Неймовірний Голмс, тіньові імперії та брудна московська лайка – 5 книг для розумак
Джон Пол Мюллер, Лука Массарон, Стефані Даймонд. Штучний інтелект для розумак. – К.: Stone Publishing, 2026
Автори цієї актуальної книжки зайвий раз нагадують, що штучний інтелект уже всюди: він керує вашим смартгодинником, допомагає пілотувати літаки, оптимізує роботу комп'ютерів та смартфонів. Втім, якщо ви прагнете відрізнити факти від маркетингового хайпу та з'ясувати справжні можливості цієї захопливої технології, то "Штучний інтелект для розумак" Джона Пола Мюллера, Луки Массарона і Стефані Даймонд — саме для вас. Автори розказують, як влаштований ШІ, де його застосовують і як приборкати його алгоритми для власної ефективності. "Звичайно, основою очікувань від ШІ є поєднання того, як ви його визначаєте, технологій, якими володієте для його впровадження, і цілей, які ставите перед ним, — зауважують автори. — Отже, кожен запам'ятайте. бачить штучний інтелект по-своєму. У цій книжці штучний інтелект розглядається з якомога більшої кількості різних поглядів. Автори прагнуть дати читачу якнайкраще уявлення про штучний інтелект як технологію. Унаслідок ви можете виявити, що ваші очікування дещо відрізняються від тих, що описані в цій книзі". Так само автори пропонують зокрема чотири способи визначення штучного інтелекту, і про це також варто дізнатися. Тож коли ви думаєте про ШІ, зверніть увагу на взаємозв'язок між пошуком цілі, обробкою даних для досягнення цієї цілі й збором даних для кращого розуміння цілі, бо цей самий хвалений ШІ покладається на алгоритми для досягнення результату, який може мати або не мати нічого спільного з людськими цілями або методами досягнення цих цілей.
Джоел Джессап. Неймовірний Шерлок Голмс. Колекція головоломок. – К. Мандрівець, 2026
У цій інтерактивній книжці Шерлок Голмс знову повертається до своїх шанувальників, але тепер із пропозицією не лише почитати про його пригоди, а й бути їх учасником. Тож у "Неймовірному Шерлоку" Джоела Джессапа на вас зокрема чекають таємнича колода карт, що колись належала їхньому заклятому ворогові професорові Моріарті, зашифровані послання, математичні загадки й похмурі секрети, і усе це сплітається в детективний виклик для справжніх поціновувачів голово ломок та оповідань про уславленого героя та його друга Вотсона. "Голмс ретельно оглянув тіло тварини й дійшов висновку, що це могло бути справою рук лише нашого спільного ворога — полковника Себастьяна Морана, колишнього помічника Моріарті. — Кут і характер поранення вказують на те, що лезо, яким убили кота, метнули з надзвичайною майстерністю, — пояснював Голмс, коли ми просувалися по складу. — Але ж Моран — стрілець, а не метальник ножів! — вигукнув я. Нащо Голмс зауважив, що насправді Моран добре обізнаний з усіма видами зброї. Він утік із в'язниці Ньюгейт усього лише три місяці тому й, на думку Голмса, тепер ховається на горищі будівлі, на даху якої ми стояли".
Раян Голідей. Дисципліна визначає долю. Сила самоконтролю. – К.: Наш Формат, 2026
Автор цієї книжки нагадує, що сьогодні ми живемо в епоху безмежного вибору, миттєвих задоволень, культу гедонізму — і саме тому так мало людей досягають того, чого справді прагнуть. Тобто мова у дослідженні "Дисципліна визначає долю" Раяна Голідея — про те, що ми переплутали свободу з уседозволеністю. Людина, яка не контролює себе, — це раб своїх звичок, настроїв і бажань, і в книжці розглянуто долі реальних людей: Нерона і Марка Аврелія, Наполеона та Єлизавети II, Тома Брейді й Тайґера Вудса, Тоні Моррісон і Френсіса Скотта Фіцджеральда. Одні зробили самовладання фундаментом величі, інші — втратили все, коли надмірність узяла гору. "Нічого над міру" — такий напис зустрічав кожного на вході до Дельфійського оракула 3000 років тому. "Найсильніший той, хто здатен керувати самим собою", — наставляв Сенека правителів Риму. "Самодисципліна — це віддавати все, що маєте... — зауважує автор, — але водночас знати, коли слід зупинитися. Чи не звучить це мов суперечність? Зовсім ні, лише як баланс. Іноді ми чомусь опираємося, а іноді активно діємо; важливо підходити до всього стримано, виважено, розсудливо і не захоплюватися й не відвертати свою увагу".
Томас Барфілд. Тіньові імперії. Альтернативна історія імперій. – К.: Локальна історія, 2025
Тіньові імперії, як дізнаємося ми з цієї книжки — це концептуальна карта історії влади, що дає змогу побачити відомий світ у новому світлі та краще зрозуміти, як периферії минулого стали центрами сили сьогодення. Тож у своєму дослідженні "Тіньові імперії" американський антрополог Томас Барфілд пропонує новий погляд на глобальну історію імперій за останні 2500 років. У його баченні імперії постають у двох формах: ендогенній, як централізовані утворення, що виростають із внутрішніх ресурсів (Китай, Рим, Персія), та тіньовій, або екзогенній, яка формується у взаємодії з потужнішими цивілізаціями на їхніх периферіях. Автор проводить нас крізь розмаїття імперських форм — від Атен, Каролінгів і Омеядів до кочових моделей Хунну, Монгольської імперії та маньчжурської династії Цін. Серед них і Київська Русь — вакуумна імперія, що виникла між степом і лісом, на теренах, які не мали усталених імперських структур. Варто додати, що чимало стратегій, які імперії випрацювали в минулому, діють і сьогодні. Так, наприклад, Росія еволюціонувала від тіньового утворення до централізованої системи з колоніальними амбіціями. Китай продовжує традицію імперського самовідтворення, поєднуючи націоналізм та комунізм. Європейський Союз, попри постнаціональний характер, частково наслідує Священну Римську імперію, а США, не визнаючи імперської ідентичности, фактично виконують її глобальні функції.
Марія Маєрчик. Колоніальність непристойного: сороміцьке в модерному дизайні сексуальности. – К.: Видавництво, 2026
Уточнюючи тематичні рамки своєї праці, авторка цієї книжки зауважує, що, крім сороміцького і непристойного, яке свого часу досліджував зокрема Микола Сулима, у центрі уваги перебуватиме модерність — доба, коли, власне, й виникли сексуалізовані, біополітичні форми непристойности, як-от мат, порнографія та перверсія. Тобто, як батько казали, "брудна московська лайка". Загалом же "Колоніальність непристойного" Марії Маєрчик вивчає історію української культури та науки через призму тої частини народної традиції, яка не ввійшла до канонічного культурного спадку. Йдеться, зокрема, про сороміцький фольклор та народні практики інтимности, а також пошуки відповіді на запитання, чому теоцентричне, богобоязке українське суспільство XVII-XVIII століть вільно співало пісні, котрі секулярне суспільство XIX–XX століть почало вважати вкрай аморальними й заборонило, книжка простежує зміни в ідеї непристойности від давньоруського періоду до XX століття. Запитуючи, чому модерність потребувала нових модусів непристойного, авторка — дослідниця у сфері етнології, генеалогії знань та історії ідей, квір- і феміністичних студій — оприявнює їхній зв’язок із такими панівними класифікаційними системами, як гендер, сексуальність, етнічність і раса, що виростають з історії та практик колоніалізму. Як українська культура реагувала на ці процеси, як давала раду з новими викликами модерности, ставала вона на бік колоніальних знань чи чинила їм спротив, посилювала біополітичні дискурси чи спростовувала їх, або ж, інакше кажучи, яким був український деколоніальний проєкт на рубежі XIX і XX століть, — про це, власне, у цій непересічній книжці.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
20 червня 2026
