Коли твій прадід – нацист. У “ГДР” діти вважали себе нащадками антифашистів. Як відбувалися шокуючі відкриття (ФОТО)
У Німеччині відкрили доступ до мільйонів документів колишніх членів НСДАП. ВВС поспілкувалася з людьми, які знайшли в картотеці своїх родичів. Їх запитали, чому питання родинної історії залишаються для німецького суспільства такою чутливою темою навіть через 80 років після перемоги над нацизмом.
“Коли я росла, я пишалася тим, що моїми предками були партизани й борці за свободу”, – розповідає ВВС 57-річна мешканка Берліна Роза М (ім’я ВВС змінила на її прохання).
Дитинство Рози минуло на північ від німецької столиці, у НДР – країні соціалістичного табору. У школі Розу та її однокласників переконували: жителі Східної Німеччини були потомками антифашистів, а “погані хлопці” походили із заходу.
Коли Розі виповнилося 16 років, до її школи з візитом приїхала єврейська делегація зі США.
Темою дискусії було “Діти тих, хто вижив, спілкуються з дітьми вбивць”. Роза була впевнена: вона та інші німецькі школярі належать саме до першої групи.
“І лише наприкінці зустрічі я зрозуміла, що на мене дивилися як на нащадка вбивць. Це був переломний момент. Я зрозуміла: “Боже, я ж німкеня!”
Те дитяче усвідомлення Роза порівнює з “проривом дамби”. Вона раптом збагнула, чому бабуся розповідала, як наприкінці війни родина тікала від Червоної армії. Школярці, яка виросла на книжках про радянських солдатів-визволителів і вважала СРСР “старшим братом” Німеччини, стало ясно: тоді німців сприймали “ворогами”.
Так, для ще зовсім юної дівчини розпочався процес реконструкції родинної історії, який тривав понад 30 років.
З’ясувалося, що багато предків Рози безпосередньо брали участь у подіях Другої світової війни — і зовсім не на боці партизанів, як вона думала в дитинстві.
Повалення Третього рейху відбулося понад 80 років тому, але питання родинної історії, особистої відповідальності німців за злочини нацизму та збереження пам’яті й досі залишаються раною у сучасній Німеччині.
Наприкінці лютого дискусії на цю тему спалахнули знову після того, як у відкритому доступі з’явилися кілька мільйонів документів колишніх членів НСДАП – Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії.
НСДАП під керівництвом Адольфа Гітлера проіснувала понад 20 років — до перемоги союзників над нацистською Німеччиною у 1945 році.
За цей час до неї вступили понад 10 мільйонів людей. Картотека членів партії, що зберігалася в Мюнхені, наприкінці війни ледве не була втрачена. 50 тонн документів вивезли на целюлозну фабрику для знищення, але її директор не виконав наказ і передав архів американцям.
Ще донедавна з’ясувати, чи була та чи інша людина членом нацистської партії, можна було лише надіславши запит до Федерального архіву Німеччини. Однак кілька місяців тому Національний архів США виклав оцифровану базу у відкритий доступ. У квітні газета Die Zeit створила базу з онлайн-пошуком на основі цих документів.
Як розповіла ВВС представниця Die Zeit Джудит Буш, від моменту запуску базою скористалися “мільйони разів”, а журналісти газети отримали “тисячі коментарів і повідомлень”.
“Ми сподівалися на відгук, але такого масштабу, звісно, не очікували”, – каже Крістіан Штаас, журналіст, який керує історичним напрямом газети.
Більшість колишніх членів НСДАП і нацистських злочинців уже мертві. На думку Штааса, через це багатьом людям із психологічної точки зору легше замислюватися над роллю їхніх предків у німецькій історії.
Це важлива, але не єдина причина, розповідає ВВС німецький історик Йоганнес Шпор, який спеціалізується на питаннях родинної історії (він почав займатися цією темою після того, як дізнався про нацистське минуле власного діда).
Багато хто “почав замислюватися над зв’язком між історією та сучасністю” на тлі зростання популярності правих сил.
На інших вплинула пандемія – люди “сиділи вдома, вивчали документи, розбирали горища, спілкувалися з родичами”. А на деяких – навіть війна в Україні, через яку багато німців задумалися про зв’язок їхніх предків із цією країною і що вони могли в ній накоїти у ті часи.
Тема родинного минулого залишається в Німеччині вкрай болісною: всі ті, хто розповів ВВС про свій досвід роботи з базою членів НСДАП, попросили про анонімність.
“Це пов’язано з відданістю, яку люди відчувають до членів родини навіть після їхньої смерті, – пояснює Шпор, – Тривалий час ця тема залишалася своєрідним табу”.
Історик застерігає: достовірно з’ясувати мотивацію людей, які хочуть дізнатися про минуле своїх близьких, вдається не завжди. Одних просто цікавить біографія родичів або їхніх сусідів, а інші, можливо, “пишаються тим, що їхні родичі були членами нацистської партії”.
Значущість членства в НСДАП досі залишається в Німеччині предметом суперечок.
“Усі мої знайомі, хто перевіряв ці архіви, знайшли там своїх родичів. Членство в НСДАП не було рідкістю, а декому навіть доводилося вступати туди просто через роботу”, — розповіла ВВС Герта. Дівчина знайшла в базі двох прадідусів – поліцейського та вчителя.
Вона переконана, що її близькі “не вчиняли жодних злочинів” і, найімовірніше, перебували в партії “через професію”.
Деякі колишні члени НСДАП стверджували, що їх записували до партії без їхньої участі. Наприклад, нинішній канцлер Німеччини Фрідріх Мерц так говорив про свого діда, бургомістра міста Брілон.
Водночас, як підкреслює Die Zeit, історики сходяться на думці: жоден із членів НСДАП не потрапляв до партії “автоматично” і не міг про це не знати — для вступу був потрібний особистий підпис кандидата.
“Не кожен член партії особисто був причетний до злочинів. Але кожен, хто вирішив вступити до НСДАП, тим самим підтримав нацистський режим, який був відповідальний за війну, Голокост і багато інших злочинів проти людяності”, — пояснює Крістіан Штаас, журналіст Die Zeit.
За словами історика Крістіана Шпора, членство в НСДАП означає, що людина активно прагнула приєднатися до націонал-соціалістів. Щоб вступити до партії, потрібно було заповнити анкету в місцевому осередку партії та дочекатися позитивного рішення — брали туди далеко не всіх.
Зрозуміти лише за карткою члена партії, наскільки активно він брав участь у партійній діяльності й чи вчиняв злочини, неможливо — для цього потрібні додаткові дослідження.
Судячи з відгуків, які отримала Die Zeit, і коментарів у соцмережах, тисячі німців до публікації бази членів НСДАП не підозрювали, що їхні близькі мають нацистське минуле.
“Для мене було справжнім шоком знайти в базі людину з моїм прізвищем, яка жила в селі, де я сам виріс”, – розповів ВВС один із таких людей, Мартін.
Цією людиною виявився його прадід, який помер ще до його народження.
“Єдине, що батько мені про нього розповідав, — це те, що той радив ніколи не вступати до політичних партій. Він казав: “Я сам колись був в одній, але з часом зрозумів, що це була неправильна партія”.
54-річний Нільс, уродженець Гамбурга, навпаки, не здивувався, коли знайшов у базі Національного архіву США одразу трьох родичів — батьків матері та одного з прадідів.
“Я знав, що бабуся була в підрозділі гітлер’югенду, а дідусь під час війни працював інженером на танковій фабриці. Тому для мене не стало великим сюрпризом, що вони були членами партії, — розповідає він. — Моя реакція була така: “Я так і знав!”. За їхнім характером було зрозуміло, що вони б записалися [до НСДАП]”.
Несподіванкою це стало для їхньої доньки — матері Нільса, яка не підозрювала, що її батьки були членами НСДАП. “Це добре показує, наскільки мало ці теми обговорювалися в родинах після 1945 року”, – каже чоловік.
Особливо матір Нільса здивувало, що членом НСДАП виявився її дід – за її словами, в роки Третього рейху він “неохоче вивішував прапор зі свастикою” лише в ті дні, коли це було обов’язково.
Для Рози М., яка виросла в НДР, пошук родичів у базі Die Zeit став лише одним із багатьох етапів на шляху вивчення родинної історії.
Після тієї самої зустрічі в школі з делегацією зі США вона з’ясувала, що багато її предків були безпосередньо пов’язані з нацизмом – на відновлення всієї історії в неї пішло багато років.
Брат бабусі Рози записався до армії ще 18-річним юнаком. Він став пілотом бомбардувальника і загинув у Греції, не доживши до 21 року.
Батько, судячи з родинних розповідей, був функціонером у Східній Пруссії, який після перемоги над нацизмом “відмовлявся здати форму”, — але чим саме він займався, з’ясувати не вдалося. Знайти його в базі Роза не змогла через надто поширене прізвище.
Найбільше за ці роки Роза дізналася про свого іншого прадіда на ім’я Отто. Він був поліцейським у польському місті Білосток на кордоні Польщі та Білорусі.
З цим місцем пов’язані одні з найстрашніших епізодів Голокосту. У місті в роки війни діяло гетто, через яке пройшли десятки тисяч євреїв – більшість із них загинули.
27 червня 1941 року в місті сталася різанина, відома як “червона п’ятниця”, — тоді нацисти вбили до 2000 людей, 700–800 з них, за оцінками істориків, загнали до будівлі Великої синагоги й спалили живцем.
У яких саме злочинах брав участь Отто, тепер встановити складно. Але, за словами Рози, з історії Білостока випливає, що нічим добрим німецький поліцейський там займатися не міг.
Із родинних розповідей вона дізналася про поширене тоді прислів’я “У Білосток їдуть бідними, а повертаються багатими” – це був натяк на мародерство та вилучення майна в місцевого населення.
Отто заарештували приблизно за два тижні після повернення з війни. Він перебував у ув’язненні в Заксенгаузені — колишньому німецькому концтаборі, який радянська влада перетворила на в’язницю для німецьких військовополонених.
Колишнього поліцейського засудили до смертної кари, але до виконання вироку він не дожив — помер від хвороб.
“Для мене все це стало величезним одкровенням, коли я про це дізналася, — розповідає Роза, – У дитинстві я відчувала гордість через те, що була, як мені здавалося, нащадком борців за свободу. Але відбувся злам, і я зрозуміла, що насправді мої предки були воєнними злочинцями, безвідповідальними людьми”.
Коли база членів НСДАП з’явилася у відкритому доступі, Роза ввела туди ім’я Отто і відразу знайшла його картку. Він вступив до партії ще 1933 року – це рік, коли нацисти прийшли до влади.
“Чи була я здивована? Ні,
- Останні
- Популярні
Новини по днях
8 травня 2026
