День 1578. 20 червня. Що обговорюють херсонці у соцмережах
– От де ми побачилися “завдяки”путіну, щоб він тричі здох! -каже мені 88-річна пані КатяВона з Бериславщини, з села, яке на лінії вогню. Немає вже й села її доньки.Бабуся лежить у своїй кімнаті-в гуртожитку для ВПО, донька привезла з лікарні. Маленька, як дитина, слабенька. Але, почувши, що я землячка, намагалася піднятися, бо для неї навіть я – незнайома людина – наче частинка її рідного дому, який вона на старість втратила.Голос, коли вона бажала путіну здохнути тричі, у пані Каті став несподівано сильним, пророчим.***Знищена будівля окупаційної адміністрації в селищі Лазурне. Зрадники бідкаються.***Сьогодні на херсонському ринку я плакала.І жінка, яка стояла за прилавком, плакала теж.Перед нею лежали абрикоси. Стиглі, сонячні, неймовірно красиві — такі, якими вони бувають лише у нас, на Півдні. Вони приїхали з Білозерки.Це передмістя, всього десять хвилин їзди від мого дому. Тільки зараз ці десять хвилин — це дорога в «кіл-зону».Там щодня вибухи, там палають будинки, там небо дзижчить від ворожих дронів, які полюють на все живе.Там смертельно небезпечно просто виходити на вулицю.А люди… люди там збирають врожай.Під обстрілами, ховаючись від безпілотників, вони дбайливо знімають із гілок ці плоди, везуть їх у місто, щоб продати, щоб просто жити далі.Я купила трохи, навіть не запитуючи ціну.Бо ціна цим абрикосам — людське життя та надлюдська мужність. Дивилася на ці фрукти, і сльози самі котилися з очей. Жінка-продавчиня побачила це і теж не стрималася.Ми стояли посеред ринку обійняті спільним болем і цим тихим, але запеклим херсонським опором.Усе, що я змогла їй сказати: «Бережіть себе, будьласочка…»Ці абрикоси пахнуть не просто літом.Вони пахнуть рідною землею, це наша сила, яку нікому й ніколи не випалити.***Є така несправедливість, про яку багато вимушених переселенців мовчать.Люди з ВПО ніби мають усе витримати.Зруйнували місто — «головне, що живі».Втратили дім — «всі зараз так живуть».Переїхали знову — «звикнете».Плаче серце за рідним — «не думай про це».Але всередині — зовсім інша реальність.Життя перетворилось на постійні валізи й переїзди.Немає свого житла. Немає стабільності. Немає відчуття «дому».Сьогодні ти тут, завтра — вже знову в дорозі. І кожного разу починаєш майже спочатку.Друзів розкидало по різних містах і країнах. І так хочеться простої речі — побачити своїх, обійняти, відчути, що ви ще є одне в одного.А вдома… вдома тепер руїни або спогади про те, що було життям.***НЕ ПРОБАЧИМО НІКОЛИ !Всесвітній день біженців…Навіть. у страшних снах, не привидилося, що буду у їх числі.Більше нічого не напишу, бо ви відчуваєте те саме, що і я.
Всі понтони на окупованих територіях приберають на ніч, їх економлять і бережуть. Це і Чонгар, і з Генічеська на Арабатку, і біля зруйнованих мостів через канали. Тому час проходження ними…
У рубриці «Фотофакт з минулого» публікуємо цікаві історії з довоєнного життя Херсонщини. Далі – про херсонські фонтани й традицію купання в них. На цій світлині, зробленій на початку 2000 років,…
- Останні
- Популярні
Новини по днях
20 червня 2026
