У Гощі презентували книжку про боротьбу, репресії та пам’ять
У гощанському Будинку культури презентували книжку «У жорнах історії» – масштабне історико-краєзнавче дослідження про мешканців села Липки, чиї долі ламали війни, репресії та боротьба за Україну. Видання об’єднало архівні документи, спогади очевидців і десятки маловідомих життєписів людей, які опинилися між двома тоталітарними режимами.
Презентація зібрала краєзнавців, освітян, громадських діячів і меценатів. Говорили не лише про книжку, а й про пам’ять, яку вдалося зберегти завдяки багаторічній пошуковій роботі авторки Надії Ткачук.
Атож, розмова в Дзеркальній залі гощанського Будинку культури протікала саме в такому дусі, оскільки людей поєднала палка любов до нашої минулості, котру, за словами класика, неможливо читати без брому, краєзнавства. Та й книжка має відповідну назву – «У жорнах історії».
Розшифровуючи її, авторка, широко знана в громаді вчителька-словесниця, мовознавиця, поетка, новелістка та краєзнавиця, згадала старовинні жорна – один з експонатів Липківського етнографічного музею імені Івана Шишка. Вона ним завідує, а важкі камінні жорна, що їх споглядала десятки разів, спочатку трансформувалися в поетичну алегорію, а затим – у найголовнішу компоненту заголовку. Бо ці вселенські кругляки, ці залізні плескачі двох найжорстокіших тиранів ХХ століття лущили й розмелювали вже не зерно, а долі мешканців села Липок. Правдивіше – живу плоть, що раз у раз бризкала кров’ю.
На книжковій палітурці – світлини людей, про яких ідеться. Передовсім в око впадає молодий червоноармієць Микола Невірковець. Він звільняв Прагу, заслужив радянську медаль «За відвагу», але з огляду на попередню участь в національно-визвольному русі був засуджений до 10 років ув’язнення. Працюючи електриком у тюрмі, загинув від удару електрострумом. Досі не реабілітований.
Ліворуч – фото Сергія Сорокопуда з розгорнутою книжкою в руках. Хлопець тягнувся до навчання, здобув семикласну освіту, став просвітянином, а пізніше вступив в ОУН, чим зацікавив польських жандармів. У пору нацистської окупації керував ідеологічним вишколом липківського юнацтва, одружився, формував боївки УПА, які відчутно дошкуляли місцевому ворожому гарнізонові, розповсюджував листівки. Відтак дістав вогнепальне поранення та помер від тортур у німецькій комендатурі.
За перших Совєтів родину Сергія депортували до Казахстану. Дочка, що з’явилася на світ після його смерті, закінчила виш, упродовж 35 літ учителювала в Липківській школі, правду про батька й інших кревних дізналася вже в незалежній Україні.
Над знімком Сергія Сорокопуда поміщено карточку Андрія Невірківця. На ній він у червоноармійському однострої. Надія Ткачук наводить кілька версій життєпису чоловіка. За однією з них, Андрій – національно свідомий просвітянин із «розкуркуленої» сім’ї, що з приходом німців став служити в поліції, сподіваючись на відновлення Української держави, проте швидко розчарувався та вкупі з односельцем Євгеном Нечипоруком, котрий згодом став легендарним «Думою», створив повстанську боївку. Учасник збройних сутичок із нацистами. Андрієву сестру закатували «стрибки», матір – міліціонери-«вевешники».
За даними довідника «Літопис УПА», користав аж із 8 псевд. За боротьбу проти німецьких і російських окупантів нагороджений Бронзовим хрестом заслуги. 1949 року загинув у бою із чекістами в лісі під Луцьком.
Згідно з інформацією рівненського історика Ігоря Марчука, Андрій Невірковець був командиром відділу особливого призначення, підтримував зв’язок із «Климом Савуром», полагоджував технічні та господарські справи в командира «Дубового», в Пустомитівському лісі оперував під псевдом «Ган», обіймав посаду надрайонного провідника ОУН (б) у Волинській області, де й загинув. До речі, скрупульозне дослідження біографії Андрія Івановича започаткувало й велике історико-краєзнавче дослідження «У жорнах історії». 170-сторінкову книжку, яку публічно представляла Надія Ткачук.
Ще одна велика цінність книжки в тому, що вона розкриває типові для нашого краю процеси та явища того часу. Якщо замінити прізвища липківців, то можна описати цей період в історії кожного з наших населених пунктів. Тому вона є ще пам’ятником усім борцям за свій малий край і Велику Україну».
Від себе додам, що це видання – своєрідний довідник, суспільно-політична енциклопедія Липок ХХ століття. Аби зрозуміти зазначене, достатньо погортати додатки, інші сторінки.
На 30-й – розповідь про подвиг праведника народів світу Миколи Зозулі, що врятував від смерті чотирьох юдейських дітей.
Під підзаголовком «Відправлені на уральські військові заводи в червні 1941 р.» стоять 22 прізвища, під підзаголовком «Не повернулися в село» – 13. Фігурують роки народження, причини смерті, як от: «Застрелений під час крадіжки капусти».
У списку членів молодіжної націоналістичної організації «Юнаки» – майже 30 імен. Значаться також посади чотирьох очільників.
Під підзаголовком «Загинули за Україну» – теж сливень 30 прізвищ. Поряд – інформація про те, де і як кожен знайшов свою смерть.
«Не повернулися з фронтів Другої світової війни». У списку під цим підзаголовком також стоять майже 30 імен. У переліку тих, хто помер у післявоєнний час, – 34 прізвища…
Шостий розділ «Репресовані за участь в ОУН-УПА» теж вельми багатий на енциклопедичний фактаж. Надто – на відомості, що їх авторка доповнила архівним матеріалом, розповідями родичів засуджених, очевидців подій. Цих мінібіографій аж 36.
Чимало даних про вихідців із Липок узято з книг «Реабілітовані історією». Але є й такі, що в них відсутні. Маю на увазі 25 унікальних життєписів повстанців. То вже заслуга виключно Надії Ткачук. Так би мовити, її особисте пошукове надбання.
Про це й не лише про це говорили в Дзеркальній залі чимало людей. Зокрема директорка Народної вищої школи «Гоща» Наталія Калінчук, котра була ведучою, секретар селищної ради Дмитро Ткачук, місцевий бізнесмен Олег Левінський, вищезгаданий Валерій Бейлах, селищний літератор Петро Гуменюк, письменниця з Рівного Ганна Лимич.
Валерій Бейлах згадав роки боротьби, коли вчителька Надія Ткачук активно підтримала протестні акції гощанських рухівців, коли Товариство української мови імені Тараса Шевченко реорганізувалося в Усеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка, коли НРУ та «Просвіта» йшли нога в ногу. Не зреклася вона своїх поглядів і в подальшому, в епоху авторитарного керівництва, коли така підтримка загрожувала звільненням із роботи, переслідуваннями.
Побратимець авторки Петро Гуменюк назвав її мужньою жінкою.
– І ти знаєш, чому я так кажу, – додав.
Мужність – поняття широке. У цій рисі характеру людини поєднуються хоробрість, рішучість, витримка. Останнє зараз чи не найважливіше: захищаючи Батьківщину, майже рік тому на Харківщині загинув син Надії Дорофіївни Юрій – офіцер Національної гвардії України, батько двох дітей…
А хто зробив усе для того, аби книжка «У жорнах історії» побачила світ? Хто профінансував її випуск? Список доброчинців зачитав Олег Левінський. Передусім це товариства й організації «Полісся-гарант», «Катто-груп», «Пріоритет-Гоща», «НВШ-Гоща».
Опріч того, видання стало можливим завдяки людям, які, за словами Надії Ткачук, усвідомлюють цінність збереження історичної пам’яті та відповідальності перед майбутнім. Підтримавши проєкт, вони долучилися до збереження правдивої історії нашого народу, його ідейної спадщини та національної ідентичності українців. Серед меценатів бачимо Любов Гончар, Валентина Кірдея, Юрія Потапчука, родину Левінських, Руслану Шкурат, Марію Матеуш, Ольгу Коток, Віталія Яремчука, Василя Кривинського і Йосипа Павлишина.
Окремої подяки, безумовно, заслуговує Валерій Скоцик.
Ну, а закінчилась презентація активною купівлею примірників книжки та фотографуванням на згадку.
Юрій КУЗЬМІН.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
26 травня 2026
