300 років боротьби: чому Росія ненавидить нашу Конституцію
Ілюстрація: ШІ
26 червня о 11:00 по Херсону вдарили сімома керованими авіабомбами. 75-річній жінці ампутували руку. Пошкоджено дошкільний заклад, житлові будинки, гуманітарний склад. 10 поранених. Завтра, 28 червня, Україна відзначає 30-річчя своєї Конституції.
Ці два факти не випадково стоять поруч. Щоб зрозуміти чому Росія б’є по Херсону – треба розуміти що вона ненавидить в українському Основному законі. А щоб це зрозуміти – треба повернутись на 300 років назад.
5 квітня 1710 року поблизу молдавських Бендер гетьман Пилип Орлик підписав із козацькою старшиною документ який увійшов в історію як перша демократична конституція Європи. Вона передбачала поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову – за 77 років до американської конституції і за 81 рік до французької.
Документ проголошував Україну суверенною державою, незалежною від Москви і Варшави. Обмежував владу гетьмана. Захищав права простих козаків і селян. Для 1710 року – революційний текст.
Діяв він кілька років. Після Полтавської битви Петро I знищив Запорізьку Січ, вигнав Орлика з України і методично ліквідував будь-які ознаки української державності. Конституція залишилась документом у вигнанні – підписаним але не впровадженим. Москва вирішила що Україна не потребує власних законів.
Минуло 208 років. Україна знову спробувала.
29 квітня 1918 року Центральна Рада на чолі з Михайлом Грушевським прийняла Конституцію Української Народної Республіки – “Статут про державний устрій, права і вільності УНР”. 83 статті. 8 розділів. Скасування смертної кари. Рівність чоловіків і жінок перед законом – норма революційна навіть для Європи того часу. УНР проголошувалась “самостійною і ні від кого незалежною”.
Засідання проходило в атмосфері яку очевидці описували як “нервову і гарячкову”. Навколо будівлі – вартові. Депутати чули рушничну стрілянину на вулиці. О дев’ятій вечора розійшлись. Наступного ранку влада перейшла до гетьмана Скоропадського за підтримки німецького окупаційного командування. Центральна Рада перестала існувати.
Конституцію прийняли. Впровадити не встигли. Незабаром прийшли більшовики – і питання власного українського закону було закрито на 75 років.
Совєти були майстрами конституційного театру. УРСР мала конституції – 1919, 1929, 1937, 1978 років. Кожна гарантувала права. Кожна була красивою на папері.
Конституція УРСР 1937 року – та що її приймали під час Великого терору – урочисто проголошувала свободу слова, зборів, недоторканність особи. Того ж року розстрілювали десятки тисяч українців. Конституція УРСР 1978 року гарантувала “право на працю” – за кілька десятиліть до того мільйони українців померли від штучно організованого голоду поки радянська конституція “захищала їхні права”.
Радянські правники самі потім напишуть: декларовані права і свободи стали “взірцем цинізму і юридичної догми”. Конституція існувала – але жила окремо від реальності. Держава вирішувала хто має права а хто ні. Україна як окрема правова особистість не існувала.
Після розпаду СРСР Україна знову почала писати власний закон. Знову не виходило – п’ять років суперечок, п’ять років компромісів, п’ять варіантів проекту.
У ніч з 27 на 28 червня 1996 року Верховна Рада засіла і не виходила. Сперечались про мову – ліві не хотіли щоб українська була єдиною державною. Сперечались про Крим – частина наполягала на звичайній області. Сперечались про тризуб і синьо-жовтий прапор. Кожна стаття – окреме голосування, окрема битва.
О 9:18 ранку 28 червня 1996 року проголосували. Україна стала останньою з пострадянських республік яка прийняла власний Основний закон – але прийняла. Венеціанська комісія визнала її однією з найдемократичніших в Європі. Вперше за 300 років Україна мала власний закон який реально діяв.
Орлик чекав цього з 1710-го. Грушевський – з 1918-го.
Відповідь проста і незручна для Кремля.
Конституція України 1996 року – це юридичне оформлення факту що Україна є окремою державою з окремим народом, окремою мовою, окремою гідністю і окремим майбутнім. Це не просто закон – це заява. Заява що “русского мира” на цій землі не буде.
Росія не може прийняти цей документ – бо тоді мусить визнати Україну. А визнати Україну означає визнати що Орлик був правий у 1710-му. Що Грушевський був правий у 1918-му. Що 75 років радянської “дружби народів” були окупацією. Що депутати після безсонної ночі у червні 1996-го зробили щось незворотнє.
Тому – КАБи. Тому 65 квартир перетворені на попіл у червні 2026-го. Тому – примусова паспортизація на лівобережжі, заборона української мови в школах, конфіскація майна у тих хто не взяв паспорт РФ. Це не воєнна тактика. Це спроба стерти документ разом з державою яку він описує.
Херсон знає про це краще за інших. Місто пережило німецьку окупацію. Пережило радянщину. Пережило вісім місяців російської окупації 2022-го – катівні, фільтрацію, зникнення людей. І вистояло.
26 червня по місту вдарили КАБами – за два дні до 30-річчя Конституції. Це не збіг. Це та сама відповідь яку Москва дає Україні вже 300 років: ми не визнаємо вашого права бути собою.
Але Херсон стоїть. Україна стоїть. І 28 червня відзначить 30 років документа який каже: ми є. Ми – окремі. І це – назавжди.
Орлик це написав у 1710-му. Просто тоді ще не всі повірили.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
27 червня 2026
