Ірина Фаріон: Ми страшенно багаті на слова! Через то багатство словесне нас і стріляли! Частина 112
Відкрита лекція Ірини Фаріон, доктора філологічних наук, професора НУ «Львівська політехніка», з теми «Основи культури мовлення».
(Закінчення. Початок: Ірина Фаріон: Чому ми від влади до влади загрожені втратити державу. Частина 111).
* * * * * * *
- … Але я повертаюся до мовної конституції. І знову вибачте, що я зачіпаю цілу супу пластів, але інакше не пояснити цієї драми, яку ми маємо сьогодні.
Я взяла цю книжку «Історію української літературної мови» Огієнко. Господи, знайшла той розділ «Український пропис». Ну як це таке могло бути, щоб ця книжка стільки часу жила у моїй хаті, а моє тіло не підійшло до цієї полички, де вона собі стоїть і кличе: “Візьми мене! Візьми мене, прочитай!” Як там: їж мене чи що там зі мною роби … “Чого ти мене стільки часу не прочитала?..”
Я це прочитала за ніч. На ранок я зробила статтю, яка називалася “Історико-психологічний аспект нашого правопису”. Це був кінець 2003 року - тоді у Львові мої статті ще могли публікувати. Зараз у Львові жодна газета не опублікує мою статтю, тому що мене асоціюють з політикою. А якщо це політика - то тоді за кожну статтю треба заплатити божевільні гроші, так. Якщо ти науковець, то тебе ще можуть опублікувати … Тоді цю статтю опублікували, і ви знаєте, кого передусім ця стаття зачепила, про правду українського правопису? Ви будете здивовані: до мене зателефонував тоді ректор Інституту фізкультури! Ректор Інституту фізкультури сказав: “Пані Ірино, я шокований з того … Я то чув тільки від бабці і діда, яка казала:
“Дай соле.
Навколо радощів так мало…
Який у чорта «днів бадьор»,
Коли ми крила поламали
У леті марному до зорь.
(Це рядки з вступу до поеми «Мазепа» українського поета Володимира Сосюри - А.).
…
Ти ж любиш русь як дім, воли, корови,
я ж не люблю її з надмірної любови…”
(Ці рядki взяті з вірша «Сідоглавому» Івана Франка, написаного у 1897 році (який увійшов до збірки «Мій ізмарагд» / розділ «Уваги») - А.).
Оце він мені цитує приблизно … Або, або, скажімо: “смертИ”, “вмертИ”
римується … “Я запрошую вас в Інститут фізкультури прочитати лекцію про український правопис. Я закрию викладачів всіх з середини, щоб ніхто не вийшов. Тому що, тому що я чую серцем … Я не філолог, я такий далекий від філології … Ну, приблизно як і від бізнесу. Але я розумію, що те, що Ви написали в цьому матеріалі газетному ,то є правда, яка закрита від нас. А ті всі викладачі, які йдуть до студентів, вони “мовлять””.
Вони ж не просто показують, як стріляти, як грати в шахи, як ще там щось робити - їхній головний інструмент взаємодії зі студентом - це її величність Мова!
На першому підручнику з арифметики, яка називалася “щотниця”, було зображено богиню граматики, а вже всі решта науки підтанцьовували богині граматиці. І було написано, що це ворота у будь-яку науку: в математику, в фізику, в хемію (так в оригіналі - А.). Її величність граматика! То той мудрий ректор каже: “Я їх замкну з середини; навіть як їх буде нудити від того, що Ви їм будете говорити, вони не вийдуть. А потім ми таке саме зробимо для студентів”. Так почалася моя хода з цією малесенькою статтею про правду відкриту, яку я почула з телевізора (виявляється, деколи з телевізора можна почерпнути правду).
Прочитала цю лекцію в Інституті фізкультури у Львові; знаєте, який наступний був навчальний заклад, якого це зацікавило? Банківський інститут. Не тільки купюри рахують, ще хочуть правду знати! Потім якось в церкві підійшов до мене один чоловік, сказав, що він директор видавництва, що він також прочитав цю статтю, вона його вразила. Не могла би я прийти і їхньому видавництву, колективові прочитати лекцію на цю тему? Прийшла, прочитала. Тоді він казав: якщо ви зможете так написати, як ви говорите, ми відразу це видамо. Я кажу: ні це не завжди можливо. Одна форма - усне мовлення, інша форма - писемне мовлення. Він тоді просить так наполегливо: ви можете, ви можете написати це в легкій формі, в доступній, в популярній, не вантажачи термінологією, особливо не вникаючи в теоретичні питання … Так виникла ось ця книжечка, яка пережила вже, здається дев’ять чи одинадцять видань; я вже не стежу за тим … Вона реально невелика за обсягом. Звісно, що я тепер її оцінила би за п'ятибальною системою на “два” … Ну добре, на “один”. Тобто, я не можу зараз їй брати в дорогу … Вона реально зроблена була за дуже швидкий період, в страшенному, імпульсивному стані.
Хтось мене на одній зустрічі питав: “Чого Ви така імпульсивна?” Я казала: “Бо маю імпульси, тому імпульсивна”. Оце з допомогою тих імпульсів це і було написано. І коли цей мудрий директор видавництва “Свічадо” Бодан Трояновський казав: “Може, ми то проілюструємо? Ну бо часом, щоб людина зрозуміла, їй треба то намалювати; розумієте, візуальне сприйняття …” Ну то добре, які проблеми, давайте художника будемо малювати! І коли я подивилася, як художник проілюстрував кожен розділ, я була приголомшена з того. Кажу: “А як Вам вдалося це відчути?” А він каже” “Так ви розумієте, моя дружина - це ваша студентка. А вона у вас прослухала цей курс і дома почала так говорити, за правописом (19)29-го року.”
Так виникла ось ця книжечка: “Правопис - корсет мови. Українській правопис і культурно-політичний вибір”. Це реально культурно-політичний вибір: ми зробили інший політичний вибір в 1933 році. Себто, нам зробили той вибір, нам його накинули” Господи, в 1934 році міністр освіти Затонський (Володимир Затонський - А.) звітував, що за цей рік знищено 1649 українських філологів і істориків! Це 1934 рік - а попереду ще був (19)37-й, а попереду ще був (19)47-й рік! А в наступні роки було знищено головних лексичних кодифікаторів. А наші головні лексичні кодифікатори - це відомі письменники, вони у нас на устах з вами; ми без них повмирали, якби не було у нашій літературі Валер'яна Підмогильного і Євгена Плужника. Але ці двоє молодих чоловіків, яким було за 30, лишилися своєї улюбленої справи - малювати світ образами мов!..
“Як сірничок, припалений від сонця,
День спалахнув, обвуглився, погас…” - каже Ліна Костенко …
“Умирав уражений проліском сніг” - каже геніальний шістдесятник Василь Рубан. Ви уявляєте, який це кайф і насолода жити у такій мові? А тут раптом вам треба переходити на іншу мову: “урядова постанова”, “ухвалене рішення”, “бюджетний закон”, “надіслати копію” кудись і так далі.
Ці молоді люди розуміють, що треба відкласти зараз метафорику, оце “умирав уражений проліском сніг” - треба взятися за мову офіційно-ділового стилю. Тому що українця ніколи не було допущено до творення своєї держави, українець не мав офіційно-ділової термінології! Тому він всі свої імпульси спрямував куди? У
фольклор! Тому ми наспівали найбільшу кількість пісень у світі. Ми прорвали
греблю блоку завдяки фольклору дивовижному! І тільки з початком 90-х років ми могли, зокрема, у Львові відродити кафедру фольклористики, тому що це фундамент буття народу! Але того було замало. Щоб мати державу і мати сильну націю!
… Я забула, про що я говорила … Добре, я просто пісні українські народні … А, про Підмогильного і Плужника!
Вони відклали ту свою справу метафори (“я гуляю, як рибка по Дунаю” - фантастика!) - то треба було замок повісити на то! І вони уклали Словник фразеології ділової мови - 1926-й … (19)27-й чи (19)28-й рік; вибачте, помилилася два-три роки, напевно. Вони дали нам в руки лексику офіційно-ділового стилю. Що з ними було зроблено? Розстріляли одного і другого, але словник було зроблено! Здерли (зі словника - А.) обгортку, щоб ніхто не видів прізвища, що то написав, зробив Підмогильний і Плужник, і так пустили межи народ до (19)40-х років. А вже в (19)40-х роках навіть саму книжку забрали, і лише в 1991 році ми цей малесенький скарб - не маю я з собою того маленького словничка вдома - аж три примірники є (зберіглося в країні станом на сьогодні - А.) - ми тільки на початку (19)90-х років відкривали собі це все!
Потім порівнювали з тими зросіщеними джерелами, які напрацьовував Інститут мовознавства на чолі із товаришем Тараненком (Олександр Тараненко - А.), де він напхав у словник ділової мови стільки “кальок”, стільки суржику, що в голову не вкладається: якої вари ти подаєш паралельні варіанти “завідуючий кафедри” і “завідувач кафедри”? Чому так і так?! Чому ти подаєш форму “діючий”, коли існує форма “чинний”? Чому ти подаєш форму “відношення до вас”, коли насправді питома форма - “ставлення до вас”, а “відношення” - це лише документ? Для чого ти канонізуєш “укррад” мову (українську радянську мову - А.), коли мова насправді жила за іншим життям? Коли це політичним гвалтом називається! А свідчення правдивої мови - це словник Підмогильного - Плужника!
Що було далі? А далі було ще одне грандіозне джерело. Це джерело, яке досі ми не видали. Ми хочемо мати незалежну державу, не видавши того словника! Це словник Кримського - “Словник живої мови” ((«Російсько-український академічний словник» (під різними назвами також відомий як «Словник української живої мови» чи «Академічний словник») — це монументальна праця, створена у 1924–1933 роках за ініціативи та під загальним керівництвом академіка Агатангела Кримського - А.). 1924-й рік - 1933-й. Починаючи від букви “Р” словник знищено … Ви уявляєте: словник став страшенно небезпечним для УРСР - Української Радянської Соціалістичної Республіки, яка опинилася в “сири-сири” (має на увазі СРСР - А.)! І виявляється, страшна небезпека для “сири-сири” був оцей словник, який уклав татарин Агатангел Кримський! Той татарин, якого в 1941 році арештували, звісно, за “український буржуазний націоналізм”! Але той татарин встиг напрацювати словник, як він був названий - “живої української мови”. На превелике щастя, в пдф-ному варіанті він існує; ви можете зайти в інтернет і стягнути собі його, ті 1500 сторінок … То єсть крунцені блови, як кажуть поляки, від того, коли ви читаєте!
Чому вони розстріляли тих людей - Ганцова, Ніковського, Єфремова? А Ганцов - це
взагалі винахідник: він довів, що в основі української літературної мови лежать не полтавські говори, а синтез північних і південно-західних. І підтвердила це Олена Курило, справжнє її прізвище - Лівшиць. Ця жидівка
- Останні
- Популярні
Новини по днях
14 листопада 2026
