Батькам підлітків - як пережити цей час мирніше. Може, комусь допоможе

31.05.2025, 18:00 mors.in.ua

Вітали сина зі святом, пожартували, згадали його дитинство та розблокувався спогад. Одного разу я поскаржилася подрузі, що у мене викликають занепокоєння конфлікти з сином-підлітком, що почастішали, тоді йому було 12-13 років. Начебто й не конфлікти, а так, дрібні бойові сутички на тему: «Я вже досить великий, чому я не можу піти гуляти з хлопцями туди й туди? А можна я з Сергієм поїду до них на дачу з ночівлею? А чому я о 10 вечора маю бути вдома, якщо інші до 11 у дворі гуляють?»І таких «а можна» стало багато. І вони міцнішали за силою запитів. І багато хто (не всі, зрозуміло) закінчувалися «не можна». З докладним поясненням «чому». Не можна з Сергієм на дачу з ночівлею, бо я не знаю родину Сергія. Тому що ти не береш трубку, коли гуляєш десь допізна, я тобі дзвоню по 10 разів, ти не виконуєш домовленості про дзвінки і змушуєш всю сім'ю нервуватися.Коротше, класична ситуація, коли дитина росте і намагається розсунути межі прав та можливостей, а батьки не дуже готові.Висловила я, так би мовити, занепокоєння і подруга дала мені дуже слушну і корисну пораду. Вона наказала поговорити з сином і спокійно пояснити, що ми розуміємо його бажання як уже майже дорослої людини мати більше прав, і це нормально.Але справа в тому, що у дорослих усі ПРАВА завжди йдуть пліч-о-пліч з ОБОВ'ЯЗКАМИ.Щоб батьки повірили, що ти вже досить дорослий, ти повинен як мінімум дотримуватися домовленостей у конкретних ситуаціях, а як максимум мати і дотримуватися обов'язків та домовленостей за інших обставин.І ми з сином сіли та поговорили. Як дві дорослі людини. Я йому розповіла, що я чудово пам'ятаю себе у його віці та пам'ятаю, як хочеться мати більше можливостей.І я розумію, що він теж хоче мати більше прав. Але права йдуть пліч-о-пліч з обов'язками. І ось якщо в правах він, син, уже хоче бути дорослим, то в обов'язках хоче бути ще дитиною. А так не буває. Тому або ти поки що дитина і не просиш більше прав, або ти досить дорослий, отримуєш права, але й береш (і, головне, виконуєш) на себе обов'язки.І син замислився. І син почув. І ще довго говорили, які він хоче права і які обов'язки він залізобетонно виконуватиме, щоб ми повірили, що він розумний і спроможний домовлятися.Підсумком було те, що син поїхав до Сергія на дачу на наступних вихідних, але перед цим організував дзвінок з батьками Сергія, чітко тиждень приходив вчасно з прогулянок, без нагадувань робив уроки та прибирання у своїй кімнаті. А ще завжди став брати трубку або відповідав смс-кою, що передзвонить і передзвонював.Ось не скажу, що відразу все стало ідеально, але стало значно простіше домовлятися.А ще подруга-психолог дала пораду і з одного фінансового питання. Якщо дитина просить щось необов'язкове (те, що не відноситься до предметів реально необхідних, типу кросівки порвалися і потрібні нові, або до школи потрібно щось купити), прохання про фінансування у дорослої (ну чи майже дорослої) людини має звучати так — що я маю зробити, щоб заробити 500 чи 1000 гривень? (Наприклад, хотів у кіно покликати дівчинку.)Так і почали робити. Дитина гроші не просила, а заробляла. Тут важливо, звичайно, не піти в дурість типу «Аааа, тища гривень, ну тоді ти місяць підлогу митимеш». Все має бути розумно з обох боків. Але так чи інакше у нас це закріпилося на взаємне задоволення обох сторін.В результаті, завдяки цим двом нескладним домовленостям підлітковий вік сина пройшов досить гладко.Раптом ці поради допоможуть ще комусь, як колись допомогли нам.Ну і так, батьки підлітків, тримайтеся!) Пам'ятаєте, що було написано на персні царя Соломона? «Все минає. І це минеться!»Сподобалася стаття? Підтримай «Морс»!ПриватБанк UAH: 5168 7520 1787 2691 USD: 4731 1856 0525 1914 © знайдено в мережі