Мед із “кислинкою”, що здивував Ющенка, та чарівні кришечки: бджоляр із Вилкового розповів про крафтові скарби дельти Дунаю
Його ім’я нерозривно пов’язане з розвитком екологічного туризму на Одещині. Кандидат біологічних наук, експерт міжнародного класу з управління водно-болотними угіддями та засновник відомого Комплексу зеленого туризму «Пелікан» у місті Вилкове Михайло Єрофійович Жмуд — постать легендарна не тільки для Одеської області, але й для України. Проте за фасадом успішного туристичного бізнесу ховається ще одна велика пристрасть його життя. Уже понад 40 років він займається унікальним, майже ювелірним промислом — збором елітного крафтового меду в умовах Дунайського біосферного заповідника. В ексклюзивному інтерв’ю для «Бессарабії INFORM» Михайло Єрофійович детально розповів, чому промислове бджільництво вбиває поезію, як відрізнити «живий» мед від фабричного сиропу, чому Китай купує чужий мед, підробляючи власний, та як виглядає екстрим під час транспортування вуликів на човнах гирлами Дунаю.
Для Михайла Жмуда бджоли — це не просто захоплення, а глибока родинна філософія, генетичний код. Його батько тримав невелику приватну пасіку на 7–14 сімей на рідній Черкащині. За радянських часів це вважалося середнім показником для приватника.
У 1983 році доля назавжди пов’язала вченого з містом Вилкове, де він 25 років віддав роботі в Дунайському біосферному заповіднику. У 1985 році, одразу після захисту дисертації, він привіз автобусом з батьківського дому перші три бджолопакети. З того моменту й розпочався його великий дельтовий шлях пасічника.
Близько 13 років тому бджільництво переросло у масштабний паралельний туристичному бізнес. Михайло Єрофійович розкрутив значне господарство — до 850 бджолосімей, плануючи розширити його навіть до 2000. Бджолокомплекс спеціалізується на виробництві бджолопакетів та елітних дельтових сортів меду, оскільки обслуговувати таку кількість вуликів суто «на мед» при нинішньому рівні механізації фізично дуже важко.
Проте великі масштаби швидко з’їли всю красу процесу.
Війна внесла свої корективи в сімейний підряд. Сини Михайла Жмуда відмовилися від великих пасік через тогочасне обвалення оптових цін на мед, а помічники-пасічники Михайла Єрофійовича були призвані до лав ЗСУ. Сьогодні науковець свідомо повертається до аматорського формату. Він планує залишити собі лише 28 вуликів. Цього мінімуму абсолютно достатньо, щоб спокійно експериментувати, проводити наукові спостереження, пригощати елітним медом своєї турбази й передавати любов до природи онукам, показуючи їм бджіл не як засіб заробітку, а як диво природи.
Як експерт , який проходив стажування та університетські програми в Массачусетсі, Каліфорнії та Голландії, Михайло Жмуд детально розкладає по поличках кризу сучасного ринку меду. Сьогодні цей продукт радикально розділився на дві категорії за своїм екологічним статусом:
Це той масовий продукт, яким завалені полиці супермаркетів. Сучасна агрохімія досягла такого рівня, що на полях кукурудзи, гороху чи соняшнику ви не знайдете жодного бур’яну. Для фермера це плюс, для бджоли — катастрофа. Комахи опиняються в умовах монодієти.
Крім того, навіть найдорожчі європейські агрохімікати накопичуються в ґрунті роками. Ці залишки пестицидів неминуче переходять у нектар, а звідти – в мед.
Це продукт найвищого екологічного рангу. Він збирається в дикій природі, де земля ніколи не знала плуга та хімікатів. Саме такий мед виробляє Михайло Єрофійович у дельті Дунаю. І саме так на території Канівського заповідника пасічникує його рідний брат — професійний бджоляр, який закінчив профільну сільськогосподарську академію.
Михайло Жмуд відкриває завісу міжнародних махінацій, про які пересічний покупець навіть не здогадується. В останні роки на всесвітніх бджолярських форумах практично припинили проводити відкриті тестування меду. Причина — Китай.
Ще один сильний удар по якості меду завдає фабрична технологія експорту. Щоб відправити партію українського соняшникового меду за кордон, трейдеру потрібно сформувати партію щонайменше у 20 тонн. Для цього мед, закуплений у різних пасічників, звозять на завод, завантажують у гігантські чани й розігрівають до відносно високих температур, щоб він став рідким і змішався. Його зливають у 200-літрові бочки та везуть, наприклад, до Європи.
Там фабрика-замовник купує цю сировину, додає туди трохи китайського меду, трохи іншого, і щоб розфасувати масу в красиві скляні баночки під роздрібний продаж, розігріває мед удруге.
Бджільництво у Вилковому — це не класичний пасторальний малюнок з вуликами під вишнями. Це щоденний екстрим, продиктований унікальною географією «міста на воді». Найбільш виснажливий та небезпечний етап — це логістика плавзасобами.
Оскільки дельта Дунаю повністю порізана єриками, протоками та каналами, перевезти пасіку з острова на острів або на материк можна лише водою.
Мед, який збирають у плавнях Вилкового, — товар не штучний. Дика природа заповідника не дає великих обсягів. Михайло Жмуд збирає тут у п’ять разів менше меду, ніж міг би зібрати на звичайних полях ріпаку чи соняшнику. Весною з однієї бджолородини виходить усього близько трьох-п’яти кілограмів елітного продукту (загалом з весняного взятку збирають трохи менше пів тони).
Влітку в дельті настає пустельний період — трав’янисті луки висихають, а з очерету бджоли нектар не носять. Щоб зберегти велику пасіку від голодної загибелі, вулики на кілька місяців вивозять на соняшникові поля. Проте одразу після завершення цвітіння соняшнику пасіку евакуюють назад у заповідні плавні. Тут бджоли отримують довгоочікуване різнотрав’я з дельтових лук. Вони вже не дають товарного меду на продаж, але проходять потужну природну реабілітацію та очищення організму після монокультури й агрохімії, що дозволяє їм піти в зиму максимально сильними та відновленими.
Сьогодні пасіки бджолокомплексу «Пелікан» родини Жмудів пропонують своїм клієнтам унікальні крафтові позиції:
До війни на пасіці також регулярно отримували унікальний осінній м’ятний мед. Бджоли збирали його з дикої водяної м’яти в центральній та приморській частинах дельти Дунаю (частка м’ятного нектару сягала понад 25%). На жаль, наразі через військові дії та безпекові обмеження ці приморські зони повністю закриті для доступу. Осіннього дельтового меду в останні роки немає, тому м’ятний сорт тимчасово став історією.
Сьогодні туристичний комплекс «Пелікан» переживає нелегкі часи, як і вся Україна. Потік іноземних гостей вичерпався, внутрішній туризм суттєво обмежений, а придунайська портова та цивільна інфраструктура регулярно стає ціллю для ворожих дронових ударів. Під час однієї з таких нічних атак постраждала й сама база «Пелікан» — вибуховою хвилею та уламками було знищено або пошкоджено кілька гостьових котеджів.
Проте Михайло Жмуд та його родина тримають удар. База відновлюється, екскурсійні човни продовжують вивозити людей на екологічні маршрути, а унікальний дельтовий мед щодня пакується в невеликі посилки.
Для Михайла Жмуда бджільництво — це не просто бізнес чи робота. Це його спосіб терапії, його особистий науковий пошук і маніфест того, що попри будь-яку війну, дика заповідна природа Бессарабії продовжує жити й дарувати свої найкращі, солодкі плоди.
Раніше ми повідомляли: В Ізмаїлі рятували косулю, яка заплуталася у сітці дитячого майданчику (відео)
- Останні
- Популярні
Новини по днях
30 червня 2026
