«Я пробачити не зможу»: що сказала директорка ліцею після загибелі двох 15-річних учениць
Міжнародна редакторка британського державного медіа Channel 4 News Ліндсі Гілсам побувала в Чернігові. Її мета - побачити на власні очі наслідки російського військового злочину 29 жовтня, коли боєприпас вбив двох 15-річних дівчат Марію Морозову та Яну Пешкову, учениць ліцею №1.
Але, окрім викладення суто фактажу, британська медійниця чомусь вирішила зробити акцент у сюжеті на… пробаченні. Авторка поцікавилася у директорки ліцею Ольги Шелест, яка втратила двох учениць через війну, чи зможе вона пробачити росії цей злочин.
Ольга Шелест - ліворуч, Ліндсі Гілсам - праворуч
Навіть підводка тексту містить пасаж про те, чому чернігівська освітянка не може змусити себе «пробачити».
Подаємо його повністю без правок та скорочень.
Після того, як двоє учнів загинули внаслідок російського ракетного удару, директорка української школи розмірковує про жахливі людські втрати війни й розповідає Ліндсі Гілсам, чому не може змусити себе пробачити.
Мабуть, хороші директори шкіл мають певний спільний типаж: компетентні, авторитетні, практичні, такі, що вимагають поваги. Але мало кому доводиться стикатися з такими проблемами, як Ользі Шелест.
У вівторок вона зустріла нас у чернігівській школі № 1. У неї коротка світла стрижка, на ній — смугаста кофта й темно-сині штани. У шкільному бомбосховищі навчалися три класи: парти стояли впритул одна до одної, а групи дітей були розділені перегородками.
Решта учнів займалися онлайн — за винятком тих, у чиїх домівках не було ні світла, ні зв’язку; їм доведеться надолужувати пропущене пізніше. У коридорі діти влаштували виставку до свята врожаю: гарбузи, сухоцвіти, оздоблені ляльки.
За словами директорки, це, серед іншого, своєрідна терапія — можливість для дітей виразити себе через творчість. Адже йдеться не лише про стрес від життя в умовах війни. Десять днів тому двоє її учениць загинули від російської крилатої ракети.
15-річні Яна Пєшкова та Марія Мозгова були нерозлучні — найкращі подруги, як це часто буває в підлітковому віці. Вони навіть були схожі одна на одну — довге темне волосся. Яна займалася гімнастикою, Марія — танцями.
Яна Пешкова та Марія Мозгова
Є їхнє спільне фото на засніженій вулиці: Яна — ліворуч, Марія — праворуч; обидві в пуховиках, позують перед камерою, показуючи пальцями знак «перемога» (V). Є ще фото Яни: волосся гладко зачесане назад, на ній — блискучий гімнастичний костюм. А ось Марія — у чорній мінісукні, в оточенні однокласників. Такі звичайні дівчата. І такі особливі для тих, хто їх знав і любив.
Одного жовтневого четверга вони проходили повз пекарню та магазин військового одягу в центрі міста, коли влучила ракета Бандероль. Якби вони опинилися там на тридцять секунд раніше чи пізніше, можливо, відбулися б лише пораненнями. Це — воєнна лотерея: комусь щастить, а комусь — ні. Утім, їх не можна назвати «супутніми втратами» (collateral damage) — адже цей термін передбачає наявність іншої цілі, а їхня загибель була б випадковою.
рф переносить війну в українські міста, цілеспрямовано атакуючи мирних жителів, оскільки лінія фронту вже понад рік залишається майже незмінною. Ворожі удари спрямовані на інфраструктуру: мости, електричні підстанції, очисні споруди. Під вогнем опиняються також вулиці, житлові будинки, залізничні вокзали — місця, де збираються люди. Мета — зробити українські міста непридатними для життя.
Це не нова тактика, проте президент путін розглядає зиму 2026 року як найкращу нагоду закріпити свою перевагу, адже його друг, президент Трамп, припинив постачання Україні ракет-перехоплювачів.
Ольга добре це розуміє. Вона показала мені шкільний стенд, завішаний фотографіями молодих чоловіків у військовій формі — колишніх учнів, які віддали життя, захищаючи Україну. Поруч із ними — світлини Яни та Марії.
«Їм було всього по 15 років, усе життя було попереду, а хтось просто вирішив, що може ось так — клац! — і забрати його», — каже вона, клацаючи пальцями. «Вони були хорошими дівчатами, старанними ученицями. Але навіть якби це було не так — хіба це має значення? Чи дає це комусь право забирати дитячі життя? Гадаю, що ні».
Чого можна навчати за таких обставин? Математики, природничих наук, англійської мови — звичних шкільних предметів. Це своєрідний прояв віри в те, що майбутнє таки настане. Але також важливо плекати відчуття власної ідентичності, щоб учні розуміли, заради чого їм доводиться все це витримувати.
«Я вчу їх пам’ятати своє коріння, свою мову, свою культуру, цінувати їх і не забувати власну історію», — розповідає Ольга.
«А як щодо географії? Коли ця війна закінчиться, Україна та росія все одно залишатимуться сусідами», - розпитує Гілсам. росія й надалі залишатиметься колишньою колоніальною державою, яка розв’язала війну заради імперського реваншу. Україна лежатиме в руїнах, і її, як і завжди, тягнутиме зі сходу— до росії, і з заходу — до Європи. То чи вчить педагог їх прощати?
Вона зробила паузу. «Ні», — відповіла вона.
«Але ж тоді й вони ніколи не пробачать?» — запитала авторка.
«Не знаю, — сказала вона. — Але я цього не вчу і не вчити не буду».
Вона вказала на фотографії Яни та Марії.
«Погляньте в ці очі». Я поглянула.
Ольга похитала головою.
«Я вчителька історії, — сказала вона. — Можливо, років через 20, 50 чи 100... Але особисто я пробачити не зможу».
Channel 4 News - це новинний блок, який виходить на британському каналі Channel 4, що входить до структури державного холдингу Channel 4 Television Corporation, який володіє 6 телеканалами, стрімінговим сервісом та власним кінопродакшном. На відміну від ВВС, Channel 4 не має власного публічного фінансування, а існує лише за рахунок комерційних джерел, зокрема реклами.
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Останні
- Популярні
Новини по днях
13 листопада 2026
