"Я свідомо порушив наказ вищого командування"․ Ексклюзивне інтерв'ю з Вадимом Сухаревським
Герой України, заступник командувача ОК "Схід" Вадим Сухаревський був тим, хто відкрив перший вогонь по росіянах у 2014 році, попри накази вищого командування не робити цього. Упродовж цих 12 років він активно долучався до вдосконалення та модернізації українського війська, зокрема в частині безпілотних систем. У 2024 році він очолив новий рід військ в Україні – Сили безпілотних систем.
В ексклюзивному інтерв'ю Андріані Кучер спеціально для 24 Каналу Вадим Сухаревський розповів про історичний бій під Слов'янськом, яка українська зброя краще за російську та як може закінчитися війна. Також він прокоментував свою відставку з посади очільника СБС і чи розглядає можливість віддати Росії Донбас.
Не пропустіть Росія планує захоплення океану та розподіл світу до 2035 року․ Розслідування
У 19 років ви отримали життєво формуючий досвід в Іраку. У 29 – стали тим, хто відкрив перший вогонь в бік росіян. У 39 – увійшли у світову історію, очоливши новий рід військ – Сили безпілотних систем України. 13 квітня 2014 року після першого вогню у бік росіян під Слов'янськом фактично розпочалися бойові дії в російсько-українській війні. Вже пройшло 12 років від того дня. Як ви його пам'ятаєте?
Виснажливий марш-кидок з Луганська. Поліція, яка привела нас на місце засідки. Зустріч з побратимами з "Альфи". Повне нерозуміння того, що нас чекає, що відбувається і так далі. Стрільба, іскри, вибухи.
У той час 80 бригада і наш БТР перебували на околицях Луганська. Відповідно, очікували наказу. Новини читали лише з газети "Народна армія", інколи з телефонів, коли вдавалося ВАП під'єднати, тому що тоді ще не було Starlink в українській армії, LTE, 4G. Щось завантажувалося, десь щось читали, хтось комусь телефонував, розповідав. Дуже запам'ятався цей інформаційний вакуум, бо нерозуміння того, що відбувається в країні, змушувало нервувати в багатьох моментах.
Ми на той час вже бачилися з виконувачем обов'язків президента (Олександром Турчиновим, – 24 Канал), пройшли злагодження, розуміли, що наші командири звідкись отримують накази. Тобто, система працювала. Ми зідзвонювалися зі своїми побратимами в Криму, які тримали там оборону. Палко переживали за хлопців з 25 бригади, які здійснювали рейд на півострові і вперше стикалися з російськими "тиграми".
Дуже багато подій було: незрозумілі сепаратисти, події в Харкові, масові проросійські мітинги у Миколаєві, Херсоні, Одесі. Насправді було за що переживати. Я досі кажу, що гірше, напевно, ніж у 2014 році досі не було. Навіть якщо порівняти з 2022 роком. Саме нерозуміння глобальних процесів дуже багатьох збивало з пантелику.
Увечері ми отримали наказ збиратися і вирушати на нічний марш у невідоме мені місто Слов'янськ, тому що до того вивчати географію Луганської і Донецької областей у мене не було натхнення. Я там ніколи не був, і мене туди не тягнуло. Але так сталося, що довелося.
Повне інтерв'ю з Вадимом Сухаревським: дивіться відео
Виїхали в Слов'янськ. Як зараз пам'ятаю нічний марш-кидок, напругу, нашу колону з БТР, що вирушає туди. На якомусь етапі, поблизу, коли вже починало світати, нас зустріли одна чи дві машини патрульної поліції, привели нас на якесь місце, де вже стояли хлопці в чорній уніформі. Це виявилася полтавська "Альфа". Далі, відповідно до того, як вчила воєнна школа, розставив хлопців до кругової оборони для спостереження і для готовності до ведення бою, тому що була незрозуміла обстановка.
Ми стояли на гірці, а знизу в тумані якесь місто, наче Слов'янськ. Яке завдання – взагалі незрозуміло. У нас на той час не було ні гранатометів, ні гранат, ні великих магазинів до кулеметів. Важке озброєння зібрали рішенням командира.
А що ви мали?
Автомати, стандартний набір магазинів, ракетниці, закладені в БТР, і, відповідно, озброєння самих бронетранспортерів. "Альфа" метушилася, її бійці кудись збиралися, готувалися до бою. Це змушувало трошечки нервувати. Стежили за ними.
Потім приїхав білий Land Cruiser з незрозумілою баришнею з фарбованим каре, яка виявилася Штепою (тодішня очільниця Слов'янська і проросійська діячка Неля Штепа, – 24 Канал). Вона прибула ще з якимись чоловіками. Вони розмовляли з нашим керівництвом, поїхали, потім знову приїхали. Потім відбувалися якісь рухи.
Я почав бачити, що одна за одною машини з незрозумілими чоловіками, які дуже пильно дивилися в наш бік, проїжджаючи повз нас, звертали трохи далі в ліс. Відповідно, на мою доповідь не відреагували. Сказали, щоб не страждав дурнею. Наказав посилити увагу й сам подивлявся в той бік. Виявилося, що не дарма, бо через деякий час, практично на ходу, з легкової цивільної машини, це була автівка охоронної фірми взагалі з іншої області, висадилося декілька чоловіків, які впритул почали розстрілювати "Альфу".
Зав'язався бій з гранатами, з іскрами збройних жилетів. У той час ми вже отримали команду завантажитися в машини. Ми це зробили, а що далі, які вказівки мали надходити мені, як командиру роти, – було невідомо. У цей час, коли я вже посадив хлопців, закрив машину і підіймався сам на борт БТР, почався цей бій. Навіть з моїм досвідом я спочатку не повірив, що це реальний бій.
Була метушня, яка відбувалася через нерозуміння ситуації, тому перша думка, яка мені спала, – нічого собі які навчання. Потім, коли були крики поранених, вибухи, перший вбитий і так далі – розуміння ситуації прийшло швидко. Середній вік роти у мене був 23, більшості хлопців було 19 – 20 років. Вони сміливо під цими обстрілами, не будучи ще в жодному бою, вискакували, стріляли, завантажували поранених. За це їм величезна вдячність. Я про це ніколи не забуду. Скільки житиму, я завжди буду нагадувати про хоробрість нашого солдата.
Вони за моєю командою, всупереч тому, що мені по радіостанції кричали, що не можна, що забороняють, я надіслав два БТР з пораненими в тил. А сам продовжував рух за першим БТР. А з лісу у шикарній екіпіровці, в мультикамах, в РПС, двійками й трійками зі стрільбою по наших триплексах висувалася маленька група, що йшла в обхід нас, використовуючи складки місцевості, і мала зайти практично нам в тил.
Те, що ми їх побачили, виїхали і почали по них стріляти, якраз стало переломною миттю в тому бою, бо у них не вийшло здійснити свій задум. Ми розуміємо, що вони хотіли. Їм потрібно було забрати нашу техніку, показати дизмораль наших військ, максимально озброїтися та використати побільше інформаційних приводів.
Після цього в таборі відбувалося надання свідчень заступнику головного прокурора України. Перше моє питання було: з якою метою запитували – проти мене чи за? Після завірянь, що "за", пішла деталізація: скільки куль, куди, по кому, як це відбувалося, намальовані схеми. До сьогодні, практично щороку, я досі даю свідчення цих подій.
Ви в цю мить усвідомлювали, що порушуєте наказ вищого командування не стріляти?
Звичайно, це був абсолютно свідомий вибір (піти проти наказу вищого командування, – 24 Канал). На той час ми були настільки зашорені цими системними моментами, які відбувалися, – "реформами" нашої армії, які нищили її всі ці роки. Я пройшов це, починаючи зі звання солдата. До того часу не розуміти, які можуть бути наслідки, ми просто не могли.
Але перед кожним офіцером завжди стоїть вибір, як йому діяти в певній ситуації, на що зважати, а на що ні. Для мене на той час моя гідність та життя моїх бійців були набагато важливішими, ніж моя кар'єра. Тому абсолютно по цимбалах було.
До речі, повну біографію заступника командувача ОК "Схід" Вадима Сухаревського – читайте за посиланням.
З огляду на ваш військовий шлях, кар'єру і досвід, оцінюючи події з 2014 і фактично до 2022 року, чи могли б події скластися по-іншому? Є багато голосів, які кажуть, що ми могли б начебто відігнати росіян тоді, якби була політична воля. Багато хто критикує Мінські домовленості. Як ви дивитеся на ці процеси?
Я не буду зараз кидатися політичними гаслами й оцінювати готовність та неготовність. Єдине, що скажу, – ми вірили в те, що подолаємо противника, але нами керував наш фанатизм і віра в себе, патріотизм. Насправді, якщо зараз оцінювати, то я наведу елементарний приклад 2014 року.
Моя рота, яка тоді воювала мирним штатом і в загальному за повної чисельності становила 62 особи разом зі мною та офіцерами, була штурмовим загоном луганського сектору "А". На той час у мене залишилося 6 БТР і, якщо я не помиляюся, 38 чи 42 бійця, разом з офіцерами. Більше штурмових загонів не було. Потім приєдналася ще одна рота, яка вийшла з аеропорту, в такому самому складі, в мирному штаті.
Потім на інших напрямках з'явилися "Айдар", "Донбас" (добровольчі батальйони, – 24 Канал). Були рейди, звільнені населені пункти, сепаратисти, незрозуміла обстановка, повна відсутність розвідки й усвідомлення, хто де, що і як. І навала росіян, яка потрошки насувалася. Ми вже зіштовхувалися під Луганськом, розвертали перші гумконвої, билися з псковською дивізією.
Говорити про те, що у нас був ресурс, чи ми були готові – не можу. Я по життю оптиміст, завжди кажу, що все, що не робиться, – все до кращого. Той час, який ми здобули після 2014 року, дозволив нам прийняти 2022 рік. Можна було краще, але слава Богу, що не гірше.
Росіянам так і не вдалося за всі ці роки захопити Слов'янськ, Краматорськ. Зараз Росія під час переговорів вимагає покинути без бою всю Донеччину і частину Луганщини. Американські партнери, на жаль, це підтримують. Як ви до цього ставитеся, маючи весь цей 12-річний досвід?
Знаючи росіян, я скажу, що віри їм нема. Має бути відданість донецькій землі. За неї варто боротися, тому що насамперед за ці роки там полягло дуже немало нашого цвіту. І те, що наш добровільний вихід з будь-якої території – це збережений ресурс для Росії, не дозволяє мені позитивно оцінювати ці моменти. Тому я налаштований абсолютно негативно, як би важко не було.
Так, дуже важко. Усі це розуміють, повірте, і я це прекрасно знаю, бо безпосередньо беру в цьому участь і бачу, як це все відбувається саме на тому напрямку. Але скажу так: як би важко не було – кожен вбитий окупант вартий того, щоб триматися за кожен клаптик землі та не віддавати його.
Тому що насамперед зараз етап ресурсної війни.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
16 квітня 2026
