"Мій дім бомблять": інтерв'ю з SadSvit про війну, "Касету" й покоління, яке росте на його піснях

10.05.2026, 11:18 24tv.ua

Його треки звучали на "Азовсталі", вірусилися в TikTok та стали саундтреком для покоління українців, яке дорослішало разом із повномасштабною війною. У свої 22 SadSvit збирає sold out-тури Україною, співпрацює з Тіною Кароль та Артемом Пивоваровим, але досі говорить про себе як про хлопця з Івано-Франківська, який любить Lego та космос. Водночас його пісні розбирають на цитати військові.

Попри успіх, сам SadSvit (справжнє ім'я Богдан) залишається дуже щирим, відкритим, рефлексивним. Ми зустрілися в затишній кав'ярні напередодні його першого сольного концерту у Львові. Говорили про життя за кордоном, повернення в Україну, колаборації з іншими артистами, ставлення до Євробачення, підтримку військових та багато іншого. Про все це читайте далі в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу.

До теми Тур, на який чекали 5 років: SadSvit розпочав всеукраїнські гастролі гучним концертом у Львові

Богдане, хочеться спершу трохи поговорити про вас, аби ближче познайомити читачів. Яким було ваше дитинство? Які історії з того часу пам'ятаються найбільше?

Мені здається, у мене було звичайне дитинство, як і в більшості людей. У школі дуже любив збирати конструктори Lego. Мені це страшенно подобалось, бо міг створювати різні фігурки, навіть цілі мінімістечка та будинки.

Пам'ятаю, як одного разу мені в рекомендаціях на YouTube потрапило відео з грою на піаніно. Я почав багато такого дивитися. Найбільше запам'ятався саундтрек із фільму "Реквієм за мрією". Тоді подумав, що виросту й навчуся круто грати на піаніно. Не можу сказати, що став професіоналом, але все ж навчився.

Мене ще з дитинства постійно тягнуло до музики.

SadSvit / Фото Маріанни Шафро

Ви родом з Івано-Франківська. Зараз це місто в багатьох асоціюється насамперед із блогерством. А які асоціації з Франківськом виникають у вас?

До 17 років я майже не виїжджав за межі Івано-Франківська. Був хіба у Львові. У Києві вперше побував лише минулого року.

Я дуже люблю своє місто й справді є його патріотом. Якщо маю можливість десь розповісти про Франківськ – завжди це роблю.

У різні періоди життя сприймаю це місто по-різному. Колись Франківськ для мене був лише двором і дорогою до школи. Потім він поступово розширювався. Найбільше люблю весну в Івано-Франківську. Зараз живу тут і поки не бачу потреби кудись переїжджати.

А які ваші улюблені місця в Івано-Франківську?

Мені дуже подобається вулиця Івана Франка, де розташована моя школа. Напевно, це ще з дитинства, коли в мене була дуже бурхлива уява. Коли дерева розквітали й створювали тінь, я вигадував у голові різні образи.

Люблю архітектуру міста, наш меморіальний сквер. У дитинстві проводив там багато часу. Це дуже спокійне місце: тихо, високі старі дерева, які під час вітру створюють особливий шум, що буквально зачаровує.

Чотири роки я жив за кордоном, бував у різних містах, і зараз Франківськ уже не сприймаю як велике місто. Для мене це радше заднє подвір'я великого заміського будинку. Дуже затишне й рідне.

Чи є серед відомих земляків люди, яких вважаєте прикладом для наслідування?

В Івано-Франківську зараз живе Юрій Андрухович, і мені дуже подобається, що він теж фанат свого міста. Він залишається там жити, працювати, розвивати локальну спільноту. Ми познайомилися у 2024 році за кордоном, і я досі ним дуже надихаюся.

Також дуже люблю й поважаю Франківський драмтеатр, вважаю його одним із найкращих в Україні. Актор Богдан Романюк, який зараз служить, Іван Бліндар, Ростислав Держипільський та багато інших митців є справжніми провідниками української культури. І через те, що наше місто не надто велике, тут дуже відчутне це ком'юніті та внутрішня єдність.

Ви почали писати музику у 13 років. Який із перших треків подобається вам найбільше навіть зараз?

У 13 років я завантажив свою першу серйозну програму для написання музики. Але спершу навіть не думав, що писатиму пісні. Хотів бути продюсером, щоб до мене приходили артисти, репери, і ми разом створювали цілісний продукт.

Ще до того я потроху цікавився музикою: встановив на телефон програму з онлайн-піаніно та скрипкою. Там була віртуальна кімната, куди заходили люди й разом щось грали. Пізніше мені купили синтезатор із функцією запису мелодій.

Та в якийсь момент я зрозумів, що мені нудно грати лише одну партію – хотілося збирати все в повноцінну композицію. Тому у 13 років попросив маму купити ноутбук, бо до того в нас був лише старенький комп'ютер. Так я почав учитися писати біти, синтезатори, барабани тощо.

Я часто переслухую те, що створював раніше, але радше через ностальгію. Зараз дуже загубився в часі, бо навколо відбувається надто багато всього. 1 травня мені виповнилося 22 роки, а я досі не розумію, як так сталося, що минуло стільки часу. Бо всередині все ще перебуваю в якомусь дитячому стані, коли склеюю докупи деталі Lego. І мені дуже подобається цей шлях.

SadSvit / Фото Маріанни Шафро

На мою думку, коли ти митець, то завжди дивишся на свої старі роботи й думаєш: "Зараз я зробив би це інакше". Але це нормально – ти дивишся на них уже крізь призму власного росту.

У вас досить дорослі тексти. У їхній основі – ваш життєвий досвід, переосмислення? Звідки виникають такі думки?

Думаю, це все пубертат. Моїх однолітків завжди цікавили речі, які не були цікавими мені. Вони хотіли гуляти, тусуватись, випивати. Не скажу, що я був безгрішним у цьому плані, у мене теж був такий період, але здебільшого свій стан я акумулював у тексти.

Мені діагностували РДУГ, тому мозок дуже хаотичний. А ще пубертат, гормони, перша закоханість.

Мене завжди цікавили важчі теми – космічні, абстрактні, незрозумілі.

Що цікаво, я дуже люблю космос ще з дитинства. Для мене це щось таке, що можна описувати сотнями різних слів.

Мої пісні – це радше компіляція різних ситуацій і життєвих обставин.

На початку творчості ви певний час писали російськомовні треки, але згодом перейшли на українську. Коли остаточно відмовилися від російськомовної музики?

Перші мої треки були українською. Навіть на SoundCloud можна знайти той старий реп. Потім якийсь час я справді писав російською – це тривало приблизно до 2021 року. Саме тоді, на мою думку, стався величезний стрибок розвитку української музики. Можливо, через TikTok та його алгоритми.

До цього дуже популярними були російські репери. Я не був фанатом цієї музики, але вона все одно впливала на нас. Було відчуття, ніби якщо писатимеш українською – тебе просто не слухатимуть.

А потім почався український ренесанс – так я називаю кінець 2020-го – початок 2021-го років. Почали з'являтися нові молоді артисти. Наприклад, Tember Blanche. Тоді ж у мене почали зростати прослуховування. Пам'ятаю, влітку 2024-го на Spotify було 58 тисяч місячних слухачів. Для української інді-музики це тоді було багато.

І саме тоді я зрозумів, що є надія. Що не потрібно писати російською, аби хоч якось зацікавити слухача.

Зараз багато артистів перекладають свої старі російськомовні треки українською. Зокрема Тіна Кароль, яка також родом з Івано-Франківська. Як ви ставитеся до таких перекладів?

Знаю, що тут дуже багато різних думок. Але я вважаю: якщо ці пісні перекладаються – ми збагачуємо свою культурну спадщину.

Умовно, краще вже нехай ті самі "Шльопки" звучать українською. Бо на таку музику теж є попит. Є люди, які виросли на цих треках і яким вони потрібні. І, звісно, значно краще, якщо вони звучатимуть українською. MONATIK узагалі переклав цілий альбом – і, на мою думку, це дуже круто.

Хоча я також розумію людей, які питають: "А чому артисти раніше не писали українською?" Але відповідь на це питання я вже фактично озвучив.

Хто з колег сьогодні вас найбільше вражає? Чия музика є у вашому плейлисті?

Насправді зараз я майже не слухаю музику, бо постійно працюю над своїми треками та концертами. Але можу назвати артистів, чия творчість для мене дуже рідна.

Звісно, це Скрябін. Особливо ранні роботи, які свого часу теж були експериментальними.

Напевно, ще з 2015 року я шанувальник ONUKA. Її пісня "Місто" дуже резонує в мене з Івано-Франківськом. Часто слухав її під час прогулянок. Також дуже поважаю Євгена Філатова з The Maneken.

Це основні артисти, які зараз одразу спадають на думку. Бо, якщо чесно, окрім власних демок, майже нічого не слухаю.

Ви кажете, що майже не слухаєте чужу музику. А чи пишете треки на замовлення?

Лише в межах колаборацій. Наприклад, пісні з Тіною Кароль та Артемом Пивоваровим були спродюсовані мною. Запити на написання треків приходять часто, але зараз у мене просто немає на це часу. Для мене дуже важливий власний проєкт і проєкт Do Sliz. Саме на них я зараз повністю сфокусований.

Тіна Кароль & SadSvit – "Ми": дивіться відео онлайн

А як виникли колаборації з Тіною Кароль та Артемом Пивоваровим? Для молодого артиста це дуже серйозний рівень.

Тіна сама мені написала. Ми зустрілися, дуже добре поговорили по душах, і після цієї розмови виникла ідея спільної пісні.

Артем уперше зателефонував мені ще у 2023 році. Але тоді я сам ще формувався. Потім я пішов на його концерт у Варшаві, побачив шоу, яке він створює, і дуже надихнувся. Подумав: "Блін, скільки в людині енергії". Розумію, що комусь його творчість може не подобатися. Багато людей з інді-тусовки вважають це попсою.

Артем Пивоваров & SadSvit – "Терпи": дивіться відео онлайн

Але мене дуже зачепила саме подача. Я буквально загорівся цим. Переосмислив власні упередження й зрозумів, що сам собі ставлю внутрішні блоки. І коли позбувся цих блоків – тоді й з'явилися колаборації з Тіною та Артемом.

А який із дуетних треків вам найближчий?

Мені подобаються всі пісні – це правда. Кожен трек люблю по-своєму. Хоча водночас у мене є величезна кількість демок, які ще ніхто не чув, бо щось у них усе ще не допрацьоване.

У 2022 році шалено завірусився ваш трек "Касета". Тоді "Азов" використав його у відео бойових дій. Вашу музику слухали на "Азовсталі" в той момент, коли українські захисники буквально боролися за виживання. Яким було усвідомлення цього?

Я збрешу, якщо скажу, що тоді повністю це усвідомлював. Мені було 17 років. До цього я все життя прожив в Івано-Франківську, а потім раптом переїхав в іншу країну – і все навколо змінилося.

Я нам

Читати повністю…