Як у СРСР "карали" за розлучення: чому існувала негласна заборона
Боротьба за міцні і непорушні шлюби, яка ведеться на законодавчому рівні – це практика, яка існувала і активно застосовувалась ще в СРСР. Причому формально розлучення у Країні Рад не були заборонені, але фактично перетворювалося на складне випробування з елементами покарання.Відео дняОскільки держава послідовно просувала модель "міцної сім’ї" на рівні ідеології, то будь-яку спробу розірвати шлюб сприймали як відхилення від норми. Через це виникла негласна заборона на розлучення, яка діяла не лише через закони, а й через суспільний тиск. OBOZ.UA пригадує, через які випробування доводилось проходити радянським громадянам, які наважувались розійтись.На початку існування СРСР все виглядало доволі прогресивно. Перший сімейний кодекс 1918 року був вельми ліберальним: чоловіки й жінки мали рівні права, могли жити окремо та самостійно розпоряджатися доходами. Однак уже в 1930-х роках політика різко змінилася – влада почала всіляко зміцнювати інститут сім’ї, а процедуру розлучення ускладнили.Відтоді розірвання шлюбу вимагало проходження через цілу систему контролю. Людину могли викликати на допити до прокуратури, розглядати її справу на партійних або трудових зборах, а про сам факт розлучення публічно оголошувати в газетах, вочевидь з метою піддати його громадському осуду. Така практика діяла до 1965 року. Публічність була одним із головних інструментів тиску: про намір розлучитися швидко дізнавалися сусіди, колеги й знайомі, що спричиняло осуд і стигматизацію.Судова система також була налаштована не на розірвання, а на збереження шлюбу. Суд першої інстанції намагався "примирити" подружжя, даючи йому "час на роздуми", а по факту затягуючи невідворотне. У разі відмови справа передавалася далі. Влада прямо вимагала "не задовольняти безвідповідальні заяви про розлучення". Лише у 1942 році з’явилися винятки, коли процедуру спростили – наприклад, у разі психічної хвороби одного з подружжя або винесення комусь вироку з ув’язненням на понад три роки.Окремим інструментом стримування була вартість процедури розірвання шлюбу. У 1936 році розлучення коштувало 10-200 рублів, а вже у 1944-му ціну підняли до 500-2000 рублів при середній зарплаті 230–300 рублів на місяць. Для більшості це були непідйомні суми. Додатково діяли й неформальні санкції: проблеми на роботі, позбавлення премій, тиск з боку партійних органів і навіть ризик виключення з партії.Усе це змушувало людей залишатися в шлюбах, які фактично вже не існували. Часто причинами бажання розлучитися були алкоголізм одного з пари, домашнє насильство чи зрада, однак навіть у таких випадках держава намагалася втримати сім’ю будь-якою ціною.Ситуація змінилася лише у 1965 році, коли процедуру спростили, на додачу скасували публічні приниження тих, хто розлучається. Наслідки були вельми показовими: уже за рік кількість розлучень зросла майже вдвічі – з 350 тисяч до 646 тисяч. Це стало доказом того, що раніше людей стримували не моральні переконання, а система тиску, яка роками робила розлучення соціально небажаним.Раніше OBOZ.UA розповідав, чим насправді був сімейний дачний "відпочинок" в СРСР.Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
4 травня 2026
