Популярність приходить і йде, а майстерність залишається — актор В’ячеслав Довженко

24.06.2026, 08:56 newformat.info

Український актор театру та кіно В’ячеслав Довженко розповів про свій шлях до професії, виклики під час війни, еволюцію українського кінематографа та майбутні проєкти.

В’ячеслав Довженко вступив до Дніпропетровського театрального училища у 1991 році під інтуїтивним впливом атмосфери закладу. Проте справжнє, усвідомлене рішення стати актором прийшло за рік, коли через лінощі він опинився на межі відрахування. Страх повернутися додому й визнати поразку перед батьком, який був проти цієї професії, змусив актора взятися за розум і взяти відповідальність за свій вибір.

Спочатку Довженко навчався на ляльковому відділенні, куди його запросила майстриня Олександра Самохвалова. Згодом викладачі драматичного відділення запропонували перевестися до них. З почуття порядності перед тими, хто першим повірив у нього, актор відмовився від переведення, але погодився на паралельне навчання. У результаті він стал єдиним студентом закладу, який офіційно й одночасно закінчив і драматичне, і лялькове відділення.

Акторство під час війни та вплив ролей

Бути українським актором сьогодні — це насамперед велика відповідальність перед суспільством. Якщо ти залишаєшся в професії, а не на фронті, ти повинен чітко усвідомлювати, що говориш, що робиш і заради чого.

Роль Серпня у фільмі «Кіборги» принесла акторові широке визнання глядачів та вписала його ім’я в історію сучасного українського кіно. Проте як особистість вона його не змінила, адже людину формують життєвий досвід і оточення, а не професія.

Персонажі не змінюють світогляд актора, хоча кожна роль вимагає колосальних емоційних і психологічних затрат. З роками професія зробила Довженка значно чутливішим та емоційно гострішим до навколишнього світу.

Еволюція українського кіно та театру

Кінематограф і театр кожні 10–15 років змінюють свою мову, темпоритм та художні засоби. Мистецтво минулого століття (зокрема роботи Олександра Довженка чи Гната Юри) сьогодні може сприйматися молоддю як неприродне саме через застарілу естетику, а не через брак майстерності творців.

Головна позитивна зміна сьогодення — остаточний вихід українського кіно з контексту російської культури. Раніше кіноіндустрія України була тотально залежною від РФ, де затверджувалися актори та проєкти. Зараз українські продюсери й актори отримали повну свободу вибору та формування власного ринку.

Театр — це живий, безперервний процес, де кожна вистава є унікальною і дає змогу постійно покращувати роль. Кіно — це фіксований результат, який неможливо виправити після монтажу, через що акторові часто важко дивитися на власні екранізовані роботи.

Поточні проєкти та плани

У Театрі на Подолі спільно з молодим режисером Стасом Івановим актор працює над виставою «Патетична соната» за Миколою Кулішем. Матеріал складний, але адаптований під сучасну естетику.

Тривають зйомки 3-го сезону серіалу «АТП Перевізники», а восени розпочнуться зйомки фінального сезону серіалу «Дільничний з ДВРЗ». Також актор задіяний у таємному міжнародному проєкті.

У майбутньому Довженко прагне зіграти роль короля Ліра, проте вважає, що до такого масштабного персонажа ще потрібно віково та внутрішньо дозріти.

Популярність, держава та погляд у майбутнє

Популярність є мінливою (актор уже переживав 6-річний період забуття після стрічки «Молитва за гетьмана Мазепу»). Головне — залишатися майстром своєї справи, бо майстерність не зникає.

Попри величезну підтримку культури з боку суспільства, українська культурна сфера досі функціонує за пострадянськими схемами. Державі необхідно рішучіше впроваджувати реформи в кіновиробництві та театрах, щоб створювати конкурентоспроможний продукт. Також критично важливо запустити дієву систему роялті, яка забезпечить митцям гідне життя.

У свої 50 років В’ячеслав Довженко відчуває, що перебуває на правильному шляху. Усвідомлення обмеженості часу стимулює його працювати більше та швидше. Щодо майбутнього українського кіно актор залишається оптимістом, адже Україна має колосальний потенціал і талановитих людей, здатних створювати якісну національну культуру.

Вероніка ПУШЕНКО, Марія АНТОНІНА, Аріна КУРБАТОВА, студенти спеціальності «Журналістика

» НУБІП України

Читати повністю…