«Українці переглянули межі доречності мату» — Рустам Гаджієв розповідає, як війна впливає на мову
Близько десяти років тому лінгвіст Рустам Гаджієв вирішив спробувати розібратися з тим, як працюють механізми SMM в соцмережах. Для цього він створив сторінку в фейсбуці, де публікував блоги про цікаві факти із життя різних мов.Несподівано для автора специфічний контент зайшов читачу: сторінка швидко отримала тисячі підписників, яких не лякали лонгріди. Схоже, саме читачі переконали Рустама перейти до великих форм — він почав писати книжки. Чергова з них — «Останнє слово. Світ мов, що зникають» — вийшла 2025 року. поговорив з Рустамом Гаджієвим про те, як повномасштабна війна змінює українську мову, про роль суржику в її житті, чому саме «паляниця» стала словом-ідентифікатором «свій-чужий» і про те, чи зникає в Україні табу на ненормативну лексику.Читайте також:The Page відмовляється від російської версіїЯк змінюється ставлення до суржикуПісля 2022 року багато російськомовних перейшли на українську, змінилися навіть правила етикету — до незнайомої людини чемно звертатися українською. Неофіти зазвичай мають обмежений словник, іноді забувають слова і вживають замість них російські аналоги чи русизми. Чи бачите ви підстави вважати, що такі запозичення з російської змінять мову? Мова постійно змінюється, і українська тут не є винятком, інше питання — які саме зміни закріплюються. Якщо людина переходить на українську і на перших етапах вживає русизми чи кальки, це є абсолютно природним. Я б не став цього боятися або, тим паче, соромити таких людей. Для переходу між близькоспорідненими мовами це цілком типовий етап.Якщо ми хочемо, щоб українською говорило більше людей, потрібно прийняти, що не всі говоритимуть нею однаково й бездоганно з першого дня.Чи можуть окремі русизми закріпитися в українській? Звісно, повністю виключати таку можливість не можна, водночас поки що мені не здається, що ми спостерігаємо саме такий процес. Навпаки, останніми роками престиж української мови помітно зріс, і багато людей свідомо позбуваються русизмів, розширюють словниковий запас і шукають українські відповідники.Інколи цей процес навіть заходить надто далеко і перетворюється на гіперкорекцію: люди починають уникати слів, які насправді є цілком нормативними в українській, лише тому, що вони схожі на російські.Словом, я не очікував би, що нинішня хвиля переходу на українську призведе до якихось принципових змін у самій мові. Значно важливіше, як на мене, що дедалі більше людей обирають українську для щоденного спілкування, а мовна компетенція майже завжди приходить із практикою.Рустам Гаджієв: «Суржик — це не хвороба мови, це наслідок конкретної історії України». Скріншот з відео «Суспільне Культура»Багато неофітів соромляться суржику, вважаючи, що треба з повагою ставитися до мови і грамотно говорити. Водночас ті, хто є україномовним з дитинства, запевняють, що сурж — нормальний інструмент для переходу на українську і навіть для повсякденного спілкування. Яка ваша думка: суржик — це добре чи погано?Я не великий прихильник категорій «добре» чи «погано», коли йдеться про мовні явища. Суржик — це не хвороба мови і не ознака лінощів чи неграмотності. Це наслідок конкретної історії України: багатовікової русифікації, мовних контактів і нерівного статусу української та російської мов.Якщо людина переходить на українську і на перших етапах суржикує, то це абсолютно природно.Ба більше, для багатьох саме суржик стає містком між російською та українською. Інша річ, що якщо людина хоче оволодіти літературною українською, то її, як і будь-яку іншу літературну норму, потрібно вивчати, але це не означає, що всіх, хто відхиляється від цієї норми, треба соромити чи повчати.Загалом зміна ставлення до суржику — це певною мірою ознака дорослішання українського суспільства. Якщо раніше ми часто ділили людей на тих, хто говорить «правильно» і «неправильно», то сьогодні дедалі більше розуміємо, що мова набагато складніша за ці прості категорії. Прийняти українську мову означає прийняти її в усьому різноманітті: з літературною нормою, діалектами, професійними говорами та навіть із суржикуванням як соціолінгвістичним явищем.Я тут фокусуюся не на тому, що людина вжила якесь «не те» слово, а на тому, що вона взагалі обрала українську для свого повсякденного життя.Чи відбувається в Україні реванш російської мовиДесять років тому ви вважали, що Україна має право на свою версію російської мови, за аналогією з англійською — російська UA. Чи змінилася відтоді ваша думка?Я, до речі, за останні роки доволі часто згадував ті свої слова про «українську російську» з нашого інтерв'ю. Звісно, суто лінгвістичних підстав говорити про повноцінний окремий український стандарт російської мови, аналогічний, скажімо, австралійській чи американській англійській, ніколи не було, і я це прекрасно розумів і тоді. З мого боку це була не стільки мовознавча, скільки суспільно-політична позиція.Напевно, я дещо наївно сподівався, що такий своєрідний компроміс дозволить виграти нам час. Що поступова, лагідна українізація працюватиме ефективніше, якщо не ставити людей перед жорстким вибором, а дати їм можливість спочатку психологічно дистанціюватися від Росії, прийняти українську політичну націю, українство як таке, а вже потім — перейти на українську самим або принаймні передати її своїм дітям.Напевно, тоді я навіть не усвідомлював, а радше відчував, що справді швидкий (за історичними мірками), низовий перехід мільйонів людей на українську може статися лише після якоїсь колосальної колективної травми. Чогось такого масштабу, який тоді було важко навіть уявити.На жаль, саме так і сталося. Маріуполь, Буча, Ізюм та сотні інших трагедій зробили те, чого десятиліттями не могли зробити жодні мовні кампанії чи дискусії. Тому зараз ці мої давні міркування вже не мають великого практичного сенсу. Історія пішла іншим шляхом, і, чесно кажучи, я дуже хотів би, щоб вона довела мою тодішню наївність якимось менш страшним способом.Зараз часто можна почути, що спостерігається і деякий відкат: мовляв, багато людей повертаються до російської, особливо це стосується людей, що мешкають за кордоном, і молоді. Чи спостерігаєте ви цей тренд?В мене немає на руках якихось релевантних даних, але з того, що я бачу, певний відкат справді є, і мене це не дуже дивує. Після 2022 року ми стали свідками безпрецедентної хвилі добровільного переходу на українську. Для багатьох це була емоційна реакція на колективну травму, і зрозуміло, що після перших років великої війни частина людей повернулася до більш звичних мовних практик.З іншого боку, я б не поспішав називати це якимось масштабним реваншем російської. По-перше, варто відрізняти окремі тенденції від загальної картини. По-друге, навіть якщо людина час від часу переходить на російську, це зовсім не означає, що вона повернулася в той самий культурний чи політичний простір, у якому жила до 2022 року.Що мене налаштовує на обережний оптимізм, то це зростання загального престижу української мови (вибачте, що знову про престиж).Після 2022 року в Україні, кажучи простою мовою, стало модніше розмовляти українською. Але, звісно, якщо ми хочемо, щоб мовний перехід був сталим, одних емоцій від пережитої травми недостатньо.Потрібна щоденна робота і «знизу» — в родинах, громадах, медіа, культурі, — і «згори»: через якісну освіту, послідовну мовну політику, підтримку україномовного контенту і культурного продукту. Мовні зміни майже ніколи не відбуваються за два-три роки. Це процес, який триває десятиліттями, тому я б дивився тут радше не на тимчасові коливання, а на те, чи зможемо ми закріпити ті зміни, що сталися за останні кілька років.Як війна впливає на мовуОкрема тема — воєнний сленг. Чи довго люди пам’ятатимуть етимологію таких слів і які слова чи фразеологізми можуть зберегтися надовго, як це було, наприклад, з «тонкою червоною лінією»?Передбачати майбутнє мови — справа невдячна, але історія показує, що війни справді залишають по собі мовний слід. Частина слів зникає майже одразу після завершення бойових дій, бо разом із ними зникає потреба називати відповідні реалії. Натомість деякі слова або фразеологізми відриваються від свого первісного контексту і починають жити власним життям. Зрештою, сьогодні далеко не всі знають, звідки походять вислови на кшталт «перейти Рубікон» чи «Піррова перемога», але ми продовжуємо ними користуватися.ПідписуйтесяМені здається, щось подібне станеться і з нинішньою війною. Уже зараз окремі слова виходять за межі військового середовища і стають частиною загальнонаціонального словника. «Бавовна», вислови на кшталт «русскій воєнний корабель…» чи «добрий вечір, ми з України» можуть ще довго жити у нашій культурній пам'яті, але з часом вони не лише поступово втрачатимуть свою етимологію, вони ще й тривіалізуватимуться.Війна триває вже достатньо довго, щоб окремі вислови пройшли весь шлях від народження і потужного емоційного заряду до масового тиражування та поступової втрати своєї первісної сили.Вислів «русскій воєнний корабель…» народився за справді виняткових обставин, а сьогодні його можна побачити на чашках, футболках чи магнітах. Це не означає, що він став менш важливим як символ, але його емоційне навантаження вже не таке, яким було у 2022 році. Так, власне, і працює мова: вона поступово перетворює навіть найсильніші історичні вислови на звичні елементи повсякденного словника.Рустам Гаджієв: «Мова — це своєрідний архів історії, але вона все-таки не є музеєм»Чи можна по мові чітко відстежити історичні події, які переживали її носії? Мова — це не лише засіб спілкування, а й своєрідний архів історії, тому так, можна, але не надто чітко і з певною мірою спекулятивності. Наприклад, зародження англійської ідіоми to turn a blind eye to something («вдавати, що не помічаєш чогось») традиційно пов'язується з віцеадміралом Гораціо Нельсоном, який під час битви при Копенгагені у 1801 році нібито підніс підзорну трубу до свого сліпого ока, щоб «не побачити» наказу про відступ.А, скажімо, в корейській мові є досить дивний вислів «епоха Лідса», який означає «золотий період» або «найкращі часи». Його походження асоціюють із футболістом Аланом Смітом: у Пі
- Останні
- Популярні
Новини по днях
18 липня 2026
