“Перемогу забезпечить не лише зброя, фінансування чи збільшення чисельності війська – а насамперед якість військового управління”
Сергій Собко,бригадний генерал Збройних сил України, начальник штабу 11 армійського корпусу, Герой України (2015)(FB)Є речі, про які сьогодні потрібно говорити відкрито.Найбільша загроза для українського війська сьогодні не лише Росія. Не меншою загрозою стають рішення, які поступово позбавляють армію тих якостей, що дозволили їй вистояти у 2022 році.Тоді ми перемагали не чисельністю і не перевагою в озброєнні. Ми були швидшими за противника, командири мали право ухвалювати рішення, люди брали на себе відповідальність, а система дозволяла діяти, а не чекати вказівок.Сьогодні дедалі більше командирів змушені думати не лише про виконання бойового завдання, а й про те, як уникнути покарання. Службові розслідування все частіше шукають винних замість причин. Професійна дискусія нерідко сприймається як нелояльність, а ініціатива – як загроза. У такій атмосфері командири перестають ризикувати заради успіху й починають ризикувати лише заради власного виживання в системі.Не менш небезпечними є зміни у кадровій політиці. Командирів потрібно оцінювати за професійністю, результатом і здатністю брати відповідальність. Якщо ж особиста лояльність стає важливішою за компетентність, система неминуче починає просувати не найкращих, а найзручніших. Разом із ними втрачається головне – довіра офіцерського корпусу до справедливості кадрових рішень. А сильні командири, які мають власну позицію, дедалі частіше залишаються без підтримки або просто йдуть зі служби.Особливу тривогу викликає й те, що високі командні посади інколи отримують люди, до яких існують серйозні питання з боку закону чи професійної доброчесності. Для офіцерського корпусу це означає, що стандарти, яких роками вимагали від інших, більше не є однаковими для всіх.Ще одна небезпечна тенденція – повернення до ручного управління. Сучасна війна вимагає швидкості, гнучкості та самостійності командирів. Натомість дедалі більше рішень концентруються нагорі, а мікроменеджмент поступово витісняє ініціативу. Так неможливо виграти війну, яка змінюється щодня.Є проблема, про яку говорять значно менше. Якість будь-якого рішення визначається якістю інформації. Якщо, проходячи рівні управління, вона починає прикрашатися, пом’якшуватися або підлаштовуватися під очікування керівництва, хибні рішення стають неминучими. Система, яка перестає чесно говорити сама собі правду, рано чи пізно починає програвати реальності.Попри все це українська армія продовжує воювати й досягати результатів. Але дедалі частіше це заслуга людей, а не системи. Професіоналізм, ініціатива та самопожертва командирів і солдатів компенсують її недоліки. Ціна такої компенсації – втрачений час, втрачені можливості й, найстрашніше, втрачені життя.Перемогу забезпечить не лише зброя, фінансування чи збільшення чисельності війська. Її визначає насамперед якість військового управління.Так, Україна має багато інших викликів: мобілізацію, підготовку військовослужбовців, розвиток оборонної промисловості, забезпечення війська, реформу державного управління. Але жодне з цих завдань неможливо ефективно розв’язати, якщо система не заохочує професіоналізм, відповідальність і чесність.Суспільство вимагає справедливості. Сама війна, сама агресія ворога є несправедливою. Тому принаймні всередині країни і всередині війська люди заслуговують, щоб до них ставились з гідністю та розумінням.Читайте також:Федоров пропонував змінити головнокомандувача ЗСУ Сирського Унікальних переглядів: 31Редактор: Людмила Кліщук
- Останні
- Популярні
Новини по днях
17 липня 2026
