Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність

Чи був «обман НАТО», про який говорить Москва?..

enovosty.com

Чи був «обман НАТО», про який говорить Москва?..

У Кремлі часто повторюють, ніби в 1990-х роках Захід порушив обіцянку не розширювати НАТО на схід, нібито дану ще під час розвалу Союзу. Через це країни Східної Європи стали членами альянсу, а коли постало питання про те, що до НАТО може ввійти ще й Україна, Москва сприйняла це як загрозу своєму існуванню, що стало однією з причин війни в Україні. Попри всю абсурдність такого аргументу, на Заході його багато хто сприймає, пише швейцарське видання Neue Zürcher Zeitung.

Дональд Трамп прагне створити нову архітектуру безпеки в Європі відповідно до інтересів Росії та в такий спосіб переглянути наслідки розширення НАТО на схід, яке сталося чверть століття тому. На зустрічі з Володимиром Путіним і Сі Цзіньпіном у Шеньчжені наступного тижня «велика трійка» може закласти перші підвалини такого перегляду.

Роджер Кьоппель у це вірить, націонал-соціалістка Сара Вагенкнехт — теж, а «Альтернатива для Німеччини» — поготів. Навіть у партії СДПН дехто заламує руки та з ностальгією згадує той час тридцятирічної давнини, коли, як вважається, Європа звернула не туди. «Брехня про НАТО» нині на піку популярності.

І звучить вона так: оскільки німці та американці в роки після падіння Берлінського муру порушили обіцянку, дану росіянам, і все-таки розширили НАТО на схід — включивши до альянсу Польщу та країни Балтії, Чехію, Словаччину, Угорщину, а згодом просунувшись до Чорного моря, в Болгарію та Румунію, — сьогодні ми маємо війну в Україні.

Кажуть, що два етапи розширення НАТО на схід у 1999 та 2004 роках серйозно зачепили інтереси Росії у сфері безпеки. А вступ до альянсу ще й такої великої країни, як Україна, Кремль сприйняв би як пряму загрозу. У цьому є частка правди.

Але це не вся правда. Проте «брехня про НАТО» тепер просочується в переговори, які дует Кушнера та Віткоффа веде з Росією та Україною, підживлюючи суспільні настрої втоми від військової та фінансової допомоги Україні, які поступово зростають у Європі.

«Понад 30 років Європі та Росії не вдавалося створити стійку архітектуру безпеки», — заявив Джаред Кушнер, зять американського президента, незадовго до переговорів в Абу-Дабі цього тижня.

Уряд Трампа тепер хоче спробувати це зробити.

Чого Кушнер не сказав уголос, але мав на увазі: проблема полягає в розширенні НАТО на схід. Скасувати його, як того вимагає російський лідер Володимир Путін, навряд чи можливо. Але знайти «практичні домовленості» між Росією та європейцями — ось у чому полягає мета, як пояснив бізнесмен Кушнер. Але що насправді стоїть за «брехнею про НАТО», за нібито порушеною обіцянкою, даною росіянам?

По суті, йдеться про кілька висловлювань міністрів і дипломатів, що пролунали в місяці після падіння Берлінського муру в листопаді 1989 року. Серед них — на той момент міністр закордонних справ Німеччини Ганс-Дітріх Геншер.

Виступаючи в січні 1990 року в Євангелічній академії Тутцинга, відомому аналітичному центрі неподалік від Мюнхена, він запевнив: «Розширення території НАТО на схід, тобто наближення до кордонів Радянського Союзу, не буде».

Невдовзі Геншер висловився в тому ж дусі і в розмові зі своїм британським колегою, міністром закордонних справ Дугласом Гердом. Згідно із записами британського МЗС, він заявив: «Росіянам необхідно дати певні гарантії того, що якщо, наприклад, польський уряд одного дня вирішить вийти з Варшавського договору, він не вступить до НАТО вже наступного дня».

Як відомо, саме це згодом і сталося, хоча між розпуском Варшавського договору в 1991 році та урочистою церемонією прийняття Польщі до НАТО в Брюсселі у 1999 році минуло вісім років.

Позицію Геншера підтримав не менш свавільний американський держсекретар того часу. Джеймс Бейкер у лютому 1990 року прилетів до Москви, зустрівся в Кремлі з Михайлом Горбачовим, який боровся на всіх фронтах, і виголосив свою знамениту фразу «not one inch eastward» — після возз’єднання Німеччини НАТО «ні на дюйм на схід» не просунеться.

Бейкер сформулював це не як факт, а як гіпотезу. Цю деталь сьогодні охоче випускають з уваги ті, хто намагається виправдати Путіна.

Бейкер поставив Горбачову запитання: він хотів дізнатися, за яких умов Радянський Союз міг би погодитися на возз’єднання Німеччини — якби утворилася нейтральна єдина Німеччина або Німеччина, яка з міркувань безпеки залишилася б у складі НАТО за умови, що альянс не розширюватиметься на схід. Горбачов визнав розширення НАТО на схід неприйнятним, і Бейкер із ним погодився.

Однак і Геншер, і Бейкер отримали вказівку відступити від своєї позиції. Німецького міністра закордонних справ одернув канцлер ФРН Гельмут Коль, американського — президент США Джордж Буш-старший. Для обох НАТО мало надто велике значення. Коль хотів домогтися об’єднання Німеччини в рамках сильного альянсу в Європі. Буш побачив сприятливу можливість звільнити Східну Європу від радянського впливу.

Те, що Геншер, Бейкер та їхні співробітники говорили росіянам про призупинення розширення НАТО, відтоді вважалося лише необов’язковими розмірковуваннями, умоглядними експериментами в період стрімких політичних змін. Усе це фактично втратило чинність, оскільки ніколи не було закріплено в договорі.

Але чи можна так легко замести «брехню про НАТО» під килим? Ще в дев’яностих роках розширення НАТО на схід викликало бурхливі дебати.

Джордж Ф. Кеннан, впливовий американський дипломат і архітектор «політики стримування» щодо Радянського Союзу після Другої світової війни, назвав його «найфатальнішою помилкою американської політики за весь період із моменту закінчення холодної війни».

Кеннан написав про це в 1997 році в New York Times, когда йому самому було вже майже 93 роки. Розширення на схід, попереджав він, розпалює націоналістичні, антизападні та мілітаристські тенденції в Росії й завдасть шкоди розвитку російської демократії.

Коли у 1999 році перші три східноєвропейські держави вступили до НАТО, у Москві до влади прийшов Володимир Путін. Кеннан мав рацію.

Але якою була б альтернатива? Відмова східноєвропейських країн від вступу до НАТО, політична «сіра зона» від Таллінна до Софії, у яку Росія могла б втручатися?

Для колишнього міністра закордонних справ Болгарії Соломона Пассі такий варіант був немислимим. Коли у квітні 2004 року перед штаб-квартирою НАТО в Брюсселі підняли болгарський прапор, він стояв на трибуні, ледве стримуючи сльози. Вступ до альянсу був справою всього його життя, не мав альтернатив і став актом визволення.

Серед усіх нині живих учасників подій періоду змін і вступу до НАТО Пассі — один із тих, хто висловлюється особливо різко.

«Я виріс у диктатурі й знаю їхній спосіб мислення та їхні «моральні» категорії», — говорить він газеті NZZ. Іти на поступки диктаторам — це наївність: вони не вгамовують їхню спрагу вторгнень, а лише посилюють її.

Для колишнього міністра оборони Польщі Януша Онишкевича вступ його країни до НАТО в 1999 році також був питанням виживання.

«Контроль над Польщею був головною ціллю Росії з часів Петра Великого… Тоді я вважав, що вступ Польщі до НАТО створить абсолютно нову ситуацію в Європі. Росія позбудеться спокуси повернутися до своєї традиційної політики щодо нашої країни», — пояснює 89-річний чоловік.

Але що ж тепер станеться з новою європейською архітектурою безпеки за участю Росії — з тією «великою, прекрасною угодою», про яку оголосив Трамп і яку він доручив розробити зятю Джареду Кушнеру та другу з гри в гольф Стіву Віткоффу?

Можливо, йдеться про щось таке, що дозволить наново розподілити сфери впливу в Європі, дати Путіну шматок пирога, виправити нібито допущену чверть століття тому помилку з розширенням НАТО на схід і тим самим покласти край війні проти України.

Принаймні на зустрічі в Абу-Дабі цього тижня європейці вкотре відбулися легко. Росіяни не були задоволені пропозиціями американців, а українців, навпаки, випробували несподіваною пропозицією.

«А що, коли вашу країну все-таки приймуть до НАТО? — хотіли знати американські переговорники. — Чи будуть тоді українці готові відмовитися від Донбасу й поступитися ним Росії?»

Президент України Володимир Зеленський повідомив про цю пропозицію в суботу. Наскільки вона серйозна? Адже адміністрація Трампа, прагнучи завоювати прихильність Путіна, насамперед зняла з порядку денного питання про вступ України до НАТО.

Цілком можливо, що зараз американці лише випробовують ґрунт, намагаючись зрозуміти, якою могла б бути архітектура безпеки Європи за участю Росії. Адже наступного тижня все продовжиться. Тоді троє найвпливовіших людей світу зустрінуться на саміті АТЕС у китайському портовому місті Шеньчжень. Дональд Трамп, Володимир Путін, Сі Цзіньпін.

Це нагадує Ялту. Велику угоду трьох могутніх лідерів, як колись у 1945 році в Криму, коли Йосип Сталін, Вінстон Черчилль і Франклін Д. Рузвельт розглядали карту Європи та визначали, що кому дістанеться після закінчення Другої світової війни.

Те, що сьогодні насправді двоє слабких лідерів стикаються з одним сильним — Трамп, який програв вибори, і Путін, який зайшов у глухий кут у своїй війні — робить ситуацію ще більш непередбачуваною.

  • Останні
Більше новин

Новини по днях

Сьогодні,
16 листопада 2026

Новини на тему

Більше новин