Іван Огієнко організував похорон молодого вчителя в Брусилові на Житомирщині
Іван Огієнко — людина з активною громадянською позицією — заявив про себе не тільки як історик рідного краю, а й як зрілий журналіст. Сповна розкрив свій потенціал журналіста, публіциста на шпальтах повітової громадсько-літературної газети «Радомыслянинъ». З січня 1913 року на сторінках газети публікувалися історичні нариси І. Огієнка «Містечко Брусилів та його околиці».
Іван Огієнко уважно вивчає все те, що відбувається у Радомисльському повіті, і, прислухаючись до роздумів та міркувань своїх співрозмовників, з болем у серці за своїх героїв викладає на папері побачене і пережите.
У квітні 1915 року молодий приват-доцент прочитав самостійні лекції в університеті Св. Володимира у Києві. Улітку 1915 року Іван Огієнко підробляв лектором на літніх курсах учителів початкових класів. Особливу увагу звертав на стан освіти у Радомисльському повіті.
У цей час кореспонденції й нариси регулярно друкувалися в повітовій газеті «Радомыслянинъ» із заголовком «Письма из Брусилова» (псевдонім — И. ОКО). Усього надруковано цього року 15 нарисів.
У газеті «Радомыслянинъ» № 164 від 25.07.1915 р. (Російська національна бібліотека, м. Санкт-Петербург) надрукований нарис «На посту». Текст подається мовою газетного оригіналу, без скорочень, виправлень та змін.
7 іюля въ 5 ч. утра въ убогой учительской комнаткѣ скончался учитель брусиловскаго 2кл. приходскаго училища Юліанъ Флегонтовнчъ Солуха.
Заболѣлъ Ю. Ф. еще 21 іюня; послѣ долгой проволочки и напрасныхъ страданій было установлено, что у больною апендицитъ и гнойное воспаление легких, пока наконецъ, не привела къ печальному концу.
Юліанъ Флегонтовичъ происходилъ изъ духовнаго званія,—онъ сынъ священника. Родился онъ 6 февраля 1890 г. въ селѣ Бурковецъ, Сквирскаго уѣзда. Окончивъ курсъ ученія въ Кіево-Подольскомъ духовномъ училищъ, Ю. Ф. поступилъ въ 1907 г. въ кіевскаю духовную семинарію, которую и окончилъ въ 1913 году. Въ священники покойный не захотѣлъ идти, почему въ 1913 г. былъ опредѣленъ на должность учителя въ м. Брусиловуъ, гдѣ и пробылъ до своей смерти.
Всегда тихій и спокойный, робкій и застѣнчивый, Ю. Ф. пользовался симпатіями и своего класса и своихъ немногихъ знакомыхъ.
Всегда мечталъ о дальнѣйшемъ образованій, всегда тоскливо думалъ объ университетѣ.
— Вотъ заработаю денегъ и тогда опять начну учиться…
Университетъ всегда былъ для Ю. Ф. радужной мечтой, скрашивавшей убогую жизнь сельскаго учителя.
А когда пошли слухи, что семинаристамъ будетъ открытъ свободный доступъ въ университетъ, радости Ю. Ф. не было границъ.
— Теперь увижу университетъ…
И глаза блестѣли огнемъ и лицо сіяло радостью…
Но…
- Останні
- Популярні
- Листопад, 16
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Новини по днях
17 листопада 2026