“Якщо групові ідентичності дрібнішатимуть”: філософ Єрмоленко – про головне прокляття української історії
Володимир Єрмоленкопрезидент Українського ПЕН, філософ, публіцист, викладач Києво-Могилянської академії (FB)У мене є відчуття, що ми входимо в новий етап війни. У ньому внутрішня згуртованість стає не менш важливим чинником, ніж зовнішні дії проти ворога. І це стосується обох сторін.Консолідація 2022 року була творчим “великим вибухом”, і навіть якщо вона поступово слабшала, заряд виплеску енергії був таким великим, що ми ще довго жили на інерції від цієї енергії.Є відчуття, що ця інерція зараз згасає.У ворога теж все не добре: заряд консолідації, спричениний пропагандою, ідеологією та насильством у 2022-му, також вичерпується.У цьому контексті важливе питання не лише в тому, що хто кого перемагає на полі бою, а й в тому, у кого раніше почнуться процеси внутрішньої фрагментації і навіть внутрішнього саморозпаду.У тираніях саморозпад — це стихійний процес: якщо він почався, його складно зупинити. Бо всередині суспільств нема субʼєктів, які можуть змінювати процеси. Тиранії значно більше будуються не на фанатизмі, а на фаталізмі; процеси, які запискає тиран, приймаються більшістю з фаталістичною покорою. Звідси – синдром “маленьких людей”.У демократіях саморозпад – процес, на який громадяни мають вплив. Вони можуть його пришвидшувати чи уповільнювати. Вони можуть його переспрямовувати, і зупиняти, знаходячи нову енергію. Зазвичай це можуть робити вибори; коли виборів нема, це зробити складніше, але можливо.Але: на відміну від тираній, саморозпад у демократіях може відбуватися швидше.Ми поступово повторюємо ситуацію умовного 2018 року, коли суспільство розпадалося на все менші й менші громади і навіть громадочки; і внутрішня ідентичність цих громад – світоглядних, професійних, регіональних і т.д. – поступово ставила під ризик згуртованість цілісності. У мене є відчуття, що зараз відбувається те самеМи також маємо усвідомлювати, що кожен рік, кожен місяць навіть без виборів буде лише загострювати проблему. У демократіях сувереном є народ, але коли немає виборів, народ все менше має легітимний канал самовираження, і тому все більше ризик, що різні групи претендуватимуть на те, що вони виражають “волю народу”. І зʼявляється синдром “порожнього трону”: суверен ніби є, але насправді висловити свою волю він не може. Він мовчить, а за нього говорять іншіМи багато говоримо про незламність, і це добре; але не менш уважно ми маємо говорити про свою крихкість. Часто ці речі є двома сторонами одного й того самого. І коли ми прагнемо вирішити одні проблеми, то варто постійно думати над тим, щоб не зашкодити і не створити інших проблем. І щоб групові ідентичності не дрібнішали і не ставили під сумнів ідентичність загальнонаціональну.Якщо ми втратимо відчуття єдиного організму (хай навіть і з великими розбіжностями і конфліктами всередині), і якщо групові ідентичності дрібнішатимуть, ми можемо отримати війну всіх проти всіх – одне з ключових проклять української історії.І тоді це буде шлях до поразки, а не до перемоги.Читайте також:Павло Казарін: Найбільшим викликом для України є не корупція, а мобілізація. Без неї країна ризикує припинити існування. ІНТЕРВ’Ю Унікальних переглядів: 12
- Останні
- Популярні
Новини по днях
23 травня 2026
