Забивали колишнім збірним і грали проти братів: футболісти, які змінили національну команду
Виступи за національну збірну зазвичай вважаються однією з найбільших честей у кар'єрі футболіста. Однак іноді гравці отримують можливість представляти одразу кілька країн і змушені робити непростий вибір.
Деякі змінюють футбольне громадянство ще в молодіжному віці, інші встигають дебютувати за дорослу збірну, перш ніж остаточно визначитися зі своїм майбутнім.
Найцікавіші історії розпочинаються тоді, коли футболіст виходить на поле проти команди, кольори якої захищав раніше.
Саме так сталося з Декланом Райсом та Джеком Грілішем. У вересні 2024 року обидва гравці забили за Англію у ворота Ірландії, яку раніше представляли на міжнародному рівні.
Не менш незвичайною стала історія Кевіна-Прінса Боатенга. Колишній гравець молодіжної збірної Німеччини обрав Гану, а згодом двічі зустрівся з німцями на чемпіонатах світу. Причому його суперником був власний брат.
Водночас деякі найвідоміші випадки зміни збірної мають іншу особливість. Дієго Коста та Вілфрід Заа встигли зіграти за дві національні команди, але так і не зустрілися зі своїми колишніми збірними на полі.
Одним із найвідоміших прикладів зміни футбольного громадянства залишається півзахисник лондонського «Арсенала» Деклан Райс.
Футболіст народився в Лондоні, але мав право представляти Ірландію завдяки походженню своїх дідуся та бабусі.
Спочатку Райс виступав за юнацькі збірні Ірландії, а у 2018 році дебютував за головну команду.
Загалом він провів три матчі за дорослу збірну Ірландії — проти Туреччини, Франції та США.
Усі три поєдинки були товариськими.
Саме ця обставина дозволила футболісту змінити національну команду.
У лютому 2019 року Райс оголосив, що надалі представлятиме Англію.
Рішення викликало неоднозначну реакцію ірландських уболівальників, які сподівалися, що талановитий півзахисник стане одним із лідерів їхньої збірної.
Через п'ять років футболіст отримав можливість зіграти проти своєї колишньої команди.
7 вересня 2024 року Англія зустрілася з Ірландією в Дубліні в межах Ліги націй.
Уже на 11-й хвилині Райс відкрив рахунок.
Після забитого м'яча він не став святкувати гол.
Пізніше футболіст пояснив, що зробив це з поваги до ірландських уболівальників та своєї родини.
Райс наголосив, що зберіг теплі спогади про час, проведений у збірній Ірландії.
Матч завершився перемогою Англії з рахунком 2:0.
Особливого символізму перемозі англійців додав другий гол.
Його автором став Джек Гріліш, який також раніше представляв Ірландію.
На відміну від Райса, півзахисник ніколи не виступав за дорослу ірландську збірну.
Проте протягом кількох років він захищав кольори її юнацьких та молодіжних команд.
Гріліш виступав за Ірландію на рівнях U17, U18 та U21.
У 2015 році футболіст остаточно вирішив представляти Англію.
Через дев'ять років він зустрівся зі своєю колишньою збірною на стадіоні «Авіва» в Дубліні.
На 26-й хвилині Гріліш подвоїв перевагу англійців після передачі Деклана Райса.
Таким чином, обидва голи Англії у матчі забили футболісти, які раніше представляли Ірландію.
Цікаво, що для Гріліша цей поєдинок мав ще й особисте значення.
Півзахисник не потрапив до заявки Англії на Євро-2024, тому повернення до національної команди супроводжувалося особливою мотивацією.
Після матчу він визнав, що очікував негативної реакції ірландських трибун.
Однак наголосив, що не має образ на вболівальників і зберігає позитивні спогади про виступи за Ірландію.
Однією з найбільш незвичайних історій зміни національної команди стала кар'єра Кевіна-Прінса Боатенга.
Півзахисник народився в Берліні та пройшов через систему молодіжних збірних Німеччини.
Він виступав за команди U19, U20 та U21.
Проте до дорослої збірної Німеччини Боатенг так і не потрапив.
У 2010 році футболіст вирішив представляти Гану — батьківщину свого батька.
Це рішення призвело до історичного протистояння на чемпіонаті світу.
23 червня 2010 року Гана зустрілася з Німеччиною в заключному турі групового етапу мундіалю в ПАР.
У складі німців виступав молодший брат Кевіна-Прінса — Жером Боатенг.
Таким чином, два брати вперше в історії чемпіонатів світу опинилися на полі в складі різних національних команд.
Німеччина перемогла з рахунком 1:0 завдяки голу Месута Озіла на 60-й хвилині.
Проте обидві збірні вийшли до плей-оф.
Через чотири роки історія повторилася.
21 червня 2014 року Німеччина та Гана зустрілися на чемпіонаті світу в Бразилії.
Кевін-Прінс і Жером знову опинилися по різні боки поля.
Цього разу матч завершився нічиєю 2:2.
Цікаво, що Німеччина згодом стала чемпіоном світу, а Гана завершила виступи на груповому етапі.
Ще одним футболістом, який зіграв проти своєї колишньої збірної на мундіалі, став Джермейн Джонс.
Півзахисник народився у Франкфурті-на-Майні в родині американського військового та німкені.
Спочатку він представляв Німеччину на молодіжному рівні.
У 2008 році Джонс навіть провів три товариські матчі за дорослу німецьку збірну.
Проте закріпитися в команді Йоахіма Льова йому не вдалося.
У 2009 році футболіст отримав дозвіл змінити футбольне громадянство та виступати за США.
На чемпіонаті світу 2014 року Джонс став одним із ключових гравців американської збірної.
26 червня США зустрілися з Німеччиною в заключному турі групового етапу.
Джонс вийшов у стартовому складі та провів увесь матч.
Єдиний гол на 55-й хвилині забив Томас Мюллер.
Німеччина перемогла 1:0, проте обидві команди вийшли до 1/8 фіналу.
Для Джонса це був особливий матч, адже він протистояв футболістам країни, за яку виступав раніше.
Цікаво, що головним тренером США на тому чемпіонаті світу був Юрген Клінсманн — колишній наставник збірної Німеччини.
Зміна національної команди не є винятково сучасним явищем.
Ще в середині XX століття футболісти могли представляти кілька збірних протягом однієї кар'єри.
Найвідомішим прикладом залишається легендарний нападник мадридського «Реала» Альфредо Ді Стефано.
Він народився в Буенос-Айресі та спочатку виступав за Аргентину.
У 1947 році нападник допоміг аргентинцям виграти чемпіонат Південної Америки.
Згодом Ді Стефано переїхав до Колумбії, де виступав за «Мільйонаріос».
У 1949 році він також зіграв кілька матчів за колумбійську команду, однак ті поєдинки не визнаються офіційними міжнародними матчами ФІФА.
Після переходу до мадридського «Реала» футболіст отримав іспанське громадянство.
У 1957 році він дебютував за збірну Іспанії.
Найцікавіший момент настав 11 червня 1961 року.
Тоді Іспанія зустрілася з Аргентиною в товариському матчі в Севільї.
Ді Стефано вийшов на поле проти своєї першої національної команди та навіть відзначився голом.
Іспанці перемогли з рахунком 2:0.
Другий м'яч забив Луїс дель Соль.
Таким чином, легендарний нападник став одним із найвідоміших футболістів, які забивали колишній збірній після зміни національної команди.
У 2013 році нападник мадридського «Атлетіко» Дієго Коста опинився перед непростим вибором.
Футболіст народився в Бразилії, проте більшу частину професійної кар'єри провів в Іспанії.
У березні 2013 року головний тренер збірної Бразилії Луїс Феліпе Сколарі викликав нападника на товариські матчі.
Коста дебютував у поєдинку проти Італії, який завершився нічиєю 2:2.
Через кілька днів він також зіграв проти Росії — 1:1.
Проте обидва матчі були товариськими.
Восени 2013 року нападник вирішив представляти Іспанію.
Це викликало невдоволення бразильських футбольних функціонерів.
Особливо гостро ситуація сприймалася через те, що чемпіонат світу 2014 року мав відбутися саме в Бразилії.
У березні 2014 року Коста дебютував за Іспанію в товариському матчі проти Італії.
Згодом він потрапив до заявки іспанців на домашній для Бразилії мундіаль.
Однак особиста зустріч із колишньою збірною так і не відбулася.
Іспанія сенсаційно вилетіла після групового етапу, програвши Нідерландам і Чилі.
За всю кар'єру Коста провів 24 матчі за Іспанію та забив десять голів.
Попри резонансну зміну футбольного громадянства, проти Бразилії на дорослому рівні він не зіграв.
Вілфрід Заа народився в Абіджані, але ще в дитинстві переїхав до Англії.
Футболіст пройшов через академію «Крістал Пелас» і поступово став одним із найперспективніших вінгерів англійського футболу.
У листопаді 2012 року Заа дебютував за збірну Англії в товариському матчі проти Швеції.
Той поєдинок запам'ятався чотирма голами Златана Ібрагімовича, а англійці поступилися з рахунком 2:4.
У серпні 2013 року вінгер отримав другий виклик до дорослої збірної та зіграв проти Шотландії.
Однак після цього його перестали регулярно залучати до національної команди.
У листопаді 2016 року Заа вирішив представляти Кот-д'Івуар — країну свого народження.
Оскільки обидва його матчі за Англію були товариськими, правила ФІФА дозволяли змінити збірну.
У 2017 році футболіст дебютував за Кот-д'Івуар і згодом виступав на Кубку африканських націй.
У березні 2022 року з'явилася можливість зіграти проти колишньої збірної.
Англія приймала Кот-д'Івуар на «Вемблі» в товариському матчі.
Проте Заа пропустив зустріч через травму.
Англійці перемогли 3:0 завдяки голам Оллі Воткінса, Рахіма Стерлінга та Тайрона Мінгза.
Отже, попри зміну збірної та багаторічну кар'єру в АПЛ, Заа так і не зіграв проти Англії у складі Кот-д'Івуару.
Ще один цікавий випадок пов'язаний із колишнім півзахисником «Тоттенгема» та «Вест Бромвіча» Насером Шадлі.
Футболіст народився в бельгійському Льєжі, але мав марокканське походження.
У листопаді 2010 року він дебютував за збірну Марокко в товариському матчі проти Північної Ірландії.
Поєдинок завершився нічиєю 1:1.
Проте вже на початку 2011 року Шадлі вирішив змінити футбольне громадянство.
Він обрав Бельгію, за яку дебютував у лютому того ж року.
Згодом півзахисник став важливою частиною одного з найсильніших поколінь бельгійського футболу.
Шадлі виступав на чемпіонатах світу 2014 та 2018 років.
Особливо успішним став мундіаль у Росії, де Бельгія посіла третє місце.
У матчі 1/8 фіналу проти Японії Шадлі забив переможний гол на останніх секундах компенсованого часу, завершивши камбек із 0:2 до 3:2.
Однак проти своєї колишньої збірної Марокко він так і не зіграв.
У 2022 році Бельгія та Марокко зустрілися на чемпіонаті світу в Катарі, але Шадлі вж
- Останні
- Популярні
Новини по днях
11 листопада 2026
