Росія не здатна перейти на якийсь новий рівень ескалації, - Глен Грант
Міністр Лавров передав через Марко Рубіо послання Дональду Трампу, що росіяни готові бити по українських містах і по українській столиці з використанням зокрема, балістичної зброї. Замість того, щоби сказати Лаврову: "Не роби цього", Марко Рубіо проявив надзвичайно дивну стриманість, а, можливо, і не дивну. Наскільки зараз зростає ризик, на вашу думку, використання важкої балістичної зброї проти наших міст?
Як на мене, певний час вони і далі посилюватимуть атаки. Але Росії треба дуже обережно витрачати свої балістичні ракети, бо виробляти їх непросто. А поки діють санкції, їм надзвичайно важко дістати всі необхідні компоненти. Та й великі балістичні ракети і вибухівку для них швидко не виготовиш.
Тому зараз вони частково використовують ці ракети, бо роблять ставку на залякування. І коли Лавров говорить, що дипломатам, працівникам неурядових організацій та іншим варто залишити Київ, бо вони нібито збираються знищувати населення міста — це теж частина цього тиску.
Втім важливо розуміти: зараз вони намагаються запускати багато ракет одночасно. Та через це між такими атаками неминуче будуть паузи, бо вони просто не мають достатньо ресурсів, щоб щодня бити по Києву в такому масштабі.
Тож для Росії це теж непростий момент, адже за останні кілька місяців вона втратила ініціативу й тепер намагається її повернути.
Це буде ситуативна історія? Чи росіяни входять, чи готові увійти в принципово нову фазу російсько-української війни? На вашу думку, наскільки їхні цілі можуть зазнати симетричних уражень?
Я не думаю, що вони здатні перейти на якийсь новий рівень ескалації, бо в них просто немає для цього ресурсу. Тому вони намагатимуться створити враження, ніби підвищують ставки: певний час робитимуть менше атак, а потім завдаватимуть більш руйнівного удару.
Ми це бачили під час останньої атаки: ракети, усе, що вони могли сконцентрувати на невеликій ділянці, щоб це виглядало набагато страшніше, ніж є насправді. Лук’янівка і раніше зазнавала таких ударів, але цього разу все виглядало значно гірше, бо були влучання в об’єкти, які сильно палали.
Росія спробує зробити це знову. Вони оберуть інше місце і завдадуть ще одного серйозного удару по іншій цілі. Але, як я вже казав, для цього їм потрібні періоди тиші, щоб накопичити ракети та дрони, а потім одночасно спрямувати їх в одну точку.
Скільки вони ще зможуть так діяти — сказати важко. Втім навіть за словами Лаврова відчувається певний відчай у тому, що вони роблять зараз. Це не позиція сили. Навпаки — це дії з позиції слабкості.
А якщо говорити про перспективи додавання ще інших ділянок фронту, розширення лінії фронту, наприклад, на території в Білорусі? Росіяни продемонстрували, що вони готові проводити там навчання і почали множитись чутки про буцімби готовність росіян використати тактичну ядерну зброю.
Можливо, це психологічні прийоми, можливо, це додатковий психологічний тиск, а можливо вони до чогось подібного готуються. Отже, білоруський фронт потенційний і тактична ядерна зброя.
Мені відомо, що Макрон уже спілкувався з білоруським президентом і досить чітко дав зрозуміти, що вступ Білорусі у війну був би дуже поганою ідеєю. Білорусь, по суті, досі трималася осторонь. Вона дала Росії те, що мусила або могла дати, але починати власну війну не в її інтересах. Тому я не думаю, що це станеться.
Щодо тактичної ядерної зброї, про яку ви згадали: для Росії це був би вкрай нерозумний крок. У момент, коли вони це зроблять, навіть ті, хто зараз займає нейтральну позицію, виступлять проти них. І це може стати для них фатальним.
Але варто пам’ятати: тактична ядерна зброя на території Білорусі контролюється не білорусами, а росіянами. Тож навіть якщо щось буде запущено звідти, це будуть дії Росії, а не Білорусі.
На цей момент я не бачу ознак того, що вони справді готові до такого сценарію. Радше йдеться про тиск і спробу підтримувати напругу, щоб задовольнити Путіна. Не більше.
А якщо говорити про перспективи використання тактичної ядерної зброї на тій чи іншій ділянці фронту. Ми розуміємо, що це не змінить хід війни, але це ще піднесе ранг російсько-української війни в очах Заходу. Можливо, в такий спосіб Путін хоче залякувати наших друзів і союзників для того, щоб вони уподібнювались Дональду Трампу. Чи просто у росіян немає інших карт? От як ви оцінюєте загалом перспективи використання тактичної ядерної зброї?
Думаю, ви маєте рацію. Це справді карта, і, можливо, єдина карта, яка в них залишилася. Але я не вважаю, що це козирний туз. Швидше двійка чи трійка.
Треба пам’ятати, що багато людей із найближчого оточення Путіна мають родини на Заході. І якщо буде застосована ядерна зброя, їхні активи та їхні сім’ї фактично опиняться під загрозою.
Ніхто не захоче руйнувати цей крихкий баланс, коли їхні родини живуть у США, а діти навчаються в американських чи швейцарських школах. Ядерний сценарій усе це миттєво знищить. Тому Путін має чітко розуміти — і я впевнений, що він це розуміє — що перехід до ядерної зброї стане кінцем гри, а не початком нової.
Навіть тактична ядерна зброя - це певна точка неповернення. І ці чутки почали розповсюджуватись якраз по закінченню розмов Путіна і Сі Цзіньпіна. Розуміємо, що це надзвичайно великий складний кейс. Спочатку Трамп зустрівся з Сі Цзіньпіном, потім Путін поїхав до Китайської Народної Республіки вирішувати свої питання.
І, отже, розумію, що ми не можемо володіти всім об'ємом інформації, що відбулося під час розмов між Сі і Трампом, між Сі і Путіним, але я думаю, що у вас є якесь своє бачення і, можливо, є якась інформація від військових та експертних середовищ.
Це дуже цікава ситуація. Загальне враження таке, що Трамп приїхав до Китаю, почуваючись сильним і впевненим у собі, але китайський лідер фактично принизив його і поставив у другорядне становище.
Схожа ситуація, по суті, сталася і з Путіним. Думаю, він поїхав до Китаю, щоб переконатися, що і надалі має повну підтримку Пекіна. І наразі така підтримка справді є, бо Китай бачить у діях Росії вигоду для себе. Для Китаю вигідне все, що послаблює Сполучені Штати і створює враження слабшої Америки. Це підвищує шанси на появу нового світового порядку, у якому Китай матиме значно більший вплив.
Втім, я не думаю, що Путін залишив Китай задоволеним. Він не отримає від Пекіна нічого, окрім подальших поставок компонентів, необхідних для виробництва зброї.
Великої нафтової угоди також не буде. Китай уже домовився з Росією про закупівлю нафти на дуже вигідних для себе умовах, і фактично Росія продає нафту Китаю собі у збиток.
Тому Китай не хоче порушувати цей баланс. Пекін зацікавлений у тому, щоб усе залишалося саме так, як є зараз. Адже він уже може висувати Росії свої умови й фактично диктувати: «Дайте нам це» — і Москва змушена погоджуватися.
Думаю, Путін точно не поїхав із Китаю задоволеним, бо він втратив свої позиції. Тепер Росія значно більш залежна від Китаю, а сам Путін опинився у підлеглому становищі щодо Пекіна. Водночас він уже не має такого впливу на Трампа, як раніше, тому що Трамп, схоже, вже не до кінця усвідомлює, що саме робить.
Усе це формує дуже складний і водночас цікавий баланс сил. І буде справді цікаво побачити, як ця ситуація розвиватиметься в найближчі місяці.
Чи змінилися цілі війни росіян з урахуванням того, що нас чекає велика, надзвичайно складна літня кампанія. Отже, цілі війни для Путіна. Йдеться не лише про військові цілі, але й, можливо, військово-політичні.
Вони, на мою думку, абсолютно однакові. Путін починав цю війну з прагнення увійти в історію як "великий Путін" — стати в один ряд із царями та Сталіним, залишитися в пам’яті як людина, яка нібито відродила велич Росії. І я не думаю, що він тепер може змінити цей курс. Бо якщо він це зробить, усім одразу стане очевидно, що він зазнав поразки, і тоді його можуть дуже швидко усунути.
Всю свою політичну кар’єру він будував на ідеї "зробити Росію великою знову" — сильнішою, більшою, впливовішою, ніж після Другої світової війни. І тепер він уже не може просто зупинитися. Він змушений продовжувати.
Саме тому ми й побачили те, що сталося минулої суботу — цей масштабний удар. Йому потрібні такі дії, щоб демонструвати, ніби саме він контролює ситуацію і що Росія все ще рухається до своєї так званої "величі". Він просто не наважується змінити напрямок.
Про ресурсність росіян, так би мовити, і середньострокові перспективи. Тобто питання інтенсивності - це ж не лише питання того, наскільки активно росіяни будуть бити по наших містах. А про їхні операційні плани і готовність залучати додаткову кількість особового складу. Рішення про мобілізацію додаткову Путін ще не ухвалював. Тобто парадигма мобілізації у росіян лишається тою самою.
Якщо продовжити попередню думку, то через те, що йому потрібно постійно демонструвати перемоги, рано чи пізно йому доведеться вдатися до певної форми мобілізації, щоб компенсувати втрати, яких Україна завдає російській армії, і отримати необхідну кількість людей для продовження війни. Але це дуже небезпечний крок, своєрідний меч із двома лезами. Тому що якщо Путін піде на масштабну мобілізацію, щоб підтримувати війну, одразу виникнуть серйозні наслідки.
По-перше, він втратить значну частину робочої сили. І йому доведеться дуже обережно діяти, щоб не забрати людей із критично важливих галузей та ключових професій. Це перша проблема.
По-друге, це викличе сильне невдоволення серед населення. Багато людей сприймали все це як «спеціальну військову операцію». Але якщо почнеться мобілізація, стане очевидно, що це вже не якась «спеціальна операція», а повномасштабна війна. І чимало людей політично не були готові підтримувати саме війну.
По-третє, будь-яка мобілізація неминуче вдарить по економіці. Наслідки будуть у будь-якому разі: чи то підприємства більше не зможуть виплачувати кредити, чи людям доведеться купувати гірші за якістю продукти і платити більше за імпорт із Китаю, Білорусі чи інших країн.
Саме це і є справжнім впливом війни на Росію. Справа не лише у військових втратах. Армія може продовжувати воювати, але Україна має виснажувати Росію доти, доки не почнуть ламатися ключові механізми, без яких
- Останні
- Популярні
Новини по днях
1 червня 2026
