Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність

Один біль на всіх: чого хочуть жінки з Олександрівщини, які втратили на війні рідних

oleksandrivka.rayon.in.ua

Один біль на всіх: чого хочуть жінки з Олександрівщини, які втратили на війні рідних

За столом того дня сиділи у зажурі жінки… Вони різні за віком, за професіями. У кожної своя життєва історія, але у всіх одна важка рана – втрата на війні рідної людини, біль від якої, як виявилося, не лікує ніякий час. І вони, як ніхто інша, розуміли одна одну без слів.

Чоловік Наталії Касапенко Анатолій загинув 7 травня 2022 року на Луганщині. Йому було 52… 16 травня того ж року Олександрівська громада провела воїна в останню путь.

Більше чотирьох років вже минуло з того чорного дня, а сльози й тепер живуть у її очах. Саме тут, серед своїх, тобто тих, хто її дійсно розуміє, вона змогла дати їм волю.

У Любові Хоньки також на війні загинув чоловік Анатолій. Той важкий день – 1 травня 2024 року – вона запам’ятала на все життя. Всі готувалися до великого свята – Великодня, а на порозі її дому стала тяжка звістка – чоловік зник безвісти. І потяглися важкі дні і місяці очікування і надії. Як жила тоді? Каже, що мов у тумані. Ні, на роботу ходила, поралася на городі, спілкувалася з друзями, але ночі були безсонними. Все здавалося, ось задзвенить телефон і Толя скаже: «Привіт! У мене все добре. А ти як?»

Дзвінка, за який вона віддала б все на світі, так і не пролунало. А натомість офіційне повідомлення - ДНК-експертиза підтвердила смерть п’ятдесятирічного Анатолія. Місце загибелі – село Сергіївка Сватівського району Луганської області. Попрощалися з бійцем 22 серпня того року у селищі Олександрівка.

Не приховувала серед жінок своїх сліз і Валентина Петренко. 7 червня 2023 року поблизу села Діброва (Бахмутський район, Донецька область) під час виконання бойового завдання загинув її син Валентин, якого вона ніжно називала Валіком.

За два місяці йому мало б виповнитися 45… Ще 6 червня вона з ним говорила по телефону. Як завжди, син просив не хвилюватися, бо все буде добре. Вона з усіх сил намагалася у це вірити. Адже, як може бути по-іншому – пройшов АТО, вже добре навчений і натренований, нещодавно ще й повернувся з Німеччини, де також здобував військові знання і навички.

Та розмова вийшла останньою… Олександрівка попрощалася з Валентином Петренком 11 червня 2023 року.

У пам’яті намагається зберегти всі розмови з сином і Тетяна Шепотинник. Її син Євгеній загинув 30 липня 2022 року у бою поблизу міста Селидове на Донеччині. Йому було лише 26 років. Скільки нездійсненних планів і мрій…

У її спогадах він завжди усміхнений, а його синівські обійми такі теплі...

Попрощалися рідні Бірки з воїном на початку серпня 2022 року.

Чого хочуть ці прості чотири жінки, які живуть з постійним болем у серці? Їх не цікавлять ні почесті, ні матеріальні блага. Вони хочуть, щоб на рідній землі збереглася пам’ять про їх чоловіків, синів та ще про більше сотні військових, які були простими трудівниками у цивільному житті, а стали мужніми захисниками на фронті, з Олександрівщини, які віддали своє життя за мирний спокій України. Збереглася пам’ять у назвах вулиць, меморіальних дошках, пам’ятниках чи обелісках, книгах, а головне – у розповідях, добрих справах односельців від малого до старого, які вільно ходять вулицями, вчаться чи працюють, п’ють каву чи чай, посміхаються і жартують, словом, живуть, бо ворога зупиняли і продовжують зупиняти Герої.

  • Останні
Більше новин

Новини по днях

Сьогодні,
20 листопада 2026

Новини на тему

Більше новин