Отримавши право голосу на переговорах щодо України, в Європі мають зрозуміти, що саме слід робити
Пропозиція Росії розглянути ширший контекст безпеки, можливо, спершу була тактичним кроком, проте може перетворитися на реальну можливість, якщо Європа зможе виробити переконливу позицію, підкріпивши її реальними діями та ресурсами, пише у своїй колонці для британського видання The Sunday Times почесний професор Університетського коледжу Лондона та старший науковий співробітник RUSI Марк Галеотті.
Європа, яка тривалий час перебувала в незавидному становищі, значною мірою оплачуючи війну в Україні та будучи усунутою від будь-яких мирних переговорів, можливо, от-от займе місце за столом переговорів.
«Ми не можемо укласти цю угоду без європейців», — заявив у четвер американський переговірник Джаред Кушнер, додавши, що президент Путін «готовий спробувати».
На переговори до Абу-Дабі прибула делегація європейських чиновників, проте вони не були присутні в переговорній залі та не відігравали жодної ролі. Головний російський переговірник Володимир Мединський доволі їдко пожартував, що «якщо вони приїхали сюди як туристи, нехай побалакають у барі готелю».
Однак уже в п’ятницю з’явилися повідомлення про те, що Європа буде долучена до наступного раунду переговорів і що блок обрав п’ять країн для свого представництва: Велику Британію, Німеччину, Францію, Італію та Польщу. Європа давно вимагала цієї ролі, але чи готова вона до неї?
Минулого тижня переговори не принесли якихось конкретних проривів, окрім угоди про обмін полоненими, проте продемонстрували зміну підходу з боку Москви та Вашингтона. Не відмовляючись від територіальних претензій в Україні, росіяни подали конфлікт як симптом ширшої проблеми.
Москва давно виступає за таке перезавантаження системи безпеки, переважно пов’язуючи його з обмеженням розширення НАТО.
Минулого тижня вона згадала пропозиції 2021 року, які тоді відхилили США, вимагаючи від альянсу взяти на себе зобов’язання не розширюватися далі — назавжди виключивши з числа потенційних членів такі країни, як Україна, — і повернути свої війська на позиції, що існували до 1997 року. Це не означало б виключення членів у Центральній та Східній Європі, а лише виведення сил альянсу з їхньої території.
У суботу стався несподіваний поворот: Зеленський повідомив журналістам, що американські переговірники висунули ідею виведення українських військ зі східного Донбасу в обмін на членство в НАТО. Для Путіна це може виявитися занадто великою поступкою, і наразі немає жодних ознак того, що він готовий розглянути питання про вступ України до альянсу.
«Під час наших закритих обговорень обидві сторони розуміють, що для припинення цієї війни знадобляться практичні компроміси, — написав Кушнер у суботу в X. — Серед тих із нас, хто відданий пошуку рішень, триває серйозна та конструктивна робота».
Кремль розуміє, що його власні пропозиції на адресу НАТО приречені на провал. Те саме стосується й паралельних пропозицій щодо укладення двосторонніх договорів про ненапад між Росією та окремими країнами НАТО, які, хоч і можуть здатися привабливими, на практиці ризикують серйозно підірвати гарантії взаємної оборони, що лежать в основі альянсу.
Можливо, Путін висуває завідомо неприйнятні вимоги, щоб просто затягнути переговори, або використовує їх як амбітну стартову позицію для торгу.
Проте деякі джерела в Москві припускають, що пропозиції 2021 року знову з’явилися на порядку денному через те, що Путіну більше не було що запропонувати після того, як американські посланці прийняли його блеф, погодившись розширити коло обговорюваних питань і запитавши, що саме це означатиме.
У будь-якому разі, тепер, коли на порядку денному стоїть питання про безпеку на континенті, Москві стає складніше виключити європейців із переговорів.
Білий дім, схоже, також тривалий час вважав, що зможе виробити угоду, яку європейці будуть змушені прийняти, попри те, що вони вже оплачують левову частку витрат на війну і, ймовірно, візьмуть на себе більшу частину витрат на відбудову. Але тепер і він демонструє більшу готовність залучити до процесу своїх трансатлантичних союзників.
Частково це пов’язано з тим, що схильність президента Трампа вірити в можливість досягнення угоди між лідерами не принесла результатів.
Схоже, його останньою надією було те, що вдасться щось узгодити на прийдешньому цього тижня саміті АТЕС у Шеньчжені, де він, Путін та Сі Цзіньпін проведуть історичні тристоронні переговори.
Проте, як повідомляється, коли німецький президент Штайнмаєр поставив китайському лідеру запитання з цього приводу, Сі Цзіньпін відповів, що війна в Україні — не справа Китаю: «Це європейський конфлікт, і за столом переговорів мають сидіти європейці».
Натомість очікується, що лідери трьох країн обговорять війну в Ірані та проблему глобального поширення ядерної зброї. Договір про контроль над ядерною зброєю між США та Росією закінчився у лютому і поки не був продовжений.
З початком роботи нового Конгресу, контрольованого демократами, свобода маневру Трампа щодо Росії та України, ймовірно, стане більш обмеженою.
Як висловився один європейський дипломат: «Якщо він усе ще хоче отримати Нобелівську премію миру, він розуміє, що йому потрібно діяти швидко і перекласти більшу частину тягаря переговорів на Європу».
Москва й надалі демонструє явну обережність. Її позиція, сформульована одним з експертів на російському телебаченні, полягає в тому, що «ми готові запросити Європу за стіл переговорів, але тільки конструктивну Європу».
Блеф Європи також було викрито. До п’ятниці здавалося, що вона не може домовитися про те, хто представлятиме її в разі, якщо європейців запросять взяти участь. Прессекретар Кремля Дмитро Пєсков у четвер назвав це однією з перших перешкод, заявивши, що «європейці сваряться, як павуки в баці», не спроможні домовитися навіть із цього початкового питання.
Але вже відомо, що місце за столом переговорів отримає так звана група E5 — п’ять найбільших військових держав Європи, а також Єврокомісія та Єврорада. Проте ще належить назвати конкретних осіб, і річ не лише в розбіжностях між позиціями країн E5, а й у тому, що на карту поставлена національна гордість.
Очільниця європейської дипломатії Кая Каллас, схоже, дуже хоче долучитися до переговорів, але вона так часто дозволяла собі жорстку антиросійську риторику, що Москва дала зрозуміти, ніби не вважає її надійним співрозмовником. Звісно, Росія не має права вето, проте навіть чимало країн ЄС вважають, що присутність Каллас фактично заблокує будь-який прогрес.
Іншим кандидатом міг би стати колишній прем’єр-міністр Португалії, а нині голова Європейської ради Антоніу Кошта. Як і президент Фінляндії Александр Стубб та прем’єр-міністр Норвегії Єонас Гар Стьоре, які минулого місяця провели телефонну розмову з Путіним, Кошта зазнав критики, коли на початку цього року його апарат спробував налагодити неформальні контакти з Москвою.
Як поскаржився один фінський дипломат: «Усіх, хто готовий вести переговори з Росією, за це критикують, тоді як ті, хто зараз рветься за стіл переговорів, схоже, насправді не хочуть розмовляти з росіянами».
Якщо європейці збираються сісти за стіл переговорів, що вони можуть сказати?
Бажання, за висловом Енді Бернема, стати «сталевим кільцем навколо президента України Володимира Зеленського» — це, звісно, добре, але таке формулювання ще не є продуманим планом того, як можна реально завершити війну, і не відповідає на ширші питання європейської безпеки.
Завершення війни неминуче вимагатиме важких моральних і політичних компромісів, а також конкретних пропозицій. Проте європейську єдність було досягнуто ціною відмови від обговорення багатьох складних питань та за рахунок загальних заяв про підтримку України «стільки, скільки буде потрібно».
Цього більше недостатньо. Росія, імовірно, зможе витримувати тиск ще щонайменше рік. Тим часом на Україну чекає ще одна сувора зима: на кожен удар, завданий нею по російській інфраструктурі, Москва завдає 15. У Європі економіка стагнує, а популістські — найчастіше більш проросійські — партії набирають силу.
Просте запровадження нових санкцій та висування односторонніх вимог, щоб Росія «вивела свої війська та припинила бомбардування України», як це зробила Каллас торік, — це рецепт продовження війни, бо, як сказав один представник НАТО, «ніхто в Європі всерйоз не вірить, що це можливо».
Пропозиція Росії розглянути питання про Україну в ширшому контексті континентальної безпеки, можливо, спершу була тактичним кроком, проте також може становити реальну можливість.
Хоча Москва вочевидь прагне просувати власні інтереси, не виключено, що може бути досягнута якась угода, справді вигідна для обох сторін, можливо, така, що передбачає демілітаризацію прикордонних районів, підвищення прозорості та відновлення консультацій між НАТО і Росією.
Така угода могла б покласти край війні, надавши Путіну можливість зберегти обличчя та відмовитися від вимоги, щоб Україна здала останню частину Донбасу, заявивши своїм «яструбам», що він обміняв це на ширші поступки.
Це також дало б змогу розв’язати хронічну проблему відсутності безпеки, через яку Москва в іншому разі і боятисяметься Заходу, і вороже ставитиметься до нього навіть після закінчення війни в Україні.
Усе це, звісно, за умови, що Москва взагалі зацікавлена в такій ширшій угоді і що вона буде сумісною з наданням Україні реальних гарантій її безпеки та суверенітету.
Ці питання можна перевірити лише шляхом переговорів, а для цього Європі потрібно вирішити не лише те, хто має сидіти за столом, а й те, що йому слід сказати.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
16 листопада 2026