Перлина бароко над Подолом: як 273 роки тому звели Андріївську церкву та чому в неї немає дзвонів

27.05.2026, 07:54 espreso.tv

фото: Вікіпедія

Андріївська церква стоїть не на порожньому місці. Задовго до того, як на горі з'явилася нинішня будівля, тут століттями тривало духовне життя, яке сягає корінням у зорю київської державності.

Згідно з літописною легендою "Повісті минулих літ", саме на цьому пагорбі зупинився апостол Андрій Первозванний під час своєї мандрівки берегами Дніпра. Він поставив хрест і провістив своїм учням: "На цих горах засяє ласка Бога, і буде тут велике місто". Звідси і назва церкви у честь апостола Андрія.

Археологи й історики також вказують, що ще в княжу добу тут існували культові споруди. Найдавніша Андріївська церква у Києві була споруджена ще 1086 року при так званому Янчиному монастирі, фундатором якого виступив київський князь Всеволод Ярославич, що при хрещенні отримав ім'я Андрій. Монастир і та давня церква до наших часів не збереглися.

Вже у 1215 році на місці сучасної Андріївської церкви була зведена Хрестовоздвиженська церква, яка проіснувала аж до початку XVII століття. Після неї на схилі ще кілька разів зводили дерев'яні храми, однак жоден з них не простояв довго – пожежі та буревії раз у раз нищили споруди. Легенди пояснювали це містичними причинами, реальність – складним гідрогеологічним середовищем пагорба, насиченого підземними водами.

Таким чином, коли у XVIII столітті тут вирішили збудувати новий, вже кам'яний і "вічний" храм, він став не першим і не другим, а наступником багатовікової традиції молитви на цьому священному схилі.

фото: Вікіпедія

Андріївська церква будувалася на замовлення російської імператриці Єлизавети Петрівни. Це та сама, яка мала коханцем українського козака Олексія Розумовського з яким навіть таємно одружилася. Тож Єлизавета Петрівна розглядала будівлю, як частину Київської царської резиденції, що складалася з Царського (Маріїнського) палацу та палацової церкви. У вересні 1744 року відбулася церемонія закладання церкви, під час якої сама Єлизавета, що тоді мала подорож Гетьманщиною, власноруч поклала у підвалини храму перші три цеглини – символ майбутнього будівництва.

Храм будували за проєктом тодішнього головного архітектора імперського двору – Франческо Бартоломео Растреллі, автора Зимового палацу в Петербурзі. Цікаво, що до Києва архітектор особисто так і не приїхав. Натомість для втілення задуму був відряджений архітектор Іван Мічурін.

Але Мічурін зіткнувся з надзвичайно складними умовами. Він провів інженерно-геологічне дослідження будівельного майданчика і переконався, що на глибині 13–14 метрів залягає міцний материковий ґрунт, а вище – насипні ґрунти, просякнуті водами підземних джерел. Він розробив конструкцію кам'яного підмурка, поєднавши його з двоповерховою будівлею "священицьких покоїв", щоб створити масивні елементи підніжжя та входу до храму.

Це мало і побічний ефект такого інженерного рішення. Бо під час будівництва довелося відводити частину підземних джерел вниз на Поділ, і завдяки цій технології на Контрактовій площі з'явився один із перших київських фонтанів – Самсон, а вода до нього надходила з Андріївської гори дерев'яними трубами.

Стосовно оздоблення церкви, то були залучені зірки тогочасного мистецтва. Над оформленням церкви працювали художники Іван Вишняков з учнями та Олексій Антропов, який розписав катедру, купол і кілька ікон іконостасу, зокрема "Таємну вечерю", "Благовіщення", "Успіння Богородиці" та образ апостола Андрія Первозванного. Внутрішнє оздоблення виконували українські майстри Михайло Чвітка, Яків Шевлицький, Василь Клецковський і Григорій Левицький.

Зважаючи на складні геологічні особливості місцини та політичні обставини, зведення Андріївської церкви тривало майже чверть століття. У травні 1753 року завершили основні будівельні роботи, але чин освячення храму здійснив тодішній Київський митрополит Арсеній Могилянський лише у 1767 році.

Загалом будівництво церкви використали 23 500 цеглин, майже 29 тисяч пудів цвяхів, а для позолоти бань – понад півтори тисячі комплектів сусального золота та ще 20 окремих золотих листів. Чавунні сходи, капітелі та орнамент відлили на тульських заводах.

фото: Вікіпедія

Андріївська церква має форму хреста і п’ятибанну композицію. Вона стоїть на потужному 14-метровому фундаменті – двоповерховому стилобаті.

Храм вражає розмірами: довжина – 31,7 метра, ширина – 20,4 метра, а висота від входу до верхівки хреста сягає 50 метрів. Центральну велику баню доповнюють чотири декоративні вежі, розташовані по діагоналі. До речі, висота Андріївської гори в Києві становить приблизно 167,7 метра над рівнем моря. А сама Андріївська церква, яка розташована на її вершині, здіймається ще на 46 метрів (або до 64 метрів разом із підклітом та хрестом).

Найоригінальніше у вигляді церви – чотири малі бані. Вони розміщені не на кінцях хреста, як буває зазвичай, а по кутах – саме по діагоналі. Завдяки цьому церква виглядає особливо й легко впізнається серед усіх київських храмів.

Андріївська церква чудово вписується в навколишній ландшафт і стає головною архітектурною окрасою панорами Києва, з’єднуючи Верхнє місто з Нижнім. Коли під’їжджаєш до Києва з північно-східного боку, вона одразу кидається в очі й слугує чудовим орієнтиром – ніби вказує саме на те місце, де за давнім переказом почалася історія Києва.

Інтер’єр храму не менш вражаючий. Простір залитий світлом, прикрашений стрункими пілястрами коринфського ордера, позолоченою ліпниною та яскравими розписами. Усе це створює відчуття величі, барвистості й легкості.

Центральна окрасa – величезний триярусний іконостас, який виготовляли з 1753 по 1761 рік. Важлива особливість: всередині церква має порівняно невеликий об’єм і в ній немає хорів. Для таких пишних парадних храмів XVIII століття це нетипово.

Ще одна несподівана особливість Андріївської церкви – у неї немає традиційної дзвіниці!

Чому так? Бо храм будувався як палацова церква для імператорської сім’ї. Він не призначався для звичайних киян, тому не було потреби скликати людей дзвонами на службу. Храм відкривали лише тоді, коли до Києва приїжджала імператриця або хтось із царської родини.

А ще київські гіди з цікавістю розповідають легенду: нібито під пагорбом, на якому стоїть церква, спить древнє море! І якщо вдарити у дзвін, могутні вібрації розбудять його – і вода затопить увесь Поділ. Саме тому, за народним повір’ям, дзвіницю так і не побудували…

церква на початку ХХ століття, фото: Вікіпедія

Андріївська церква з самого початку не була звичайною парафіяльною – вона будувалася як церква-каплиця для почту та особистого вжитку царського двору під час перебування в Києві. Це визначило її подальшу непросту долю.

Освячення відбулося 1767 року, а вже 1768-го церкву передали Київському магістрату. Позбувшись царської опіки і пов'язаного з нею фінансування, вона поступово занепадала. Ґрунтові води підмивали фундамент, у стінах з'являлися тріщини, декор пошкоджувався. Протягом XIX – початку XX століть церква неодноразово потребувала ремонту.

Незважаючи на технічні труднощі, храм залишався діючим і відігравав важливу роль у релігійному та громадському житті Києва. Його унікальне розташування на горі, зверненій до всього Подолу, надавало богослужінням особливого символічного значення.

Андріївська церква була діючою до 1932 року, коли за рішенням радянського уряду в ній було припинено богослужіння. На відміну від багатьох київських церков, яких у роки сталінізму знесли вщент (найсумнішим прикладом є Михайлівський Золотоверхий собор, який лише наприкінці 90-х років минулого століття відновили), Андріївський храм уникнув знищення, можливо, завдяки своїй архітектурній цінності.

10 липня 1962 року Андріївську церкву було передано на баланс Держбуду УРСР, а 10 вересня 1968 року вона відкрилася як архітектурно-історичний музей-філія заповідника "Софійський музей". Таким чином, кілька десятиліть поспіль вівтар мовчав, а туристи ходили між іконами, розглядаючи їх як культурні артефакти.

фото: Вікіпедія

Довгі роки без належного господаря дали взнаки. Церква потребувала серйозного відновлення. У 1974–1987 роках була проведена повна реставрація церкви на підставі виявлених у графічному зібранні віденського музею "Альбертіна" копій авторських креслень Растреллі. Це стало справжньою науковою сенсацією: знайдені в австрійських архівах оригінальні проєктні документи дозволили відновити деталі, які вважалися втраченими.

З 1987 року церква входить до складу Національного заповідника "Софія Київська".

Після здобуття Україною незалежності розпочалася нова сторінка. У 2001–2016 роках в Андріївській церкві проходили богослужіння Української автокефальної православної церкви. Паралельно тривали ремонтні роботи, а напередодні Євро-2012 провели зміцнення схилу, щоб зупинити зсув ґрунту під будівлею.

Наймасштабніша реставрація XXI сторіччя розпочалася у 2009 році і тривала цілих одинадцять років. Реставратори знімали пострадянські нашарування з ікон і часом виявляли справжні сюрпризи – наприклад, що у руках святого замість одного атрибута були намальовані лілії. Над іконами протягом трьох років працювало шестеро художників-реставраторів вищої категорії.

На тлі боротьби за автокефалію Православної церкви України Андріївська церква отримала особливе символічне значення. 18 жовтня 2018 року Верховна Рада України ухвалила передачу Андріївської церкви Вселенському Патріархату, залишивши її при цьому в державній власності. 28 листопада того ж року Кабінет Міністрів України передав церкву в постійне безоплатне користування Представництву двору Вселенського патріархату в Україні.

Цей акт мав символічний сенс. Бо передача храму апостола Андрія – покровителя України та Константинополя – саме Константинопольському патріархату стала символічним знаком духовної єдності й підтримки в момент, коли Україна прагнула церковної незалежності.

фото: Вікіпедія

13 грудня 2020 року, у день Святого Андрія, після 11 років реставраційних робіт церква урочисто відкрилася. Літургію провів представник Вселенського Патріарха – митрополит Галльський Еммануїл (Адамакіс) разом із настоятелем храму єпископом Команським Михаїлом (Аніщенком).

Єпископ Михаїл наголосив, що кожна людина, я

Читати повністю…