«Там, де є розрив м'язів, жодна вправа не допоможе»: Анастасія Пристая та Наталія Лелюх про пологові травми і відновлення після
Якими бувають післяпологові травми? Розкажіть по своїй експертизі.
Анастасія Пристая: Моя експертиза – пологові травми третій-четвертий ступінь розривів. Близько п'яти-шести років тому прицільно почала займатися цим. Коротко це називається OASIS – акушерський розрив анального сфінктера.
Це коли у фізіологічних пологах, під час другого періоду – вигнання дитини – відбувається серйозний розрив. При третьому ступені травмується анальний сфінктер. При четвертому – анальний сфінктер та [стається] розрив прямої кишки. По суті, розривається вся ректовагінальна перегородка.
[Розриви] можуть бути у подальшому ускладнені або ні ректовагінальними норицями – формуванням патологічного отвору, умовно кажучи, дірки між піхвою та прямою кишкою. У подальшому це призводить до того, що у жінки через піхву виділяється кал та газ.
Якщо розриви не ускладнені ректовагінальною норицею, там також радості мало. Проявляються ті чи інші прояви нетримання. Спочатку вони можуть бути не дуже виражені. Можуть проявитися за рік, два, навіть 10.
Може бути незначне нетримання анального світера, але інші волокна візьмуть на себе його функцію і він певний час ще буде тримати.
Може бути анальний біль, біль у промежині, тазовий біль, може бути нетримання сечі, повітря з піхви.
Сукупність цих факторів не означає, що у конкретної жінки вони обов'язково всі будуть. Вони можуть проявлятися не відразу. Це матерія непроста. Треба вміти оцінювати анатомічний стан цієї ділянки.
Також існує поняття психологічного OASIS – коли у жінки розвивається на фоні її фізичних симптомів, щоб було зрозуміліше, назвемо це ПТСР. Тобто вона після пологів не може виконувати свою функцію як жінка, як мати, можуть бути на фоні цього значні ментальні порушення.
На жаль, такі розриви є, були і будуть. Офіційна статистика в Україні не підрахована, скільки б не шукала. Світова статистика – приблизно 6% при перших пологах жінки і 2% – при повторних. Різні статті дають різну статистику.
Наталія Лелюх: Бачу трошки іншу історію. Вона не легша – інша. Я лікар, до якого приходять уже після пологоів.
Бачу і першу, і другу ступінь [розривів], бачу проблеми, пов'язані з неправильно проведеною епізіетомією.
Є розриви, бо тканина не розтягнулася, а розірвалася. А є ситуації, коли розрізають спеціально, щоб пришвидшити народження дитини або допомогти народитися крупній голові, або інша акушерська ситуація, коли треба накласти, наприклад, акушерські щипці, або вакуум-екстрактор. Треба більш вільний доступ до голівки. Тоді робиться епізіотомія.
Частіше до мене приходять жінки саме після проблем з епізіотоміями: або вони погано заживали, або неправильно проведені. Інколи жінку навіть не попереджають про те, що відбулося, вона просто не знає, що на промежині є проблема.
Найчастіше, з чим приходять жінки – з нетриманням сечі, з відчуттям зміни на промежині. Каже: було так, стало так, не розумію, чи це норма і як далі жити. Зі страхом перед статевим актом, з болями в зоні розриву, з порушенням лібідо і оргастичної реакції, бо який оргазм, коли боляче? Є проблеми хронічного запалення у цій ділянці.
Можуть формуватися нориці. У мене була жінка, у якої з піхви був додатковий хід на промежину, який то відкривався, то закривався, викликав постійне запалення. Треба було наново все розсікати і зашивати, бо нориця була хронічною і викликала значний дискомфорт.
Дуже великі проблеми є з молодими жінками, які планують ще в житті дітонародження. Коли говориш, що ваша проблема не лікується просто вправами, доглядом, використанням секс-іграшок для вібромасажу і тд, треба робити операцію, але це може вплинути на наступні пологи, жінки відмовляються від операції зараз, бо ще планують народжувати. Вони розуміють, що страждають…
Чи коректно я вас обох зрозуміла, що до вас приходять уже з наслідками пологових травм, а не в першу добу після них? З вашої практики, наскільки жінки вчасно дізнаються про свої пологові травми?
Анастасія Пристая: Поговоримо, як має бути і як відбувається у нас.
Чому до мене звертаються люди після пологів? Якщо в них порваний анальний сфінктер, це тривалі інвалідизуючі процеси, які дуже складно вирішуються і це те, чим має займатися проктолог по хорошому.
Як воно має бути: відбуваються фізіологічні пологи, і якщо стається третій-четвертий ступінь розриву, акушер-гінеколог це бачить (важливо, щоб ці спеціалісти це бачили, на жаль, це не завжди відбувається, не завжди їхня кваліфікація достатня, щоб побачити саме розрив анального сфінктера; у нас немає цієї школи). У перші вісім годин має прибути спеціаліст, якщо його немає в цьому пологовому, і зробити сфінктеропластику. Тобто відразу правильно зробити операцію та поєднати волокна анального сфінктера. Це найкращий прогностичний сценарій для жінки.
Якщо після цього в неї з тих чи інших причин розходяться шви, виникає запалення, інфікування, через 3-6 місяців, їй повинна бути виконана наступна операція – сфінктеропластика. Це так правильно, так написано стандарт, протокол країн, які займаються лікуванням OASIS. Є в Бостоні центр, у поляків, їх не так багато в світі.
Це не пересічна історія, яку лікують всі проктологи.Вибачте, це такі патології “ні слави, ні грошей”. Тому цим не сильно люблять займатися.
Якщо ми говоримо про патології як геморой, тріщина, ми їх вилікували і людина пішла спокійно додому у більшості випадків. Якщо говоримо про колоректальний рак: щось не получилось? Ну, це був рак. Це морально легше для лікаря, для всіх. Я страшні речі скажу, але по факту так відбувається.
А тут маємо здорову молоду жінку, яка нещодавно народила, яка уявляла зовсім інакше своє життя. Думала, що лялечку буде бавити, буде все добре, буде купувати красиві бодіки, а тут вона вимушена мати розірвану промежину, нетримання, і їй ще проктолог каже, що треба на три-чотири місяці стому на передню черевну стінку вивести.
Це психологічно дуже важко і для пацієнта, і для лікаря. Тому таких центрів не дуже багато в світі. Але так воно має відбуватися.
Як відбувається фактично в нас? До нас приходять жінки з цією проблемою, в яких пройшло вже декілька років після пологів.
Чому так? Сфінктер круглий, там виник розрив. Частково волокна сфінктера прийняли на себе його функцію, в цілому справляються, все списується на післяпологову слабкість тазового дна і так далі. Але волокна з роками розходяться. І нетримання прогресує.
І коли жінка відчуває це, приходить. Ми діагностуємо OASIS і пояснюємо: тепер ми будемо практично родичами, нам передує лікування у декілька місяців як мінімум. Воно може бути складне, треба, можливо, мати багатоетапні операції.
На жаль, дуже невеликий відсоток жінок в Україні знають після пологів відразу, що у них це відбулося.
Чому?
Анастасія Пристая: З досвіду нашого з вами минулого інтерв'ю, ми вияснили: щоб зрушити якісь процеси в медицині, має скарга пацієнта.
Наталія Лелюх: І не просто скарга, а гучна скарга.
Анастасія Пристая: Інших шляхів на сьогоднішні не озвучено у всякому випадку. Маємо на виході, що лікарі бояться скарг. Навіть якщо ти не винний, і розумієш, що це ускладнення вписується в статистику, бо як би ми класно не працювали, по ліконь з “золотими руками”, все одно буде відсоток ускладнень.
Як казав мій вчитель-професор колись: ми працюємо з матеріалом замовника. Не все залежить від лікаря. Але коли ускладнення трапляється, особливо в пологах, моментально починається шакалячий екстрес. Тому цього бояться. Я їх розумію як спеціалістів. Важка робота, серйозне навантаження, дефіцит кадрів, куча різних проблем. І часто лікарі намагаються приховати [ускладнення], щоб щоб не відкривався портал в пекло.
Немає взаємодії, немає культури помилок лікарських в Україні. Можливо, я помиляюсь.
Чи кличуть вас хоча б час до часу пологові або ваших колег? Як ви сказали за прикладом закордонним: є проблема, чи може лікар приїхати швидко пластику зробити.
Анастасія Пристая: За кордоном це постійна практика. Вони кличуть таких спеціалістів, але здебільшого навчені самостійно. Там проходять майстер-класи.
У мене є епізоди в практиці, коли телефонували з пологових і просили про допомогу. Але зазвичай це не в день пологів відбувається. Останній мій кейс – подзвонили з пологового: "У нас вже місяць лежить породілля. Ми не справляємося”. Я вдячна, що вони все-таки подзвонили. Розумію, чому не робили цього завчасно, просто не знали.
Вони починали шукати, гуглили, хтось їм сказав, що є лікарі, які цим займаються. І подзвонили. Або коли вже починалися скандали, породілля відмічала, що через піхву виділяється кал, і зрозуміло, що щось не то. І вже тоді казали: "Так, у вас проблема. Ось вам телефончик, хай вами займаються".
Коли до мене приходять такі жінки, я не кажу, що винні ваші лікарі. Просто пояснюю їм статистично. Відкриваю, якщо потрібно, інтернет. Кажу: "Дивіться, у цьому світі це трапляється. Мені дуже шкода, дуже співчуваю, вам не пощастило, не шукайте винних. Направляйте свою енергію на одужання”.
Пані Наталю, що ви бачите у своїй практиці? У вас був досвід роботи і в пологовому також.
Наталія Лелюх: Більшість моїх акушер-гінекологів, із просунутої акушерської спільноти, ми всі визнаємо велику проблему. У нас, якщо взяти акушерське чергування в пологовому будинку, у нас чергують хто? Лікарі в черговій бригаді і лікарі, які приїхали на “свої” пологи. Там, де “свої” пологи, там лікар.
Звичайні пологи – є інтерни, молоді лікарі, яким щось дозволено робити в пологовому залі. Дозволена робота – це якраз огляд пологових шляхів після пологів, огляд жінки після пологів. І якщо там є тріщинки, розриви або була епізіотомія, то ушивання.
За це інтерни інколи борються, хто сьогодні буде шити. Та нас не вчать шити правильно. Навчання цьому процесу погане загалом. Десь краще, десь гірше, але загалом – це маніпуляція, до якій не ставляться як до дуже важливої.
Звичайно, є ситуації, коли є лікар-вчитель, який показує / розказує. У моїй практиці це було: “От тобі жінка, іди ший”. Мені постійно казали: “Забери ніс з промежини, бо вже на носі кров”. У нашій лампі в пологовому залі з 12 лампочок горіло дві. І ти не те що не знаєш, що шиєш, ти не бачиш. У мене в
- Останні
- Популярні
Новини по днях
8 вересня 2026
