Існують кулуарні домовленості США, України та РФ після "триденного перемир’я": на що штовхає Путіна ганебний парад та політичне приниження? Інтерв’ю з Котовим
Парад 9 травня, який роками був головною вітриною російської влади, цього разу перетворився на демонстрацію страху, ізоляції та внутрішньої нервозності Кремля. Те, що ще кілька років тому виглядало як ритуал демонстративної впевненості, у 2026 році дедалі більше нагадує спробу приховати власну вразливість. Скорочений до 45 хвилин захід без танків, важкої бронетехніки та звичних ракетних комплексів показав головне – Москва вже не здатна гарантувати навіть символічну безпеку у власній столиці.Відео дняЩе показовішим стало те, що Кремль фактично змушений був просити про тимчасове перемир’я під проведення параду. Російська сторона через контакти зі США та особисто Дональдом Трампом намагалася отримати гарантії того, що Червона площа не стане мішенню у дні святкувань. І сам факт таких переговорів виглядає політичним приниженням для влади, яка роками переконувала світ у власній військовій перевазі. Виходить, парад "перемоги" у Росії тепер залежить не від сили Кремля, а від домовленостей інших світових гравців.Не менш символічною стала й міжнародна картина щодо Москви. Якщо у 2025 році Кремль ще намагався демонструвати образ глобальної підтримки за участі Сі Цзіньпіна та делегацій із інших країн, то тепер Росія виглядала значно самотнішою. Китай не надіслав окремої урядової делегації, а президентів Казахстану й Узбекистану, за інформацією російських джерел, Путіну довелося буквально в останню хвилину вмовляти приїхати. Навіть союзники Кремля дедалі чіткіше сприймають територію РФ як зону ризику, а самого Путіна – як токсичну фігуру.Щодо заяв російського диктатора, як завжди, у них було багато суперечливого. Для внутрішньої аудиторії – риторика про "війну до перемоги" та протистояння із Заходом. Для зовнішньої – сигнали про можливе завершення війни й навіть готовність до зустрічі із Зеленським у третій країні. Але однозначно одне – це явно не демонстрація впевненості. Це спроба одночасно втримати мобілізаційну істерію всередині країни, яка явно пішла на спад, паралельно переконати зовнішній світ, що Кремль нібито готовий до переговорів.Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився експерт з публічної політики, кандидат наук з державного управління Ілля Котов.– Уся історія з парадом виглядає як низка політичних принижень для Кремля: від спроб домогтися перемир’я через проблеми з безпекою до умовлянь союзників відвідати Москву. Дійство, яке раніше використовувалося для демонстрації величі російської армії, включно з міжконтинентальними балістичними ракетами, цього року пройшло без танків та іншої важкої техніки на Красній площі. І що ще більш прикре для Кремля, без особливої кількості гостей. Ще кілька років тому подібне здавалося неможливим.– Відверто кажучи, те, що відбулося, важко назвати парадом у звичному розумінні цього слова. Ви дуже правильно підібрали визначення "дійство", тому що це справді було дійство. І, по суті, ганебне шоу, яке вкотре показало, що Росія сьогодні є максимально слабкою державою. Фактично, єдине, що хоч трохи врятувало обличчя російського диктатора, це приїзд окремих гостей в останній момент. І це теж виглядає принизливо. Якщо виходити з інформації, яка з’являлася у медіа, Путін буквально вмовляв президента Казахстану та президента Узбекистану приїхати на цей захід. Ймовірно, були певні домовленості й торги, після яких вони погодилися. Тобто саме їхня присутність як лідерів суверенних держав бодай частково врятувала ситуацію. Але загалом це виглядало ганебно. Передусім через сам формат. Сорок п’ять хвилин – важко назвати це повноцінним парадом.По-друге, була відсутня техніка. І коли російський диктатор говорить, що вся техніка потрібна на фронті, ми чудово розуміємо справжню причину. Її просто немає. Уже п’ятий рік поспіль Сили оборони України вибивають можливості російської армії. А потенціал виробництва нової техніки у сучасної Росії зовсім не такий, як був у Радянського Союзу. І це ще один показник реального стану справ.Фактично, це була повноцінна політична ганьба. Путін намагався уникнути репутаційного удару у випадку можливих атак по Москві, але уникнути загального відчуття провалу йому не вдалося. І не варто думати, що росіяни цього не бачать. Вони також спостерігають і роблять власні висновки.– Закордонні лідери, які прибули до Москви на 9 травня, за словами Володимира Путіна, проявили "особисту мужність". На параді його підтримали президенти Білорусі, Казахстану та Узбекистану, а також лідери Лаосу й Малайзії. Водночас у попередньому списку Кремля президентів Казахстану й Узбекистану не було. Їхня поява збіглася із заявою Дональда Трампа про можливе перемир’я 9-11 травня, що могло стати сигналом безпеки для гостей Москви. Це означає, що пострадянський простір просто розсипається на очах для Путіна?– Це показник втрати поваги та втрати суб’єктності Росії. Подивімося хоча б на Азербайджан. Відносини між Баку та Москвою суттєво погіршилися після збиття літака, але це лише одна з причин. Насправді Азербайджан ніколи не сприймав Росію як справжнього партнера і підтримував дипломатичні контакти радше з прагматичних міркувань. Подивімося також на Вірменію та позицію Пашиняна. Російські пропагандисти зараз прямо погрожують цій країні, заявляючи, що це нібито їхня сфера впливу і що вірменам варто "замислитися", аби не отримати війну на власній території. І це при тому, що ще кілька років тому Вірменія фактично виконувала всі побажання Кремля.Зараз ситуація кардинально інша. І це стосується всього пострадянського простору. Навіть візит Токаєва не змінює суті відносин між Казахстаном та Росією. Казахстан дедалі більше орієнтується на співпрацю зі США та Європейським Союзом. Це видно і з довгострокових контрактів, і з військових закупівель. Казахстан купує західне озброєння, тому що чудово розуміє, звідки походить потенційна небезпека. Тому сам приїзд Токаєва не є показником дружби. Путін, ймовірно, просто щось пообіцяв або довго вмовляв.Якщо згадати події, які передували параду, то це взагалі виглядає як низка принижень для Кремля. Спочатку був дзвінок Трампу з проханням вплинути на Україну. Але позиція України залишалася незмінною: Київ самостійно ухвалює рішення і не діє за вказівками Вашингтона. Потім був дзвінок Лаврова до Рубіо. Формально йшлося про "звіряння годинників", але фактично це було прохання вплинути на Україну, щоб парад не перетворився на міжнародне посміховисько у випадку можливих ударів. У відповідь Росія почула просту позицію: Україна самостійно ухвалює рішення, або ж Москва має запропонувати реальні конструктивні ініціативи. Далі вже почалися прохання хоча б допомогти із захистом від українських дронів. І це, відверто кажучи, стало піком приниження. Фактично російський диктатор та його міністр закордонних справ просили США допомогти провести парад без інцидентів.– Також згадувалося, що Росія контактувала і з Китаєм, і з Індією, намагаючись залучити всіх можливих партнерів. І, до речі, показово, що представники Китаю вирішили не приїжджати. На вашу думку, чому Дональд Трамп усе ж фактично допоміг Путіну провести парад без ексцесів?– Китай все ж таки держава, яка дуже уважно ставиться до власного статусу та репутації. У Китаї побачили, як Росія фактично просить Штати вплинути на ситуацію, побачили це приниження Путіна перед Вашингтоном і вирішили не асоціюватися з цією історією.Треба розуміти, що у будь-яких міжнародних переговорах існує публічна частина, яку ми бачимо у медіа, і непублічна частина, про яку суспільство дізнається значно пізніше або не дізнається взагалі. Тому, коли президент Трамп заявив, що вдалося домовитися і з Росією, і з Україною про триденне перемир’я, а також про обмін "тисяча на тисячу", це, безумовно, позитивний сигнал. Наші люди повертаються додому, і це дуже важливо. Але я не вірю, що домовленості обмежуються лише цим. Не випадково саме в той період Рустем Умєров перебував у США.Я не хочу надто забігати наперед, але вважаю, що існують ширші домовленості за посередництва США. Йдеться не лише про коротке припинення вогню, а й про можливість більш тривалого перемир’я, оскільки мирний процес фактично зайшов у глухий кут через питання Донбасу. При цьому Росія, попри всю агресивну риторику, не має реальних можливостей для великого наступального прориву. Ми вже бачимо удари по логістиці, контроль важливих маршрутів безпілотними системами, постійне виснаження російської військової інфраструктури. І вперше за весь час повномасштабної війни Україна завдає більше точних ударів, ніж Росія. Тобто ситуація для Кремля стає дедалі складнішою. І Сполучені Штати, ймовірно, хочуть цим скористатися. Не обов’язково для негайного укладання миру, але хоча б для запуску довгого режиму припинення вогню, під час якого можна буде підключити європейських посередників та перевести процес у більш конструктивне русло.Тому я не думаю, що Україна погодилася через тиск Вашингтона. Ми є самостійним суб’єктом. У Москві роками намагалися переконати себе, що Україною керують США або Європа. Але зараз усі бачать, що остаточні рішення ухвалює саме Київ. І якщо Україна погодилася дозволити проведення цього параду без ударів по російській території, якщо було призупинено атаки по нафтовому сектору на ці кілька днів, то, очевидно, Україна отримала певні важливі пропозиції та гарантії. І гарантом цього процесу, судячи з усього, виступив саме Дональд Трамп. Є ймовірність, що Путін, як це часто бувало раніше, спробує все переграти. Але якщо Росія знову зірве домовленості, тоді ми можемо побачити вже зовсім іншу реакцію Сполучених Штатів. Йдеться і про нові санкції, і про розширення військової підтримки України. Хоча у випадку Трампа правильніше говорити не про передачу, а про продаж озброєння. Тому зараз ми фактично перебуваємо на великому роздоріжжі.– Тобто або розпочинаються реальні переговори, або нова хвиля ескалації?– Саме так. І це залежить не лише від України чи Сполучених Штатів. Найбільше це залежить від самого Путіна. Якщо подивитися на сигнали з Кремля, то видно, що всередині російської системи зараз немає єдиної позиції. Останні тижні й місяц
- Останні
- Популярні
Новини по днях
12 травня 2026
