Три Покровські церкви та плутанина в датах: розкриваємо таємниці «блакитної перлини» на Крошні. ФОТО
Свято-Покровський храм на Крошні у Житомирі — це не лише духовний осередок мікрорайону, а й архітектурна прикраса, яку місцеві мешканці з любов’ю називають «блакитною перлинкою». Проте його історія оповита інформаційною плутаниною, на яку нещодавно звернула увагу житомирянка Тетяна Макарчук. Жінка спробувала знайти інформацію про дату будівництва храму в інтернеті, але стикнулася із суперечливими даними: десь вказують 1880-ті роки, десь — 1914 рік, а туристичні сайти взагалі приписують храму чужу історію.
Сайт Житомир-Онлайн вирішив розплутати цей історичний клубок, відповісти на запитання містян та згадати, що довелося пережити цій святині за часів СРСР.
Як слушно помітила авторка допису, у Житомирі дійсно існують три храми зі схожими назвами, що і є головною причиною плутанини на інформаційних ресурсах:
Багато туристичних сайтів механічно скопіювали рік заснування старообрядницької церкви (1875) і приписали його крошенському храму, створивши міф.
Так звідки ж взялися цифри «1880-ті» на табличці та «1914 рік» в архітектурних довідниках? Усе дуже просто. 9 березня 1889 року поблизу маєтку землевласника Андрія Аршеневського було відкрито чесько-православну церковно-парафіяльну школу з домовою церквою святих В’ячеслава та Людмили. Це і був початок православної парафії на Крошні.
А ось будівництво повноцінного кам’яного храму розпочалося у 1912 році і завершилося у 1914-му. Цікавий та маловідомий факт: первісно храм був закладений і освячений на честь Господа Ісуса Сладчайшого (дуже рідкісна присвята для України). І лише згодом, набагато пізніше, парафію перейменували на честь Покрови Пресвятої Богородиці. До речі, саме завдяки цьому храму одна з найдовших магістралей міста, колишня вулиця Щорса, нині носить назву Покровська.
Тетяна Макарчук цікавилася, чи функціонувала церква за радянських часів. Доля крошенського храму була такою ж трагічною, як і в більшості святинь. У 1930-х роках, під час піку антирелігійної кампанії СРСР, храм був закритий більшовиками. (Схожа доля спіткала й інші святині міста, як-от знаменитий дерев’яний храм Богоявленського монастиря у Житомирі).
Богослужіння у Свято-Покровській церкві відновилися лише у 1942 році, під час німецької окупації, коли нова влада масово дозволяла відкривати зачинені комуністами храми. Після Другої світової війни церква продовжувала періодично працювати, попри тиск радянської системи.
Попри всі історичні перипетії, храм залишається живим завдяки своїм прихожанам. Тетяна згадує часи, коли на Крошні територія церкви ще не мала сучасного ландшафтного парку: «На свята в цій церкві було стільки людей, що вони не поміщались на території, і черги були далеко за межі забору, бувало, аж до місця, де на зупинці продають квіти. У Чистий четвер за свічкою стояли години дві. Машин було море, затори».
Сьогодні людей поменшало, територію прикрасили клумбами та парканчиками, але особлива атмосфера залишилася. Врізався в пам’ять житомирянки і Великдень перед початком повномасштабного вторгнення: «Пам’ятаю Паску перед війною, з громом, блискавкою і проливним дощем. Не могли достояти, щоб посвятити, людей було багатезно. Шепотілись, що така Паска — то передвісник чогось лихого. Так і вийшло».
Містичні збіги та особливі традиції завжди супроводжували церковні свята в нашому краї. Як згадував один з місцевих, навіть наприкінці 80-х Великдень під храмами збирав натовпи молоді та супроводжувався чергуванням міліції, показуючи незламну духовну потребу людей.
🔔 Бажаєте читати більше таких краєзнавчих розслідувань про Житомир? Обирайте зручний формат: сповіщення у Telegram або стрічка Facebook.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
31 травня 2026
