"Мати дома вигрівала в пічці": жителька з Прилуччини розповіла про два дні народження
Валентина та Олексій РУДЬКИ зі Смоша (Сухополовʼянська громада) чекають гостей. Сергій Олексійович варить польову кашу. Валентина Іванівна виграла суперприз від «Вісника». Листа на акцію «Посмикай удачу за хвіст» прислала в останній момент. І встигла на розіграш!
— Ану кажіть, завжди така везуча? — запитую переможницю.
— Не знаю, — задумалась Валентина Рудько. — Мабуть, з самого початку. Я народилася на Різдво, 7 січня, — згадує жінка. — У Горбовому на Куликівщині. У горбівській лікарні.
Мати була вагітна двійнею. Упала, почалися передчасні пологи. Важкі. Перше дитя поперек ішло. Казала, так кричало! Наша фельдшерка була одна. Батько помчав на тракторі за лікарем у сусіднє село Виблі. До лікарні ніс його на плечах, бо була страшенна грязюка, а лікар у чистих черевиках. Не було світла — батько трактором накручував електрику, щоб матері могли допомогти.
Сестра там померла. Поховали у нашому садку. Я народилась кіло 200. Нігтів не було, шкіра, як на молодій картоплі. Лікар навіть не став реєструвати. Шансів не було. Мати дома вигрівала в пічурці. Така лунка в печі, де чоловіки онучі сушать. Стерегла, щоб кіт не вкрав. Зареєстрували мене лише 8 березня. Дев’ятимісячною. Тому маю два дні народження.
Валентина у свої 65 виглядає молодшою років на 15.
— По життю йшла і йду з посмішкою і жартами. Хай там як.
Батько помер рано. Матері було лише 32 роки. Пішла до нового чоловіка. Ми з братом лишилися жити з дідом і бабою. Але мати жила в селі, чи не щодня приходила. Різниця з молодшою сестрою в мене 16 років. Вона зараз директорка горбівської школи.
— Я вивчилася в Бобровицькому радгоспі-технікумі на зоотехніка. Приїхав Іван Мусієнко, парторг зі Смоша. Став нас вербувати. Набрехав, що в селі природний газ і багато льотчиків. Взяла направлення.
Приїхала з матір’ю. Село маленьке, хати очеретом обставлені, з глиняною підлогою. Ні газу, ні льотчиків. Хоча аеродром був. У нашому Горбовому вже була цивілізація. А тут болота. Мати за мене: «Я тебе тут не залишу!» А мені чогось припав Смош до душі.
— Працювала зоотехніком-селекціонером. З відтворення стада. Корів осіменяла. Величезного бика я, 20-річна, виводила до корів. «Водій» допомагав. Не той, що за кермом. Це палка з гачком. Нею чіпляла за кільце в бичачому носі. І так вела осіменяти корову. Бики мене слухались. Але був випадок, так бик розходився, що мусила кидати палку і ховатись.
Бик одну людину знає і слухається. Яка його не боїться і в якої є спеціальні команди. Як іде до корови, йому треба свистіти. І в бика тоді виробляється реакція. Стрибає на неї і робить своє діло.
— У селі вийшла заміж, народила доньку Лену. Перший чоловік хороший був. От у всьому — золото. Доки не вип’є. А в п’янці дурний. Ночувала в чужих людей на горищі. 10 років прожили.
Врешті вирішила розвестися. Він дуже мене любив, якби не горілка. Забрала дочку і пішла з дому. Поселилася в сусідньому селі Хутір. Тепер воно Залісне. Люди пустили пожити.
З другим Сергієм спочатку просто дружили. На п’ять років молодший. Працював водієм на фермі, як і перший. Я тоді була завідувачкою ферми. Він ще хлопець, а я вже 29-річна жінка з дитиною. Покохав мене. Врешті ми з Сергієм зійшлися, розписалися. Донька Даша народилася, коли мені було 38.
Усе боялася, чи встигну дочку виростити. Аж і донька вже доросла, і я, як кобила, скачу, — сміється Валентина.
— Після трохи працювала листоношею. І все життя ходила до будинку культури.
— Співали? Танцювали?
— Усе можу. Грала у сценках. У виставі «Сатана в бочці» — головну роль. Сатаною була. Завідувач клубу все село об’їхав, ледь бочку знайшов, щоб я влізла, — сміється жінка. — Читала гуморески. Писала і пишу вірші. Володимир Куриленко, наш колишній керівник хору, робить з них пісні. Він на фронті понад рік. Вовчанський напрямок.
— Корів пасемо. Вона сіла окремо. Тут приходить, вірша мені читає. «Де взяла?» «Щойно тут написала», — заходить до хати чоловік.
Валентина включає мені послухати одну з пісень. У Сергія навертаються сльози. Засоромився, вискочив з хати.
Зараз Рудьки живуть удвох. 45-річна Олена та 27-річна Даша — у Прилуках.
Валентина вдома, Сергій працює в сільському комунгоспі. Тримають дві корови, два підсвинки, 45 курей, качки-шипуни. П’ять котів і два собаки.
Тільки поговорили — уже й гості на порозі. Приїхали з Прилук дочка Даша з чоловіком, сваха. Були запрошені спеціально на польову кашу. А заодно і приз, може, трішки обмиють. Валентина Рудько захотіла від «Вісника» хорошу сковороду. Привезла нашій суперпереможниці велику, важку, салатову.
З кришкою і причандалами до неї: лопатки, вінчик, підставка Ще й качалка в тон. Валентина любить готувати. На столі в кухні пахучий пиріг з вишнями.
Суперпризом завершилася наша літня акція «Посмикай удачу за хвіст». Яку проводимо серед передплатників газети «Вісник Ч».
Дякуємо, друзі, що ви з нами. Дякуємо що читаєте, що дивитесь наші відео в інтернеті. І що не зраджуєте друкованому виданню. Адже на сторінках газети завжди більше, ніж в інтернеті.
З травня до кінця червня «Вісник Ч» провів п’ять розіграшів серед наших читачів. Хто передплатив газету на друге півріччя 2026 року. І надіслав копію абонемента або фото. Серед усіх абонементів обираємо перший приз — подарунок, другий — гроші, 500 гривень.
Цього літа перші призи отримали:
Другий приз, 500 гривень, отримали: Анатолій Неліп з села Хрещате на Козелеччині, Тамара Байда з Мрина на Носівщині, Ганна Шабала з Орлівки на Куликівщині, Віра Фаль з Семенівки.
Радіємо за наших переможців. І чекаємо на зимову акцію!
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
- Останні
- Популярні
Новини по днях
28 липня 2026
