Спогади житомирського старости 1942 року: унікальна стаття Дмитра Павловського про паніку перших днів війни у місті
Житомирянин Вадим Острогляд опублікував у Facebook унікальний архівний документ — вирізку з місцевої газети за 21 червня 1942 року. Стаття під назвою «Рік тому…» написана тодішнім окупаційним старостою Житомира Дмитром Павловським. Вона є яскравим прикладом того, як перепліталися реальні спогади про паніку та хаос відступу радянських військ із риторикою нової окупаційної адміністрації.
Наводимо повний текст цієї історичної публікації зі збереженням оригінальної стилістики та подачі автора.
22 червня 1941 року. День ясний і погожий. Вихідний день. Була неділя.
По радіо оголошена повітряна тривога. Диктор Житомирського радіокомітету, здається, був схвильований і нервовий. Це відчувалося по його голосу, що вихоплювався з «Рекорду».
— Громадяни, в місті оголошено стан повітряної бойової тривоги! Місто у небезпеці! — повторював він кілька разів періодично.
Більшовики — найкращі майстри брехні у світі, і на це здатні лише вони. Я гадаю, кожний пам’ятає виступи двох совєтських можновладців червоного Кремля — Молотова та Сталіна.
Що вони говорили, про це кожний, мабуть, пам’ятає. Коротше кажучи, і Сталін і Молотов, як лідери-брехуни «великого Совєтського Союзу», брехали у вічі робітникам, селянам, інтелігенції.
Але про все де ми ще дуже мало знали.
Лише німці відкрили нам очі на справжню дійсність. Лише з приходом Німецької Армії, а пізніше німецької цивільної влади ми остаточно переконалися в тому, що більшовики здатні тільки безсоромно брехати.
— Брати і сестри!.. — це кричало радіо. — Брати і сестри!.. — це виступав Молотов. — Брати і сестри!.. — це брехав сам Сталін.
Але брехням далеко не поїдеш. — Брехнею весь світ перейдеш, — говорить українське прислів’я, — а назад не вернешся. Цього і більшовикам бажаємо і говоримо по-українському: — …а назад не вернешся.
Носієм паніки, яка почалася з дня оголошення війни, були більшовики. Хоча для них і була особлива «мобілізація» — все ж вони через створення паніки багато розбили, а то й знищили українських родин.
Може дехто не знає, але всі вони були на особливому рахунку по військових комісаріатах. Більшовика ніби мобілізували, але лишали вдома «до особого розпорядження».
Походжаючи «руки в брюки», більшовики, що пройшли «мобілізацію», сиділи коло своїх намісників.
Отже, вони воювати не бажали, вони відхрещувались від цього, посилаючи на фронт замість себе бідолаху-українця, обдуреного і обшарпаного з ніг до голови.
Паніка була не тільки в місті. Вона була також і на фронті. Фронтова паніка пояснювалась виключно небажанням совєтських солдат, головним чином українців воювати за батьківщину більшовиків, проливати свою кров за інтереси світового комунізма.
На другий день війни, 23 червня, я зустрівся з майором інтендантської служби. — Ну як на фронтах? — Не питайте, Дмитро Олексійовичу, не питайте, — швидко відповів майор, потискуючи мою руку. — Що, німці дають духу? — засміявся я.
Майор геть відповів: — Що робиться, не розумію, — почав він ще швидше оповідати. — Немає чим годувати червоноармійців… Відсутність організації, будь-якого керівництва…
Над містом пролетів німецький літак: чути його ревіння мотора.
Попрощавшись з майором червоної армії, можна було обміркувати і заключити те, що совєти терплять поразку і що Німецька Армія йде повним маршем уперед.
А на третій день війни, 24 червня, де б я не йшов, питали з кузовів грузових автомашин: — Куди шлях на Київ? — Дядечку, як проїхати до Києва? — Скажіть…
Одне й те ж, одне й теж питання. Видно було, що це біженці з західних областей України і навіть Білорусії. Цілий потік — це біженці, біженці, біженці…
Через деякий час Німецька Армія увійшла до Житомира. — Добрий день, визволителі! — Хай вам стелиться вільний шлях далеко-далеко на Схід.
Д. Павловський староста м. Житомира
Публікація цього матеріалу викликала жваве обговорення серед житомирян. Дослідники та краєзнавці зазначають, що подібні тексти є цінним свідченням того, якими інструментами користувалася окупаційна влада для формування лояльності серед місцевого населення, вміло маніпулюючи реальними фактами безладу під час радянського відступу.
Коментуючи цю статтю, житомирянин Віктор Радчук додає важливу деталь до розуміння атмосфери того часу: «До речі, 1942-й рік у Житомирі був позначений звичайним життям тихого провінційного міста. Про радянську владу і комуністів всі забули і повернення більшовиків ніхто не чекав».
Інтерес до минулого нашого міста зростає з кожною подібною знахідкою. Раніше редакція сайту Житомир-Онлайн вже показувала інший, більш пізній та мирний етап життя Житомира, коли публікувала архівне фото 1958 року про те, як учні 14-ї школи ходили у туристичні походи.
🔔 Бажаєте знати більше про історію та архіви Житомира? Обирайте зручний формат: сповіщення у Telegram або стрічка Facebook.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
22 червня 2026
