Без Дніпропетровська, Кіровограда та Іллічівська: 10 років декомунізації
На 2016 рік випала найбільша хвиля перейменувань в історії незалежної України: свої назви змінили майже тисяча населених пунктів, зокрема два обласні центри. З мапи України зникли десятки ленінів, кірових, чапаєвих та петровських. «Слово і діло» згадує, як проходила декомунізація 10 років тому – від публічних обговорень і скандалів до обіцянок «повернути все назад».
Після юридичного виходу з Радянського Союзу Україна лишилася в ньому топонімічно. Сотні сіл, міст, районів і цілих областей продовжували носити імена радянських лідерів, впливових партійців та організаторів Голодомору.
Деякі населені пункти мали просто химерні ідеологічні назви. Ще відносно недавно в Україні існували Зоря Комунізму, Третій Інтернаціонал, Паризька Комуна, Шлях Незаможника та Радянська Дача.
Кілька населених пунктів позбулися комуністичних назв ще наприкінці існування СРСР та в перші роки незалежності, але більшість перейменувань у 1990–2015 роках стосувалися суто змін у написанні: Топчино замість Топчине, Кочережки замість Кочеріжки тощо.
Однак Революція Гідності, анексія Криму та початок війни на Донбасі актуалізували питання декомунізації – зрештою, створення сепаратистських республік на сході України подавалося під соусом радянських сентиментів.
Після формування нового складу Верховної Ради восени 2014 року стартувала підготовка пакета з чотирьох законів про декомунізацію. Ключову роль у його розробці відіграли тодішній голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, а також нардеп Юрій Шухевич – син генерала УПА Романа Шухевича.
9 квітня 2015 року Верховна Рада проголосувала за пакет законів – зокрема «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
Закон встановив терміни й механізм перейменування населених пунктів.
упродовж шести місяців після набрання законом чинності місцеві органи влади мали провести громадські слухання та подати на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо перейменування;
упродовж трьох місяців після завершення цього терміну Верховна Рада мала ухвалити рішення про перейменування населених пунктів з урахуванням пропозицій від місцевих органів влади, а в разі їхньої відсутності – на основі рекомендацій Інституту національної пам’яті.
Оскільки закон набрав чинності 21 травня 2015 року, місцеві органи влади мали надати свої пропозиції до 21 листопада того ж року, а остаточне рішення Верховна Рада мала ухвалити до 21 лютого 2016 року.
Утім, зрештою Рада ухвалила рішення про перейменування 13 пакетами, адже надання пропозицій затягнулося. Лише один населений пункт встигли перейменувати у 2015 році – село Радянське в Тернопільській області, яке 25 листопада отримало назву Великі Млинівці.
Саме через ці затягування найбільша хвиля декомунізації назв сіл, міст і селищ припала саме на 2016 рік.
Здебільшого декомунізація назв населених пунктів пройшла доволі гладко. У назвах низки сіл та селищ просто прибрали або замінили слово «Червоний». Так з’явилися села Березовий Гай, Промінь та Ранок, а село Червоний Жовтень отримало лагідну назву Жовтеньке.
Низка міст отримала історичні назви, не пов’язані з імперським минулим, – Бахмут (Артемівськ), Олешки (Цюрупинськ), Кам’янське (Дніпродзержинськ). Більшість отримала нейтральні, але логічні назви: портовий Іллічівськ на березі Чорного моря – Чорноморськ, Красноармійськ – Покровськ, Димитров – Мирноград.
Однак перейменування кількох населених пунктів перетворилося на довгу політичну епопею.
У міській раді Дніпропетровська у 2015 році більшість мав «Опозиційний блок» – і 29 грудня місцева влада звернулася до Верховної Ради з проханням зберегти колишню назву міста, надавши їй новий сенс: мовляв, «-петровськ» – не на честь комуніста і співорганізатора Голодомору Григорія Петровського, а на честь апостола Петра.
Юрій БерезаБереза проголосує за будь-яке рішення про перейменування міста ДніпропетровськСказано 7 травня 2016 р.Статус обіцянки: Виконано
На голосування на сайті міськради винесли дев’ять назв: Дніпрослав, Дніпро, Січеслав, Дніпровськ, Дніпрополь, Кодак, Новий Кодак, Святослав – і Дніпропетровськ. Однак зрештою результати оголосили недійсними через спроби фальсифікації.
Тому Верховна Рада 19 травня 2016 року самостійно перейменувала місто у Дніпро – і це сподобалося не всім. Зіграти на невдоволенні вирішила кандидатка в народні депутати на довиборах до Ради Світлана Єпіфанцева, яка у своїй програмі обіцяла добитися скасування перейменування.
Однак Єпіфанцева вибори програла, а місто лишилося з новою назвою, яка й до того була поширеною як скорочене ім’я міста.
Найскладнішим виявився процес перейменування Кіровограда, названого на честь убитого у 1934 році радянського функціонера Сергія Кірова.
Усього під час громадських слухань було висунуто сім варіантів: Єлисаветград, Кропивницький, Златопіль, Козацький, Благомир, Ексампей та Інгульськ.
Обговорення тривали понад рік та супроводжувалися вуличними акціями і протестами. Зрештою Верховна Рада 14 липня 2016 року самостійно ухвалила рішення на користь варіанта Кропивницький – на честь одного з фундаторів українського театру.
Того ж дня нардеп від «Опозиційного блоку» Сергій Ларін заявив, що доб’ється скасування рішення про перейменування – зокрема через звернення до міжнародних судів.
Нардеп подав кілька судових позовів, але зрештою 25 січня 2021 року Верховний Суд закрив провадження щодо перейменування Кропивницького.
Дві попередні історії доводять: головні скандали з перейменуванням виникли там, де місцева влада не змогла вчасно надати Раді пропозицію з новою назвою міста. Найгучнішою в цьому сенсі стала епопея з перейменуванням міста Комсомольськ у Полтавській області.
Міська влада ніяк не могла й не надто бажала визначитися з новою назвою для міста, яке було засноване лише у 1960 році. Як і в Дніпрі, вона хотіла залишити стару назву, надавши їй нового сенсу: замість «комуністичного союзу молоді» – «КОлектив Молодих СОціально МОтивованих Людей (Ь) Справжніх (Ь) Козаків».
Серед інших потенційних варіантів фігурував лише «Борисфен», за який директор місцевого краєзнавчого музею безуспішно збирав підписи.
Однак зрештою Верховна Рада самостійно – за пропозицією Інституту національної пам’яті – перейменувала місто на Горішні Плавні, взявши за основу історичну назву села на цій території.
Міська влада спробувала оскаржити нову назву, але безуспішно. Цю ситуацію директор ІНП Володимир В’ятрович прокоментував так:
«На жаль, зараз місцева влада продовжує боротися та підбурювати місцевих мешканців розмовами, що вони будуть через суди оскаржувати та повертати попередню назву чи придумувати нову. Нічого насправді цього вже неможливо».
У 2016 році з мапи України зникли населені пункти, названі на честь:
А ще – на честь Артема, Фрунзе, Дзержинського, Свердлова, Куйбишева і навіть дружини Леніна, Надії Крупської.
Своєю чергою назви Дніпропетровської та Кіровоградської областей, які підпадають під декомунізацію, досі залишаються старими, позаяк вимагають зміни Конституції. Спершу для цього бракувало голосів, а тепер заважає воєнний стан, який забороняє конституційні зміни.
Однак перейменовані населені пункти – а також вулиці, сквери та інші топоніми – це не єдиний спадок декомунізації 2016 року. Вона відіграла важливу, хоч і недостатньо відзначену роль в усвідомленні проблем місцевого самоврядування в Україні.
Для багатьох населених пунктів саме громадські слухання з обговорення нових назв стали моментом усвідомлення потреби в ефективному самоврядуванні: щоби мешканці мали вплив на обраних чиновників, а ті могли адекватно представляти й захищати їхні інтереси перед центральними органами влади.
Зрештою, практично всі нові назви міст прижилися й стали звичними, а чимало народжених у нульові та пізніше навіть не чули таких назв, як Іллічівськ, Орджонікідзе, Дніпродзержинськ.
Тим часом рф категорично не прийняла перейменування – тому в повідомленнях російської влади досі фігурують Дніпропетровськ, Артемівськ, Щорс і Цюрупинськ. Чи не перше, що робили росіяни під час захоплення населених пунктів у 2022 році, – це повертали радянські назви на в’їздах до них.
Це доводить: попри всі скандали й труднощі, перейменування селищ та міст було не просто формальністю, а важливим кроком у зміні суспільної свідомості та історичного бачення. Саме цю зміну ворог з усіх сил намагається відкотити.
Денис Ратушний, спеціально для «Слово і діло».
Раніше «Слово і діло» розповідало, на честь кого після 24 лютого 2022 року перейменовують вулиці в найбільших містах України – і де з’явилася вулиця на честь Степана Бандери.
Також ми згадували найбільші скандали, пов’язані з порушенням законів про декомунізацію, – від шапки Киви до портретів Леніна.
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
- Останні
- Популярні
Новини по днях
2 червня 2026
