За одну добу Аліна опинилася в новій реальності. Сьогодні вона допомагає іншим знайти опору
За одну добу Аліна Ревенко майже повністю втратила зір. Відтоді вона навчилася жити в новій реальності: побувала у 24 країнах, здобула міжнародну освіту, проводить заняття з йоги та допомагає людям справлятися зі стресом і життєвими кризами. Переїхавши до Рівного, вона швидко знайшла тут свою спільноту й запустила нові проєкти для містян.
Коли ми домовлялися про зустріч, я запитала Аліну, як упізнаю її в центрі Рівного.– Думаю, не багато хто з рівнян ходить містом із тростиною, – засміялася вона.
Наступного дня справді побачила жінку з тростиною, яка швидким кроком рухалася тротуаром у мій бік. Вона йшла так швидко, що я на мить засумнівалася, чи не помилилася. Я знала, що майже половину свого життя Аліна Ревенко живе з важким порушенням зору і що в Рівному вона нещодавно. Але жодна з цих обставин не заважала їй рухатися містом значно впевненіше, ніж багатьом людям без тростини.
Пізніше я запитала, чи не боїться вона переходити нерегульовані переходи.
За роки самостійного життя вона встигла побувати у 24 країнах, повчитися у Швейцарії, створити власні проєкти, вести групи з йоги й виробити звичку в кожному новому місті насамперед шукати своїх людей.
Коли старий світ зникає за добу
Усе життя Аліни було пов’язане зі спортом і активним дозвіллям: танці, великий теніс, фітнес. Вона закінчила школу, вступила на юридичний факультет. Але за два тижні до 18-річчя, наприкінці першого курсу, сталася подія, яка повністю перевернула її реальність.
За одну добу в дівчини зник зір.
Перший і найтяжчий удар прийняла на себе мама. Та попри страх і невідомість у родині не дозволяли собі опускати руки: «Доця, ти боєць. Ти впораєшся. Все буде добре».
Дуже швидко поруч опинився і батько. До того їхні стосунки були непростими – сварки, образи, нерозуміння, які трапляються в багатьох родинах. Але спільна біда змусила по-іншому подивитися одне на одного.
Поруч був і молодший брат, якому тоді було лише вісім років.
Потім з’явилися друзі. Хоча, як зізнається Аліна, будь-яка криза дуже швидко показує, хто готовий залишитися поряд.
Пів року пішло на операції та реабілітацію. Коли зір мінімально відновився, вона буквально попросилася назад до університету, бо сидіти в чотирьох стінах було нудно. Довелося вчитися жити в нових реаліях: сприймати лекції виключно на слух, озвучувати свої потреби іншим, по-новому читати книги й відчувати простір.
«Паролі й явки на хороших рівнян»
Переїхавши до Рівного, Аліна опинилася серед нових вулиць, незнайомих маршрутів і чужих людей. Але довго чекати, поки місто стане своїм, не стала. Вона писала знайомим активістам, журналістам і громадським діячам із проханням порадити тих, з ким варто познайомитися.
«Формування своєї підтримуючої спільноти, яка розуміє твої болі або готова принаймні вислухати – це головне, – переконана Аліна. – Людина, яка все життя прожила осідло на одному місці, теоретично тебе пожаліє, але практично ніколи не зрозуміє того, хто переїхав. Тому треба відразу йти до своїх людей».
Незабаром Аліна познайомилася з директоркою Пластового центру, яка запросила її проводити заняття. Потім була співпраця з проєктом «Fut Ukraine» на вулиці Петра Могили, де Аліна допомагала інтегруватися внутрішньо переміщеним особам, викладаючи йогу та курс публічних виступів. Згодом прийшли партнерства зі Спілкою жінок Рівненщини. Нове місто поступово переставало бути чужим.
Про людей Аліна говорить часто. Можливо, тому навіть країни вона запам’ятовує не зовсім так, як більшість із нас – не пам’ятками й не краєвидами. За її плечима 24 країни. Коли я запитала, яка з них запам’яталася найбільше, Аліна без довгих роздумів назвала Іспанію.
Уже поставивши це запитання, я зрозуміла, що формулюю його так, ніби головне в подорожах – те, що можна побачити, тому спитала:
– А як ти їх відчуваєш?
– Через людей і їжу, мабуть.
На четвертому курсі юрфаку Аліна відкрила для себе йогу. Раніше ця практика здавалася їй нудною й нецікавою. Проте через крихкі судини очей будь-яке надмірне фізичне навантаження провокувало тимчасове погіршення стану, тому активний фітнес опинився під забороною.
Завдяки хорошій спортивній формі Аліна вже на перших заняттях легко сідала в шпагат і виконувала складні асани. Закінчивши бакалаврат, вона чітко усвідомила: працювати юристкою вона не хоче. На паперову роботу потрібно витрачати забагато зорового ресурсу, а в Україні хоч і є асоціація незрячих юристів, «то треба дуже хотіти». Отож перевелася на заочне відділення в інший ВНЗ. Аліна захотіла іншого – ділитися тим, що вміє сама. Влітку в парку вона почала збирати перші групи з подруг, мами та сестри.
«Літо закінчилося, я подумала, що в мене все класно виходить, і вирішила піти працювати тренером у зал. І доля дуже швидко поправила мені корону», – сміється Аліна.
Її першою комерційною клієнткою стала жінка вагою 120 кілограмів із цілим «букетом» діагнозів: депресія, варикоз, подагра, гіпертонія і дворічний компресійний перелом хребта. Почувши цей перелік, знайома тренерка порадила відмовити їй, а лікарка – прибрати 90% стандартних вправ.
Це стало поштовхом до навчання: аудіолекції, рекомендації МОЗ, курси. Сьогодні за плечима Аліни школа «Ішвара йога» (біомеханіка тіла), львівська «Сенс» (йогатерапія як лікувальна фізкультура), курси коучингу та сертифікат тренерки з неформальної освіти міжнародного зразка, отриманий після навчання у Швейцарії.
«Моя йога – це йога для нормальних людей, – пояснює Аліна. – Для тих, хто живе в місті, має сидячу роботу, носить на собі дітей і важкі рюкзаки. Це не для акробатів, які закидають ногу за голову. Це контрольоване навантаження, яке допомагає позбутися тривожності й кортизолу.
Поряд із йогою в житті Аліни з’явилися й курси публічних виступів. Каже, все почалося з особистого досвіду.
«Я ніколи не працювала в системі, де хтось прийшов би і приніс мені роботу. Завжди працювала сама на себе. Дуже швидко зрозуміла: чим активніше я присутня в соцмережах, тим більше в мене клієнтів. Навіть провести тренування для п’ятьох людей чи прямий ефір в Instagram – це вже публічний виступ».
Ідея власного курсу народилася після презентації однієї компанії. Продукт був хорошим, організація теж. Але в залі на понад сто людей більшість спікерів просто губилися.
На думку Аліни, багато початківців помилково вважають, що їхнє завдання – просто вийти й озвучити підготовлений текст. Насправді головне – помітити, коли аудиторія втратила увагу, коли люди потягнулися до телефонів, коли потрібно змінити темп або залучити слухачів до розмови.
Під час нашої зустрічі я звернула увагу ще на одну деталь. Аліна ніколи не починала відповідати, не дочекавшись кінця запитання. Згодом стало зрозуміло чому.
Тому на її заняттях і навіть на зустрічах «Емоційних гойдалок» діє правило одного мікрофона. Говорить лише той, у кого в руках спеціальний предмет – часто звичайна пляшка води. Усі інші слухають.
Медитації проти «недосмажених котлет»
Сьогодні Аліна часто працює з людьми, які теж змушені заново вчитися жити після різких змін у своєму житті.
«На початку шлях інвалідності – це дійсно обмежені можливості. Ти не можеш вийти на вулицю, як звик, не можеш елементарно приготувати їжу. Я взагалі ненавиджу, коли кажуть «людина з обмеженими можливостями». Але коли цей шлях тільки починається, це правда. Було одне життя, а потім раптом стало інше. Але цьому можна навчитися. Зараз є багато державних програм, працюють громадські організації. Можна опанувати нову спеціальність, навчитися по-новому організовувати побут, обслуговувати себе. Багато чого можливо», – каже Аліна.
Окрім тілесної терапії, Аліна створила в Рівному проєкт «Емоційні гойдалки» (назва народилася спонтанно на першій зустрічі завдяки самим дівчатам). Раз на два тижні вони збираються в кав’ярні як добрі приятельки. П’ють коктейлі чи чай, але за цими зустрічами стоїть серйозна робота – ізраїльські протоколи стресостійкості, арттерапевтичні практики та копінгові стратегії.
«Я не психотерапевт і не лікую травми, – зазначає вона. – Я даю людям інструменти самодопомоги, коли немає можливості піти до фахівця. Але нам треба навчитися жити в тих умовах, в яких ми є – не просто чекаючи на перемогу, а жити вже сьогодні, бо час минає».
Нещодавно Аліна виграла грант від «Дія.Бізнес» у проєкті «Повір» на розвиток власної справи. Її новий проєкт – авторський курс медитацій із 20 відеофайлів: 10 підготовчих технік і 10 медитативних.
«Чому людей часто дратують медитації з YouTube? Бо людина вмикає аудіо, де приємний голос каже: «Ляж і розслабся». А як розслабитися, коли в тебе в голові повітряна тривога, недосмажені котлети, проблеми з колективом на роботі й чоловік? Ця внутрішня вокзальна площа нікуди не зникає! Фішка мого курсу в тому, що я даю 10 конкретних технік концентрації, які допомагають спочатку випустити з голови цю метушню, очистити простір, а вже потім заходити в медитацію для заспокоєння».
Доросле свідоме кохання
Попри насичений графік – онлайн-групи з дівчатами, розкиданими від Кременчука до Китаю та Австралії, та офлайн-заняття в Рівному – Аліна залишається просто жінкою. Своє кохання – рівнянина Михайла – вона знайшла через його молодшу сестру-режисерку, з якою колись втілювала спільні мистецькі проєкти в селах на Закарпатті.
«Ми бачилися з Мішею на фестивалях, але він соромився до мене підходити – ці сильні чоловіки, знаєте? А оскільки я людей не бачу, то я його і не ідентифікувала», – з усмішкою розповідає Аліна. Ближче зійшлися вже тут, у Рівному, коли сестра запросила Аліну в гості.
«Ми зійшлися в дорослому віці, маючи за плечима попередній досвід стосунків і шлюбу. Це доросла, свідома закоханість. Ми вчимося не замовчувати образи, хвалити одне одного й підтримувати. У нас немає розподілу на гендерні ролі, де я – жінка, яка веде побут та емоційно обслуговує родину, а він – суворий бородатий чоловік, який тільки приносить гроші й працює “таксистом”. Ми обидва зацікавлені в тому, щоб стосунки жили. Вечерю готує той, у кого є натхнення: він запікає м’ясо, я роблю салат. Якщо Михайлові не хочеться мити підлогу – він її не миє. Ніхто від цього не вмре».
У неї є власний спосіб перевіряти чи
- Останні
- Популярні
Новини по днях
7 червня 2026
