Подружжя Костогризів з Берислава 15 кілометрів йшло пішки до Миколаєва
Зображення: Суспільне Херсон
Подружжя Івана Костогриза (78 років) та Тетяни Костогриз (77 років) 7 березня 2026 року пройшло пішки 15 кілометрів з Берислава на Херсонщині до Миколаєва, щоб врятуватися від обстрілів військ РФ. Вони взяли з собою лише два наплічники та жіночу сумку, а їхній будинок згодом згорів дотла.
До січня 2026 року Костогризи не планували евакуацію. Однак після того, як удари РФ по Бериславу почастішали, їхнє життя змінилося. Іван згадує: «Це було 16 чи 17 січня, ми на кухні смакували чай. І перший вибух, сильний. Я вийшов. Боєприпас впав метрів за три від наших вікон, зруйнував кут. Через день-два почалися, наче цілеспрямовані бомбардування».
Останньою краплею став дрон, що впав у їхньому дворі. «Тетяна Іванівна приходить і каже: “А в нас у дворі дрон лежить”. Я вийшов, глянув, а там три боєприпаси. Грамів на 700-800, це був би дуже сильний вибух», згадує чоловік. Подружжя намагалося виїхати евакуаційним транспортом, але машина не дісталася через небезпеку. Тоді вони вирішили йти пішки, чекаючи на туман чи дощ, щоб їх не було видно з дронів.
«Ніякого ні туману, ні дощу не передбачалося. А потім, після цього дрона, кажу: “Давай вдягатися, будемо йти”. Ми одяглися, в той наплічник склали все своє життя, вийшли за ворота, подивилися на будинок, перехрестилися та й пішли в нікуди», розповідає Іван. Він також зазначив, що вони йшли вночі, орієнтуючись за повним місяцем, і бачили багато згорілих машин, побоюючись натрапити на міну.
Речей вони майже не взяли, лише найнеобхідніше. «Ми навіть капці не взяли. Зубна щітка, паста, отаке. В чому були вдягнені в березні, по-зимовому. Оце я була в ньому, воно навіть ось прогоріле. А то вже тут купили», розповіла Тетяна. Після 15 кілометрів шляху їх підібрали українські військові та правоохоронці, довізши до найближчого населеного пункту. Вже 8 березня подружжя було у сина в Миколаєві.
Останні роки в Бериславі були дуже важкими. Подружжя майже не виходило з дому. Тетяна навчилася пекти хліб, який ділила з трьома іншими родинами. Вона згадує: «Минулого року в липні мені було 75 років, і сусідка принесла в подарунок відро картоплі. Ось це відро ми й тягнули до самого виходу. Якщо суп, то дві картоплини, якщо борщ три. Борщ у нас був за щастя. Якщо комусь передавали баночку капусти, ділилися між родинами і в нас був борщ».
За роки обстрілів Іван нарахував 18 загиблих знайомих. «З’явилися дрони, з’явилися і перші вбиті сусіди, гарні наші сусіди, що навпроти жили. Сусідку одну поховали у дворі багатоповерхівки. Другу теж у дворі. Родичів теж. На цвинтар не пройти, вони не дадуть, розіб’ють», каже він.
Тепер у Миколаєві в Костогризів є світло та вода, поруч трамвай. Проте адаптуватися до нового міста їм важко. «Адаптуватися? Ні, я не можу. Додому хочу. Але дома нема», говорить Іван. Про те, що їхній будинок згорів дотла, вони дізналися вже після прибуття до Миколаєва. «Будинку немає, нічого немає. А я згадую свої книги, картини свої, меблі свої. Дякую людям, що дозволили нам користуватися всім тут: і чашками, і всім, бо свого нічого немає», додала Тетяна.
Іван сподівається, що вціліли хоча б дерева в їхньому саду: дві груші, яблуня, слива, виноград. Він також помічає, що в Миколаєві вони почуваються гірше, ніж удома. «Коли ми були вдома, ми набагато здоровішими себе відчували: дрова заготовляли, акумулятори, сніг чистили. Там трималися. А тут відчули більш-менш спокійне життя і розслабилися», зазначив чоловік.
У Вінниці попрощалися з Сергієм Волошиним, який загинув у бою на Харківщині. Він був родом з Каховського району Херсонщини.
На Херсонщині 3 листопада попрощалися із загиблим на Донеччині військовим Сергієм Тульцевим, йому було 44 роки.
Херсонщина попрощалася із загиблими воїнами Сергієм Подпалим та Сергієм Лушніковим, які віддали життя за Україну.
За матеріалами: Суспільне Херсон
- Останні
- Популярні
Новини по днях
6 листопада 2026
