"Путін погодиться на зустріч лише за однієї умови": інтерв'ю дипломата про позицію України та переговори з Трампом
Припинення вогню в Олешках, схоже, не стало кроком до ширшого перемир'я, а гуманітарні домовленості не гарантують, що Росія припинить використовувати їх у власних інтересах. Водночас переговори між Вашингтоном і Москвою можуть створити для України нові ризики – аж до кулуарних рішень щодо її майбутнього.
Дипломат Вадим Пристайко в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу пояснив, чому ключ до перемир'я залишається в руках Путіна, яку роль у цьому процесі може відіграти Меланія Трамп і чи має Україна реальні перспективи вступити до НАТО.
Почнімо з локалізованого припинення вогню в Олешках, яке діяло з 27 жовтня до 1 листопада. Це найдовше таке перемир'я з початку повномасштабного вторгнення, яке обидві сторони дотримувалися. Чи можна масштабувати цей досвід на інші ділянки фронту?
По-перше, не хочу виглядати невдячним усім тим партнерам, які доклалися до того, щоб це відбулося. Це дійсно серйозна подія. Тут є певний момент, коли треба усвідомлювати, що це гуманітарно дуже класна ініціатива, і добре, що вона сталася.
Але з іншого боку, не можна дозволити собі впадати в ейфорію. За цим може щось слідувати, а може нічого не слідувати. Або ще гірше, як це було під час Мінських процесів: у нас було близько двадцяти різних мирних ініціатив такого роду, де оголошували припинення вогню, а було навіть припинення вогню на всій лінії дотику. І воно, на превеликий жаль, не завжди перетворювалося на щось наступне.
Сподіваюся, що попередній досвід, який у нас був, врахований, і це тільки перший крок до мережі таких локальних припинень вогню, які в теорії можуть перерости в постійно діючу картину.
Повна версія розмови: дивіться відео
Чи можуть такі локальні домовленості стати першим кроком до ширшого перемир'я?
Так. Ви якраз формулюєте те, що дипломати називають заходами з відновлення довіри або побудови довіри. Коли сторони з очевидних причин настільки загрузли у війні, протистоянні, агресії і вбивстві одна одної, що важко уявити, ніби вони можуть довіряти одна одній настільки, щоб припинити в якійсь локальній частині вбивати, стріляти. І от такі кроки є першими.
Є ціла наука про те, яким чином відновлювати довіру між ворогуючими сторонами. Вона не завжди ідеальна для тієї сторони, яка стала жертвою агресії, як ми. Тому що в результаті таких домовленостей немовби обидві сторони стають однаково позитивними.
Знаєте, як нещодавно Віткофф назвав Путіна гуманістом. Оце якраз та ситуація, коли ми можемо потрапити в неприємну історію, коли будемо змушені замовчувати щось заради того, щоб такі припинення вогню продовжувалися далі, щоб не дратувати тих, хто зробив так багато, аби вони стали можливими. Наприклад, першу леді.
Чому росіяни погодилися на ці локалізовані припинення вогню?
Очевидно, ні для кого не таємниця, що третього числа починається виборча кампанія. І, знаєте, може, це не зовсім справедливо щодо американської сторони, але з точки зору США для Росії кинути таку кісточку, дрібничку, нічого не варто.
Тобто це була своєрідна подачка?
Подачка, яка їй нічого не варта. Але ми ж бачимо, що Путін доволі цілеспрямовано, ефективно і дисципліновано робить крок за кроком, щоб підтримувати Трампа в теплій ванні російсько-американських відносин.
Є спеціальна людина, яка їздить і розповідає про трильйонні економічні проєкти, якісь тунелі під Аляскою і так далі. Є люди, які розповідають: дивись, можливо, ми скоро підемо назустріч. Є люди, які нагадують, що той самий Путін передає привіти першій леді, дякує їй за якісь на той час незрозумілі гуманітарні ініціативи. Тепер от, будь ласка, гуманітарна ініціатива.
Якби у росіян була перша леді, напевно, вони б захотіли продемонструвати це самі. Але оскільки її немає і за відсутності інших варіантів, вони обрали найкращий для себе, запропонувавши американській стороні виглядати гуманістами. Вони ж не запропонували першій леді України, правда?
Чия це була ініціатива – Росії чи США? Чи намагалася Москва залучити до цього Меланію Трамп?
Кожен із цих людей доклався до тієї трагічної ситуації, яка склалася в цьому містечку. Питання в тому, що ключ до перемир'я, на превеликий жаль, лежить у кабінеті Путіна, навіть не у нас.
Ідею перестати стріляти з боку української сторони ми вже всі пройшли, ми вже зрозуміли, до чого вона веде. Вона непрацююча.
Але росіяни можуть собі дозволити на пару днів припинити вогонь, щоб продемонструвати, які вони гуманісти, зокрема власному народу. Тобто тут у цього рішення багато граней. Але набагато важливіше зараз те, що для Росії це мінімальні витрати.
Військові дії можна відновити з наступною інтенсивністю, ще й більшою. Ба більше, ви ж бачили, наскільки філігранно вони відіграли з точки зору піару, подаючи переміщення українців, які поїхали не в бік України, а в бік Росії. Це дуже болюче питання. Але ми тут є, ми нікуди не подінемося. Це реальність, яку нам треба визнати і просто зрозуміти для себе та наших партнерів, як це пояснювати.
Чи стала Росія частково переможницею в когнітивній війні навколо Олешок? Російські пропагандистські ЗМІ подавали події так, нібито всі евакуйовані поїхали до Росії, а Україна їх обстрілює. Хто переміг у цій боротьбі за правду?
Оцінка формується на очікуваннях. Якщо ви дивитеся з точки зору всередині України, то безумовна перемога – це врятовані життя. Можна собі сказати, що будь-які програші, навіть якщо вони були медійними, не варті тих життів, які вдалося врятувати.
Кожна людина, яка, рятуючи життя, поїхала в бік Росії або окупованих територій, хоч би якими були причини, – це, безумовно, для нас самих холодний душ і нагадування про те, що ми не зовсім чітко усвідомлюємо ситуацію.
Але ще раз хочу сказати: у цьому конкретному випадку у нас із вами немає вибору. Нам треба рятувати життя. Питання піару дуже важливе, але не першочергове. Можна було передбачити, які кроки будуть з російського боку.
Можна було, як у таких випадках зазвичай робиться, визначити кількість медіа з обох сторін. Домовляються, що їх буде не менше і не більше, а рівно по десять або по одному державному каналу. Тобто про це все можна було і, напевно, треба було подумати. Але ще раз хочу сказати: у такій важкій ситуації керівництво процесом залишається в тієї сторони, яка веде агресію, тобто зараз у Росії.
Чи може Путін почати пропонувати такі локалізовані припинення вогню на різних ділянках фронту, щоб використати їх у власних інтересах і отримати негласне зелене світло від Трампа на продовження агресії?
Ну, до речі, скористатися я мав на увазі суто з точки зору піару. Ви ж бачили переміщення військових, завезення боєприпасів, провіанту. Те, проти чого ми боролися. І сторона, яка стає жертвою агресії, завжди, чесно кажучи, зазнає в цьому випадку втрат – піарних, а також і військових. Вони не є стратегічними, тому що наші військові це усвідомлюють.
Але іноді військових теж треба дослухатися в питаннях гуманітарних. Наприклад, не менш важке питання – це обмін полоненими. Очевидно, що ми дуже хочемо обміняти полонених. Більше того, наша слабкість у тому, що у нас цінується життя кожного солдата вище.
Ми як суспільство страждаємо, ми вимагаємо від свого керівництва. У нас люди стоять на вулицях, вимагають звільнити азовців. Таке враження, що це українська влада несе відповідальність за те, що вони досі сидять у російських в'язницях. Ми є жертвою. Просто треба намагатися знайти найкращий вихід із найгіршої ситуації.
Чи є залучення першої леді США до локалізованого припинення вогню в закордонній війні історичним прецедентом?
Ну, я можу сказати, що залученість перших леді – це не щось нове. Більше того, наприклад, в Україні теж проводяться саміти перших леді, під час яких, звичайно, левову частку уваги приділяють різноманітним гуманітарним питанням. А очевидно, що через війну це й українські питання.
Але таке залучення подружжя – давня історія, як і залучення королівських родин. Наприклад, відомо, що британська королева Єлизавета брала участь у військових діях, була водієм санітарної машини. Тобто для еліти важливо показати, що вони є частиною трагедії, частиною народу.
Це дозволяє суспільствам краще розуміти еліти, елітам – краще розуміти суспільство і відчувати свою залученість. І зрештою, рішення ухвалюють військові.
Ви не можете, сидячи в такому лазурному замку десь там на горі, бути відірваними від того кошмару, який відбувається на фронті, і приймати рішення, не враховуючи всіх, навіть гуманітарних, аспектів. Це ж не тільки війна снарядів і танків.
Зараз те, що я спостерігаю, – це війна, яка ведеться в головах людей. Росіяни не здатні перемогти нас на полі бою. Ми це з вами спостерігаємо. І тому такі кроки, як зараз, – дивіться, з'ясовується, що не тільки дружина американського лідера, не тільки Папа Римський гуманіст і Путін гуманіст.
Але я ніде не бачу, щоб так само працював наратив про те, що й український президент – великий гуманіст. В Україні є такий наратив, що ми вимушені припинити вогонь, щоб мати змогу витягнути цих людей звідти. Але це не є частиною загальновідомого світового наративу.
Чи може заява Меланії Трамп про те, що ця ініціатива здатна прокласти шлях до миру, свідчити про її активнішу роль у процесі?
Ми ж із вами розуміємо, що наше завдання – не Меланію Трамп зробити активною, а її чоловіка, правда? І якщо всі це розуміють, і Меланія це розуміє, і її чоловік розуміє, то він же усвідомлює, що через її залученість до цих подій усі очікуватимуть наступних кроків з боку США.
Погоджуючись на те, що вона очолюватиме цей процес, не так важливо, чи насправді цим займався її радник, приватний консультант. Це, в принципі, для цієї адміністрації цілком нормально, коли залучаються сторонні ефективні менеджери. Без повноважень
Але, на превеликий жаль, вони вирішують тільки локальні проблеми. У цьому небезпека того, про що ви запитуєте: чи може це перерости в системну кампанію. Складно очікувати, що це переросте в щось більше, якщо завдання – це одноразовий захід, до якого залучені ефективні, але випадкові люди. Ціна таких питань дуже висока, тому що ви не граєте в довгу.
Ви не думаєте: добре, а через рік скільки ще таких містечок є? Скільки ще людей треба ви
- Останні
- Популярні
Новини по днях
5 листопада 2026
