Лукашенко між Путіним і ультиматумом: три сценарії для України
Ілюстрація: ШІ
З травня 2026 року Білорусь перетворилася на один із найнапруженіших вузлів цієї війни. Мінськ вибачається, вимикає ретранслятори, оголошує “мобілізаційні навчання” – і одночасно летить до Путіна. Щоб зрозуміти, що відбувається насправді, треба починати не з дипломатичних заяв, а з карти.
Ще на початку травня Зеленський публічно попередив: на ділянках кордону з Білоруссю фіксується “специфічна активність”. Розбудова доріг у напрямку України, облаштування артилерійських позицій, посилення тиску Росії на Мінськ – розвідка бачила переговори між Путіним і Лукашенком і знала їхній зміст. 12 травня Лукашенко оголосив “точкову мобілізацію” окремих частин – готувати їх “до війни”. 18 травня Білорусь і Росія провели спільні навчання із застосування тактичної ядерної зброї – Москва відкрито назвала їх “сигналом для НАТО” і підтвердила: ядерні боєприпаси доставлені на польові склади в Білорусі.
На цьому тлі 17 червня сталося те, що одразу намагалися перетворити на привід для ескалації. Російські медіа синхронно – з різницею в одну хвилину між губернатором і держмедіа – поширили новину: український дрон нібито вдарив по автобусу з білоруською дитячою футбольною командою в Брянській області. Загинула супроводжуюча жінка, шестеро дітей поранені.
Але фізика не збігалась. Місце інциденту – за 60 км від українського кордону. FPV-дрон літає максимум на 40 км. СБУ перехопила внутрішній російський документ моніторингового центру “Безпечний регіон”: власна система спостереження РФ не фіксувала жодних БПЛА в районі і в момент інциденту. Радіолокаційний батальйон – теж. 32-га дивізія – теж. Росія сама себе викрила своїми ж документами. СБУ кваліфікувала це як “спецоперацію під фальшивим прапором”.
Показово, що навіть Лукашенко не поспішив звинувачувати Україну напряму – і натомість запитав: навіщо батьки взагалі відправили дітей у зону бойових дій? Білоруське МЗС фактично застерегло громадян від поїздок до Росії. За словами Павла Латушка з Об’єднаного перехідного комітету Білорусі, цим Лукашенко сигналізував: провокація вигідна не Україні, а Кремлю.
15 червня Лукашенко несподівано змінив тон. В інтервʼю арабському телеканалу він попросив вибачення у Зеленського за різкі слова і запевнив, що Білорусь “ні на кого не збирається нападати”. Коментатори одразу звернули увагу: вибачення пролунало саме після провокації з автобусом – ніби Лукашенко намагався дистанціюватись від Кремля.
Зеленський у відповідь був прямим: вибачення – не доказ. У 2022 році Лукашенко теж дзвонив і казав, що “не контролював ситуацію”, поки ракети летіли з його території. Слова нічого не варті – потрібні дії.
19 червня Зеленський назвав конкретне: на білоруських вежах у Гомельській та Брестській областях стоїть обладнання, що коригує польоти російських шахедів на цілі в Житомирській, Рівненській і Волинській областях. Чотири ретранслятори. Тиждень – або Мінськ прибирає сам, або Україна зробить це самостійно. Принципово важливо: публічна заява ніколи не буває першим кроком. Перед цим через розвідку і військових непублічно передавали: “закінчуйте допомагати росіянам”. Реакції не було.
Тут варто поставити запитання, яке напрошується само собою: чому на ультиматум Києва до Мінська одразу відреагував Кремль? Пєсков назвав вимоги Зеленського “абсолютно агресивними погрозами” і “втручанням у суверенітет Білорусі”. Представник іншої держави захищає суверенітет третьої – це нонсенс лише на перший погляд. Насправді це визнання: Білорусь давно не приймає рішень самостійно. Кремль відповідає замість Мінська тому, що Мінськ – це вже не окрема держава у повному розумінні слова.
22 червня ретранслятори перестали працювати. 24 червня Зеленський підтвердив: “За інформацією від головкома та розвідки, 22 червня відповідні ретранслятори припинили роботу”. Чи демонтовані фізично – невідомо. Але незалежне видання “Флагшток” зафіксувало: саме в ці дні дрони майже зникли з маршрутів вздовж білоруського кордону – там, де ще навесні їхні прольоти були щоденними.
23 червня – за три дні до дедлайну – Лукашенко оголосив про тривале відрядження і зустріч із Путіним. Поїхав “узгоджувати”. Куди – не уточнив.
Щоб зрозуміти логіку північного загострення, треба дивитись на південь. На Херсонщині та в Криму ситуація для Росії погіршується. Єдиний сухопутний коридор через лівобережжя – траса “Новоросія” – перетворилася на “дорогу смерті” під ударами українських дронів. Чонгарський міст пошкоджений. Логістика угруповання “Дніпро” на лівому березі Херсонщини розривається.
Саме про це говорив Сирський: Росія “шукає нові напрямки, щоб збільшити протяжність лінії фронту і розтягнути українські сили”. Відкриття північного напрямку – не наступальна амбіція Кремля, а рятівний клапан: змусити Україну перекинути бригади на північ і послабити тиск на півдні.
Сценарій перший: гібридний тиск без перетину кордону. Це вже відбувається. Білорусь – плацдарм для дронів, ретрансляторів, розвідки. З початку 2026 року активність російських розвідувальних БпЛА з білоруської території зросла на 20%, з’явилися нові бази безпілотників. Ядерні навчання – інструмент психологічного тиску на Захід, а не підготовка до удару. Провокації на кшталт “автобуса з дітьми” – спроби створити привід і втягнути Мінськ глибше. Цей сценарій вже реалізується і продовжуватиметься незалежно від слів.
Сценарій другий: удар по Україні – Чернігів і Київ. Для такого наступу потрібні сотні тисяч солдатів і місяці підготовки, яку розвідки США та Європи зафіксували б заздалегідь. Командувач Нацгвардії Півненко оцінив: загроза стає реальною лише якщо РФ доукомплектує угруповання на 70 тисяч бійців. Наразі такого накопичення немає. Імовірність у найближчі місяці – за оцінками експертів 3-5%.
Сценарій третій: удар по НАТО – і що це означає для наших за кордоном. Зеленський прямо назвав цю можливість: Росія хоче використати Білорусь “або проти Чернігівсько-Київського напрямку, або проти однієї з країн НАТО”. WSJ підтвердив: у Москві розглядають гібридні операції проти Балтії та Польщі. Саме тому “мобілізаційні навчання” в Гродненській області насторожили МЗС України і Єврокомісію – ця область межує не з Україною, а з Польщею і Литвою.
Для тисяч херсонців, які зараз живуть у Польщі, Литві, Чехії та Німеччині, це не абстракція. Стаття 5 Статуту НАТО означає колективну оборону – але також мобілізацію, закриття кордонів, евакуаційний хаос. Питання “куди далі” вже обговорюється в чатах переселенців. Аналітики поки стримані: для прямого удару по НАТО Лукашенку потрібне політичне рішення, якого він уникає. Але гібридні провокації – ДРГ, кібератаки, фальшиві інциденти – значно реальніші і вже відпрацьовуються.
Київ не чекає. 16 червня Сирський оголосив: на кордоні з Білоруссю формуються нові підрозділи безпілотних систем – розвідувальні, ударні, з засобами РЕБ. Понад тисячу кілометрів кордону від Волині до Чернігівщини мінується і укріплюється з 2022 року. Розроблені плани асиметричної відповіді у разі вторгнення.
Зеленський також назвав інше: бензин з Білорусі в Росію за перші п’ять місяців 2026 року зріс у 13 разів, дизель – втричі. Київ знає про заводи, що працюють на РФ. Ультиматум по ретрансляторах – лише перший публічний крок довгої непублічної роботи.
Є одна логіка, яку варто запам’ятати: Росія тисне на північ тоді, коли програє на півдні. Що гірша ситуація з логістикою на Херсонщині, що сильніші удари по Кримському коридору – то відчайдушніше Кремль шукає спосіб розтягнути українські сили. Білорусь у цій грі не гравець – вона фігура. Лукашенко між молотом і ковадлом: виконати вимоги Києва – зіпсувати стосунки з Путіним. Відмовити – ризикувати ударами по власній території. Поки він літає до Москви “узгоджувати” – ретранслятори мовчать, а Сирський розставляє БпЛА на півночі.
Те, що Росія побудувала з Білорусі – поступове поглинання, знищення самостійного курсу, перетворення на плацдарм чужої армії, де навіть на ультиматум сусідньої країни відповідає не Мінськ, а Москва – це і є той сценарій, який Кремль планував для України. Саме це мав означати лютий 2022-го: не просто окупація, а перетворення на “другу Білорусь” – формально суверенну, фактично підконтрольну.
Ця війна – про те, щоб Україна не стала другою Білоруссю. Поки українські військові стримують ворога на всіх напрямках – країна сама вирішує свою долю. Вільно і незалежно.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
25 червня 2026
