Здобули 21 медаль і встановили два світові рекорди: пауерліфтери з Донеччини виступили на чемпіонаті світу
Спортсмени з Донеччини вибороли 21 медаль на чемпіонаті світу з пауерліфтингу серед чоловіків та жінок. Серед здобутків команди – дев’ять золотих нагород і два світові рекорди.
Про це повідомили в управлінні фізичної культури та спорту Донецької облдержадміністрації.
Донеччину у складі збірної України представляли чотири чоловіки та чотири жінки. З урахуванням нагород за окремі вправи спортсмени області здобули дев’ять золотих, шість срібних і шість бронзових медалей.
Результати чоловіків
Костянтин Мусієнко з Дружківки став чемпіоном світу у ваговій категорії до 93 кг. Він встановив два світові рекорди – у жимі лежачи (352 кг) та сумі триборства (1064,5 кг). У присіданні спортсмен показав найкращий результат – 390 кг, а у становій тязі посів третє місце з результатом 322,5 кг.
У цій же ваговій категорії Володимир Рисєв із Краматорська виборов срібну медаль із сумою триборства 1025 кг. У жимі лежачи та становій тязі він посів другі місця з результатами 310 кг і 337,5 кг відповідно. У присіданні спортсмен показав четвертий результат – 377,5 кг. Мусієнко та Рисєв також посіли перше й друге місця в абсолютному заліку серед чоловіків.
Олексій Бичков із Краматорська здобув десятий титул чемпіона світу. У ваговій категорії до 120 кг він переміг із сумою триборства 1100 кг. Крім золотої медалі в сумі, спортсмен виборов перші місця в жимі лежачи (325 кг) та становій тязі (365 кг), а в присіданні посів друге місце з результатом 410 кг.
Андрій Шевченко з Краматорська став бронзовим призером у ваговій категорії – понад 120 кг. Його сума триборства становила 1207,5 кг. У жимі лежачи він показав найкращий результат (370 кг), у присіданні посів третє місце (482,5 кг), а в становій тязі – п’яте (355 кг).
Результати жінок
Анастасія Дерев’янко виступала у ваговій категорії до 52 кг і здобула дві золоті медалі в окремих вправах: у жимі лежачи (120 кг) та становій тязі (185 кг). Однак через невдалі спроби у присіданні спортсменка не отримала результату в сумі триборства.
Тетяна Жидкова у цій же категорії посіла сьоме місце із сумою триборства 360 кг. У присіданні вона також стала сьомою (150 кг), у жимі лежачи – шостою (95 кг), а в становій тязі – восьмою (115 кг).
Вероніка Бордюг у ваговій категорії до 69 кг виборола бронзову медаль у присіданні з результатом 232,5 кг. У сумі триборства (565 кг) та жимі лежачи (137,5 кг) вона посіла четверті місця, а в становій тязі (195 кг) – шосте.
Валентина Загоруйко стала срібною призеркою у ваговій категорії понад 84 кг із сумою триборства 650 кг. У присіданні вона також посіла друге місце (272,5 кг), а в жимі лежачи (162,5 кг) та становій тязі (215 кг) – треті місця.
Новини Донеччини в Telegram
Щодня — зміни на мапі DeepState, новини громад та історії людей. Коротко й перевірено.
@acmc_ua
Кабінет Міністрів України збільшив фінансування програми придбання житла для переселенців та евакуйованих людей у сільській місцевості. Завдяки цьому планують придбати ще 21 будинок для їхнього тимчасового проживання.
Про це повідомили у Міністерстві соціальної політики, сім’ї та єдності України.
На цю програму додатково спрямують 10,475 млн грн. Гроші розподілять між обласними бюджетами дев’яти регіонів, зокрема Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Київської, Кіровоградської, Харківської, Хмельницької, Черкаської та Чернігівської областей.
Раніше в уряді виділяли на придбання такого житла 26,5 млн грн. За ці гроші планували купити 53 будинки. Після збільшення фінансування загальна сума субвенції становитиме 36,975 млн грн, а кількість будинків, які планують придбати, зросте до 74.
Новини Донеччини в Telegram
Щодня — зміни на мапі DeepState, новини громад та історії людей. Коротко й перевірено.
@acmc_ua
Чи багато змінилося б у громаді, якби люди частіше цікавилися, куди йдуть їхні податки і що роблять місцеві посадовці? Анастасія Шибіко, співзасновниця та директорка «Вільного Радіо», розповіла журналісту «Антикризового медіа-центру», як команда видання продовжує стежити за роботою місцевих посадовців, зберігає редакційну незалежність і чому вважає своєю місією не лише інформувати людей, а й допомагати їм усвідомити власний вплив на життя громади.
«Вільне Радіо» створили в Бахмуті у 2017 році, щоб «через незалежну журналістику провокувати позитивні зміни в регіоні» – так йдеться у вас на сайті. Якою ви пам’ятаєте редакцію на початку роботи? Які зміни тоді хотіли бачити в громаді завдяки своїм матеріалам?
Перша місія «Вільного Радіо» звучала так: реалізувати потребу людей в достовірній інформації. Це може здавалося дуже просто і банально, але саме для цього ми створили медіа. У Бахмуті у 2014 році базувались волонтери, які надавали домедичну допомогу цивільним і військовим. Майбутні співзасновники «Вільного Радіо» були частиною цієї волонтерської групи. Фактично тоді ми жили в Бахмуті: бачили, як мешкають люди. Нас також дратували погані дороги, відсутність дорожньої розмітки, вимкнення вуличного освітлення (для економії) і ще багато чого.
До ковіду у Бахмут щодня приїздили тисячі людей з окупованих територій. КПВВ «Майорськ» (контрольний пункт в’їзду-виїзду поблизу селища Майорськ Донецької області, який діяв на лінії розмежування до повномасштабного вторгнення – ред.) був одним із найбільш завантажених. У Бахмуті було доволі багато переселенців, які виїхали з окупації після 2014 року, а загалом у місті жили понад 70 тисяч людей, у районі – понад 200 тисяч.
В ефірі можна було почути більше десятка радіостанцій і телеканалів з тимчасово окупованих територій, а з українських – ретрансляції великих радіостанцій з інших міст. Вони не робили те, що було потрібно людям. Проблема в тому, що контент цих великих всеукраїнських радіостанцій не був спрямований на жителів сходу. Про це там було дуже мало і переважно йшлося про війну. Тому місцевих таке не дуже цікавило. Там було дуже мало про них і для них. Щодо сайтів, то вони здебільшого були підконтрольні комусь і це ставало зрозумілим вже після хвилини читання матеріалів там. Пам’ятаю один незалежний ресурс, але він радше був ініціативою активістів і на той час не зовсім розумівся на тому, як має працювати локальне медіа. Тому ми вирішили створити місцеве радіо і не ставили перед собою завдання, аби наша хвиля звучала в кожному таксі. Ми хотіли дати людям альтернативу і ту інформацію, яка є важливою: на що витрачають гроші з місцевого бюджету, де у школах досі є незаконні побори, чому так часто зникає вода, чому вночі не працюють ліфти, як можна впливати на рішення місцевої влади, чому не варто дякувати місцевим чиновникам за відремонтований дитячий садочок, бо це кредитні гроші, які будуть віддавати самі жителі зі своїх податків, а не чиясь благодійність.
Ми хотіли, аби люди хоча б інколи цікавились, на що йдуть кошти з місцевого бюджету і які є статки в очільника міста та його родини. Нас навіть звинувачували в тому, що ми «риємось у брудній білизні, це особиста справа мера і не треба туди лізти».
Команда «Вільного Радіо» у першій студії. Фото надане Анастасією Шибіко
Спочатку «Вільне Радіо» працювало як регіональна FM-хвиля, а згодом з’явилося онлайн-медіа. Чому виникла потреба розвивати другий напрямок і як вони доповнювали одне одного?
Ми швидко зрозуміли, що FM не дає можливості зберегти матеріали, а деякі теми треба було вести доволі довго: показувати передісторію, стежити за змінами тощо. Спершу публікували контент на фейсбук-сторінці, паралельно працювали над створенням сайту. У вересні 2022 запустили сайт і працювали одночасно на два напрямки: FM та онлайн.
Сайт дає чудову можливість зберігати все для історії. До того ж, ми отримали можливість розширити аудиторію за межами території покриття FM-сигналу. Було дуже складно, бо над сайтом, ефіром та соцмережами працювала та сама невелика команда, яка мала робити тільки ефір. Але ми впорались.
Сайт є такою собі енциклопедією життя регіону з моменту створення нашого медіа. Наприклад, він містить інформацію про місцевих чиновників, які потім отримували нові посади на національному рівні. Або там є історія пам’яток, які назавжди втрачені через війну. Аудиторії нашого радіо ми не знали. Нам писали і дзвонили люди з окупації, ми чули свою хвилю в таксі в різних містах. Але отримати хоча б якісь цифри було неможливо. Для цього потрібно замовляти окреме дослідження, а воно доволі дороге. Але навіть якби ми й мали на те гроші, то все одно це було б проблемним завданням, враховуючи територію покриття (прифронтова та окупована території, лінія зіткнення). Аналітика сайту дає більш чітку картину.
До повномасштабної війни ви прагнули створити альтернативу проросійським олігархічним медіа. Які проблеми інформаційного простору вас до цього підштовхували?
На сході було засилля російських та проросійських медіа. Радіо, телебачення, онлайн-медіа. Я розумію, що в України не вистачало ресурсів і досвіду, аби протидіяти цьому. Наші частоти росіяни глушили чи перекривали своїми каналами. Вони на це не шкодували ресурсів. Нас прицільно глушили мінімум двічі: вранці, наприклад, ми починали мовлення на окуповані території на новій частоті, а ввечері на цій хвилі вже з’являлося «Радио России». Від цього іноді опускалися руки. Пам’ятаю, що росіяни навіть мали окрему радіостанцію у форматі «великої перемоги». Вони й правда крутили різні пісні, цитати і робили програми, які звеличували перемогу у Другій світовій війні. Ми хотіли зробити хоча би щось, аби дати людям можливість чути українську мову, нормальну сучасну музику, новини про те, що відбувається саме тут, слухати в ефірі інтерв’ю з людьми, які відповідали, наприклад, за водопостачання у Бахмуті.
Медіа олігархів, за моїми спостереженнями, поєднували особисті інтереси і часто проросійські погляди. Це був такий собі небезпечний мікс з частиною потрібної і цікавої інформації для місцевих, але в обгортці, вигідній конкретній людині. Дуже часто це були проросійськи налаштовані олігархи з політичним минулим. Після повномасштабного вторгнення частина цих викликів змінилась. Деякі просто зникли, бо ці люди перестали фінансувати медіа. Я знаю мінімум один випадок, коли таке п
- Останні
- Популярні
Новини по днях
19 листопада 2026