Дрони, ШІ та робототехніка на полі бою: нові форми, методи, стратегії та тактики війни ХХІ століття
Наростаюче використання робототехніки, дронів, «штучного інтелекту», космічних засобів кардинально змінює вигляд війни, її форми, методи, стратегії та тактики. Це дозволяє досить успішно протистояти супротивникові, який значно, навіть на порядки, переважає за всіма видами ресурсів, звісно, поки йдеться про конвенційну війну без застосування ядерної зброї. Щобільше, зміна характеру війни та набуття у зв’язку з цим нових можливостей починає впливати навіть на геополітику, природно, у поєднанні з іншими факторами, що є наслідком глобалізації.
Словом, війну в Україні, а також Іранську війну вже досить визначено можна назвати «війнами ХХІ» століття.
Найбільш показовою у плані зміни характеру та самої суті війни, безсумнівно, є найближча і найзрозуміліша нам війна в Україні.
Почавшись розтягнутими вглиб України рейдами путінських окупантів та у відповідь нищівними фланговими контрударами Сил оборони України, які змусили ворога піти з півночі країни, наша війна несподівано стала набувати рис «війни індустріальної епохи» за прикладом Першої світової у стилі «стінка на стінку», що стало величезною несподіванкою для багатьох військових та експертів на Заході.
Про це докладно йшлося на початку березня 2023 року, тобто за рік після початку «великої війни» Москви проти України, в Інтернет-виданні «Економічні Новини» у публікації «Очікувана війна виявилася абсолютно несподіваною».
Щоб зрозуміти, про що йдеться, процитуємо уривок цієї публікації більш ніж трирічної давнини:
«Згідно з відомою приказкою, генерали завжди готуються до минулої війни, але цього разу приказка розійшлася з реальністю. Підготовка велася до певної «нової» мережецентричної війни із застосуванням новітніх інформтехнологій, силами невеликих професійних військових контингентів, переважно дистанційним способом за допомогою високоточної зброї, без чітких та протяжних ліній фронту.
Але об’єктивна реальність, дана нам у відчуттях, повернула нас у ХХ століття, причому, за багатьма оцінками, навіть не у Другу, а в Першу світову війну з її тотальними боями стінка на стінку, з протяжними фронтами, величезними військовими контингентами, масованими артилерійськими обстрілами. Словом, московська агресія в Україні повернула нас до воєн так званої індустріальної ери, звісно, з поправкою на нові озброєння та технології, але все одно конфлікт усе більше перероджується у війну на виснаження у стилі Першої світової, коли спостерігалися всі ті ж нестачі підготовлених військових контингентів, патронів, снарядів.
Втім, постає питання, що вважати війною минулого. Адже протягом минулих 30–40 років, за рідкісними винятками, війни велися у форматі «армія великої, індустріально розвиненої держави проти терористів, повстанців-інсургентів, партизанів і так далі». Для такої війни не була потрібна величезна кількість артилерії, танків, бронетехніки, інших засобів масового вбивства, не були потрібні контингенти особового складу, що обчислюються сотнями тисяч, не були потрібні суцільні лінії оборони протяжністю в сотні й тисячі кілометрів, які вибудовувалися сторонами конфлікту в кілька ешелонів. Для воєн останніх десятиліть достатньо було невеликих експедиційних корпусів із високим вишколом, мережецентричною координацією та високоточною зброєю, щоб «ганяти бармалеїв із калашниковими та РПГ-7» по горах чи пустелях у країнах Третього Світу.
Саме такими були війни в Афганістані, Сирії, Ємені тощо. Навіть війна в Іраку з більш-менш регулярною армією Саддама далеко не дотягує до того, що зараз відбувається в Україні. А сили антисаддамівської коаліції на чолі зі Штатами тоді мали переважну перевагу в усьому, чого зараз і близько не скажеш про Україну, яка воює з ворогом, що багаторазово переважає за ресурсами, і цю перевагу поки що ніяк не може компенсувати допомога всього колективного Заходу на чолі з тими ж Штатами.
Війна НАТО з Югославією обмежилася повітряними ударами, наземних операцій у її ході не було, і порівнювати її з війною в Україні теж не можна.
Повторимо, нинішня війна в Україні має зовсім інший характер, ніж це було в останні десятиліття. Вона набагато більше схожа на класичні війни індустріальної епохи із суцільними лініями фронту, великою кількістю артилерії та танків і величезними арміями, що складаються з цивільних фахівців, примусово призваних із запасу. Фактично, це та війна, до якої США та СРСР готувалися в період з 1949 по 1990 роки в Європі, тільки в меншому масштабі.
Словом, ця начебто очікувана у багатьох сенсах війна у багатьох, якщо не у більшості своїх аспектів, виявилася абсолютно несподіваною і для Москви, і для Заходу».
Але історія йде далі, і війна почала набувати зовсім іншого, несподіваного характеру. З’явилися та набули розвитку нові технології, засновані на сучасних кібернетичних рішеннях, що спираються на робототехніку у вигляді різних дронів, системи обробки великих обсягів даних, які нині модно називати «штучним інтелектом», тощо.
Це призвело до появи нових форм, методів, стратегій та тактик ведення війни та навіть самого її сенсу.
Щобільше, це призвело до суттєвих військово-политичних змін у світі, аж до міжнародних відносин та геополітики.
Найяскравішим прикладом став той факт, че Україна та Іран (хоч би як ставитися до правлячого там режиму) зуміли асиметричними способами протистояти Москві та Штатам, які багаторазово переважають їх. Дійшло до того, що Україна та Іран примудряються нав’язувати ядерним монстрам свою тактику та стратегію, нехай навіть не повною мірою.
Геополітичне переформатування, що стало результатом цих двох воєн, також видно неозброєним оком. Штати показали себе зовсім ненадійним партнером для країн Перської затоки, хоча раніше Вашингтон вважався абсолютно «залізобетонною парасолькою безпеки». І проблема тут не лише в неадекватній політиці адміністрації Трампа, але не меншою мірою у зміні характеру війни, до чого Штати виявилися неготовими.
Наслідком став нинішній глухий кут в Іранській війні, що має технологічні та дипломатичні причини. Будучи набагато слабшим у ресурсному та суто військовому сенсах, Іран поки що примудряється нехай і частково, але нав’язувати Штатам свою тактику, стратегію, а також політику, яка в адміністрації Трампа стає «реактивною», тобто часто є реакцією на дії та ініціативи Тегерана.
Те саме можна сказати й про провал московських планів бліцкригу у 2022 році. Цей провал переріс у наступний провал планів продавлювання України на фронті за рахунок ресурсної переваги Москви у 2023–2025 роках. Все це закінчилося нинішньою ситуацією, коли Україна не просто завдає ударів середньої та глибокої дальності, паралізуючи фронтову логістику ворога, а також його енергетику та експорт, не кажучи про минулорічні удари по стратегічній авіації агресора в його глибокому тилу.
Україна не може передавити ресурсного монстра, але все частіше виявляє ініціативу та нав’язує ворогу свою тактику та стратегію.
Крім того, змінилася геополітика. Україна з жертви та «прохача» все більше стає найважливішою ланкою європейської безпеки, зокрема у сфері військової кібернетики та робототехніки. Тепер уже Європа кровно зацікавлена у співпраці з Україною, в отриманні та використанні її напрацювань, перевірених реальним бойовим досвідом. Тим паче що нарівні з Україною у цій сфері далеко просунулася Москва, яка є потенційним і досить ймовірним противником Європи.
Іранська війна дала додаткові козирі в геополітиці в регіоні Перської затоки. Ця війна викрила той факт, що США не є надійним захистом країн регіону від зовнішніх загроз, насамперед від агресії режиму іранських аятол, попри зосередження значних американських сил, засобів, військових баз. Щобільше, шиїтський Іран використовував ракетно-дронові удари по сунітських арабо-мусульманських нафтових країнах, а також по глобально важливій нафтовій інфраструктурі регіону для тиску на Штати та Захід, і адміністрація Трампа поки що не може знайти дієву протиотруту таким асиметричним діям. Зокрема, Штати поки що нічого не можуть протиставити блокуванню Іраном Ормузької протоки, яка відіграє важливу роль у світових постачаннях нафти, зрідженого газу, мінеральних добрив та інших найважливіших ресурсів.
Характерною особливістю є той факт, що Іран використовує проти країн регіону безпілотники, технологію виробництва яких він свого часу передав Москві і які, будучи суттєво модернізованими в країні-агресорі, були надані Ірану в більш удосконаленому та небезпечнішому вигляді.
Крім того, Москва та Китай, за наявною інформацією, надають Ірану супутникову інформацію та інші пов’язані з космосом можливості, що дозволяють різко збільшити точність ударів по країнах Затоки, причому це стосується не лише американських військових об’єктів регіону, а й інфраструктури самих арабських країн, які зазнали агресії з боку Ірану фактично з вини Штатів та Ізраїлю.
На тлі цього в країнах регіону різко зріс інтерес к Україні, яка може надати свої технології та досвід боротьби з повітряними цілями різного типу, що пройшли реальне випробування в бойових умовах. Водночас ні країни Заходу, ни Штати такими технологіями та досвідом не володіють, а навпаки, переймають їх зараз в Україні.
Це різко підвищило статус та значення України в країнах Перської затоки, які продовжують де-юре перебувати в союзницьких відносинах зі Штатами, але водночас досі суттєво орієнтувалися на Москву.
Характерно, що тепер ці країни страждають від Ірану, який перебуває в союзницьких відносинах із Москвою.
У підсумку, країни Перської затоки все тісніше співпрацюють з Україною. Внаслідок цього для України відкриваються нові можливості у сфері постачання вкрай необхідних енергоносіїв та доступу до фінансових ресурсів. Крім того, зростає геополітичний вплив України в регіоні.
Обидва збройні конфлікти ознаменували зростання впливу супутникової інформації на хід бойових дій, тактику та стратегію війни. Космічні дані активно використовуються у військовій справі вже давно. Але якщо говорити насамперед про путінську війну проти України, то вперше з часів Другої світової має місце конфлікт такої великої тривалості та інтенсивності із застосуванням інтернет- та ко
- Останні
- Популярні
Новини по днях
28 травня 2026
