стандарт співвідноситься з рештою правил системи: медики наголошують, що клінічні критерії госпіталізації, умови оплати стаціонару державою і контроль обґрунтованості вже проведених госпіталізацій — різні речі, які не варто змішувати. Тому МОЗ мало б чітко пояснити юридичну роль документа і що означатиме його невиконання.

МОЗ наголошує: якщо госпіталізація не має клінічних підстав, пацієнту може стати гірше. Заступник міністра охорони здоров'я Євгеній Гончар вважає, що саме цей аспект часто залишається поза увагою: «Лікарня — потенційно небезпечне місце і для хворих, і для здорових. Різниця лише в тому, що хворий отримує від неї достатньо, щоб цей ризик виправдати. У того, кому стаціонар не потрібен, залишається сам ризик».

Йдеться, зокрема, про внутрішньолікарняні інфекції та інші ускладнення, які можуть виникати під час перебування в стаціонарі: «Минулорічне дослідження в наших лікарнях показало, що приблизно кожен восьмий пацієнт має інфекцію, пов'язану з лікуванням. Майже шість із десяти таких інфекцій людина отримала вже в лікарні, а не принесла з собою. І це здебільшого інфекції, стійкі до антибіотиків резерву».

Гончар припускає, що понад третина госпіталізацій в Україні не має клінічних підстав. І наводить свої орієнтовні розрахунки – скорочення таких госпіталізацій могло б запобігти сотням смертей на рік, пов'язаних саме з лікарняними інфекціями.

Він додає, що зайве перебування в стаціонарі може призводити до ряду інших проблем, зокрема, до зайвих обстежень і втручань. Шкодить це і тим людям, які потребують стаціонару. Бо увага медиків, вважає Гончар, розпорошується між тими, кому потрібен стаціонар, і тими, хто міг би лікуватись удома: «Абсолютно ненормально робити вигляд, що це нормально».

Окремо в дискусії постає питання денних стаціонарів, які могли б стати альтернативою цілодобовому перебуванню в лікарні. За словами Гончара, сама можливість надавати меддопомогу в умовах денного стаціонару передбачена законом: «Правовою підставою є закон, а не наказ №72. Стаття 33 Основ законодавства встановлює, що меддопомога може надаватися в амбулаторних умовах, в умовах денного стаціонару, за місцем перебування пацієнта та в стаціонарних умовах. Втрата чинності підзаконним актом норму закону не скасовує».

Проблема не лише у нормативному регулюванні, а й у тому, що в Україні під денним стаціонаром часто розуміють процедури, які не відповідають його первісній функції. «Що в розумінні багатьох денний стаціонар — це "прокапати судини", тому я до цього обережно ставлюсь», — зазначає заступник міністра.

Євген Мешко каже, що денна форма надання медичної допомоги є поширеною практикою у розвинених країнах, але там вона має іншу мету. Йдеться про конкретні медичні процедури, після яких пацієнту не потрібно залишатися в лікарні на цілодобове спостереження. Водночас, на його думку, для повноцінного розвитку такої форми допомоги в Україні недостатньо просто визначити її на нормативному рівні. Потрібно також передбачити, які саме послуги мають надаватися в денних стаціонарах і як вони оплачуватимуться в межах Програми медичних гарантій: «Якщо це буде звичний тариф на процедуру, то оплата мізерна і не покриває вартості перебування пацієнта в клініці протягом чотирьох-п'яти годин. Тому паралельно з цим потрібно передбачити, як це буде виглядати».

Наказ залишає лікарю право на клінічне рішення. Проте кожен відступ від затверджених правил потребує письмового обґрунтування та погодження із завідувачем.

Документ не дає чіткої відповіді, чия буде відповідальність у спірній ситуації — наприклад, якщо

Читати повністю…