«Його вирок – 18 років ув’язнення»
55-річний Олег Богданов — моряк за освітою, колишній капітан судна, підприємець і керівник транспортної компанії — до повномасштабної війни жив у Херсоні. Після початку бойових дій він вивозив людей з окупації, а назад привозив ліки та найнеобхідніші речі для тих, хто залишився в місті.
Влітку 2022 року чоловік зник. Лише згодом родина дізналася, що його затримали російські спецслужби, а потім засудили за сфабрикованими звинуваченнями до 18 років позбавлення волі.
Його син Володимир каже: за весь цей час він отримав від батька лише кілька листів, але навіть коротке «в мене все добре» досі допомагає триматися і не втрачати надію на зустріч.
«Я був у місті, а батько вивозив родину свого брата до кордону України з Польщею. Коли він повернувся до Херсона, мене в місті вже не було, і відтоді наш зв’язок фактично обірвався. Я не міг йому телефонувати, не міг почути його голос. Міг лише іноді писати повідомлення, не знаючи, чи доходять вони взагалі. Лише значно пізніше я дізнався, що влітку 2022 року батька затримали російські спецслужби. Це був червень або липень — точно я цього не знаю. На той момент росіяни вже розуміли, що надовго втримати Херсон не зможуть, і почали масово шукати людей, яких підозрювали у співпраці з Україною. Відбувалися затримання, викрадення — людей забирали через доноси або просто через підозри».
«Спочатку почали хвилюватися його друзі та знайомі, які були в місті. Вони телефонували братові батька і запитували, чому Олег так довго не виходить на зв’язок. Дядько почав шукати інформацію через друзів, знайомих, родичів. І врешті йому повідомили, що батька затримали росіяни. Певний час його утримували в СІЗО на окупованій частині Херсонської області, потім перевели до Криму, а згодом він опинився в московському СІЗО “Лефортово”, де провів приблизно півтора року. Після цього його етапували до Ростова-на-Дону, де і відбувся суд. За російськими звинуваченнями батька визнали винним у “міжнародному тероризмі” та участі в терористичній організації. Вирок — 18 років ув’язнення».
«Вся кореспонденція проходить перевірку російських служб, тому доходить вона із великим запізненням. У листі він писав, що тримається, що вони разом із іншими полоненими підтримують один одного і не втрачають надії на повернення додому. Він згадував, що напередодні в нього був день народження і хлопці привітали його, навіть змогли власноруч зробити імпровізований торт. Для людини, яка роками перебуває в ув’язненні, такі дрібниці стають справжньою подією і нагадуванням про нормальне життя. Водночас я бачив його фотографії, які мені передавали. Його зовнішність дуже змінилася, і було очевидно, що він пережив важкі випробування. Він має проблеми зі здоров’ям. Деталей мені не повідомляли, але я знаю, що він хворіє. Останній лист від батька я отримав цього року. Він був дуже коротким. У ньому батько написав лише одне: що в нього все добре. Іноді мені здається, що саме ця коротка фраза і тримає мене досі».
«Мій батько дуже працьовита людина, для нього сім’я завжди стояла на першому місці. Якщо була можливість комусь допомогти або щось зробити для близьких — він це робив. Він спокійний, упертий у хорошому сенсі цього слова і дуже волелюбний. Якщо ставив перед собою якусь мету, то майже завжди досягав її. Він закінчив морське училище в Херсоні й багато років працював капітаном. Згодом зайнявся бізнесом, а після цього пішов у політику. Пробував балотуватися в депутати, а пізніше став директором однієї з херсонських транспортних компаній. Коли почалося повномасштабне вторгнення, як мені потім розповідали, він регулярно допомагав людям виїжджати з окупованої Херсонщини на підконтрольну Україні територію. Назад привозив ліки, продукти та інші необхідні речі для містян в окупації. Це була не одноразова поїздка, він робив це постійно. Також я знаю ще одну версію того, чому його могли затримати — росіяни нібито пропонували йому співпрацю і наскільки мені відомо, він відмовився. Мені здається, це дуже схоже на нього. Він завжди має власну позицію і не любить, коли його змушують робити те, що суперечить його переконанням».
«Але мені важливо, щоб люди знали, хто він такий. Щоб розуміли: зараз він позбавлений волі не просто як черговий полонений зі списку, а як людина, яка жила в своєму місті, працювала для нього і залишилася вірною своїй країні. Сили мені дає думка про майбутню зустріч. Я дуже хочу, щоб одного дня батько повернувся і побачив, що весь цей час я не сидів склавши руки. Що я жив, працював, розвивався і робив усе, що міг. Мрію про той день, коли зможу приїхати за ним після звільнення, обійняти і просто поїхати додому. І щоб після всіх цих років ми нарешті знову були разом».
Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
2 червня 2026
