Картонкові протести, політична геронтофобія та виборча необізнаність: чи готова українська молодь впливати на політику
Перші післявоєнні вибори можуть стати для української молоді не просто першим досвідом голосування, а моментом, коли нове покоління вплине на політичне життя країни. Якою буде роль цього покоління у майбутньому української демократії — говорили у новому випуску проєкту «На часі».
Останні загальнодержавні вибори в Україні відбулися у 2019 році, місцеві — у 2020-му. Відтоді повномасштабне вторгнення Росії перервало звичний політичний цикл. Для частини української молоді це означає, що її перше усвідомлене голосування може відбутися вже після завершення війни.
Чи можна через це називати молодь поколінням без політичного досвіду? Юридичний радник Громадянської мережі ОПОРА Павло Романюк вважає, що таке визначення не зовсім точне.
За його словами, варто розділяти досвід участі у виборах і політичний чи громадянський досвід загалом. Частина молодих українців справді не встигла пройти звичний для демократичного суспільства шлях електоральної соціалізації: регулярне голосування, участь у виборчих кампаніях, спостереження за роботою обраної влади та оцінювання її діяльності на наступних виборах.
Але це не означає, що молодь росла осторонь політики.
Навпаки, політична соціалізація цього покоління відбувалася в дуже інтенсивних умовах. На неї вплинули російська агресія, волонтерський рух, вимушене переміщення мільйонів українців, цифровізація держави та європейська інтеграція.
Молодь також спостерігала за суспільними дискусіями про верховенство права, справедливість, доброчесність та ефективність державних інституцій. Тобто політичний досвід у неї є — просто він формувався не стільки через виборчі дільниці та політичні кампанії.
На його думку, це покоління має дуже інтенсивний досвід громадянської участі, але водночас обмежений досвід саме електоральної демократії. І саме це може вплинути на те, яким буде його перше голосування після війни.
Якщо говорити про молодь саме як про майбутніх виборців, однією з головних проблем може стати не відсутність інтересу до політики, а недостатня обізнаність із виборчими процедурами.
Ще одна важлива особливість молодих виборців — їхня мобільність. За даними дослідження ОПОРИ, трохи більше 20% молодих людей мають досвід зміни місця проживання. При цьому серед тих, хто має зареєстроване місце проживання, 41% фактично живуть за іншою адресою. Для порівняння, серед людей віком понад 60 років таких близько 16%.
Причини, через які молодь може й надалі змінювати місце проживання, теж різні. Найчастіше це безпекова ситуація — 51%. Ще майже 28% називають можливість отримувати дохід, а близько 12,5% — освітні можливості.
Така мобільність напряму впливає і на можливість голосувати. Для молодої людини важливо не лише визначитися, за кого вона хоче віддати голос, а й мати реальну можливість зробити це там, де вона фактично живе або перебуває.
Тому, на думку Романюка, виборчі процедури мають бути максимально зрозумілими та доступними. Йдеться, зокрема, про можливість легко перевірити свої дані у Державному реєстрі виборців, за потреби їх уточнити чи змінити виборчу адресу або місце голосування.
Перші післявоєнні вибори в Україні часто сприймають передусім як складний технічний процес. Потрібно буде організувати голосування для військових, ВПО, українців за кордоном, людей із деокупованих та прифронтових територій.
Перші післявоєнні вибори, за словами експерта, матимуть одразу кілька важливих завдань. Передусім вони мають відновити регулярний виборчий цикл та оновити представницький мандат органів влади.
Не менш важливо буде повернути повноцінну політичну конкуренцію. Протягом повномасштабної війни держава працює в умовах особливого правового режиму, а проведення виборів обмежене воєнним станом.
Тому після його завершення вибори мають стати не просто процедурою обрання нових представників влади. Вони також повинні підтвердити, що Україна продовжує розвиватися як демократична держава.
У цьому процесі молоді виборці можуть відіграти окрему роль. Це покоління має менше досвіду саме виборчої участі, але водночас його громадянський досвід формувався під час війни, волонтерства, вимушеного переміщення та активних суспільних змін. Тож його участь у перших післявоєнних виборах може вплинути не лише на склад нової влади, а й на подальший розвиток української демократії.
Щоб зрозуміти, яким може бути політичний запит молодих українців після війни, важливо подивитися не лише на їхній вік, а й на реальну громадянську та політичну активність.
Соціолог Центру Разумкова Михайло Міщенко наголошує: очікувати, що вся молодь або навіть її більшість буде активно займатися політикою, не варто. У будь-якому суспільстві лише частина людей бере активну участь у громадському житті. Але саме ця частина часто найбільше впливає на суспільні процеси.
За його словами, в Україні молоді активісти сьогодні помітніші за представників інших вікових груп. Це пов’язано і з суспільним запитом на оновлення політичного життя.
Одним із прикладів соціолог називає нещодавні так звані «картонкові протести», де значну частину учасників становила молодь. Це, на його думку, показує, що молоді українці не стоять осторонь політики.
Водночас важливо не узагальнювати: активною є не вся молодь, а передусім її найбільш залучена частина.
Окремо соціолог звертає увагу на ставлення українців до політиків старшого та молодшого поколінь. За його словами, в суспільстві сформувався запит на зміну поколінь у політиці. Міщенко навіть використовує термін «політична геронтофобія» — тобто негативне ставлення до політиків старшого покоління.
Йдеться передусім про політиків, які були активними ще у 1990-х та на початку 2000-х років. Їхня підтримка, за словами соціолога, помітно нижча, ніж підтримка представників молодшого політичного покоління.
У дослідженнях Центру Разумкова респондентів, зокрема, запитували, чи погоджуються вони з думкою, що політики старшого покоління вже не можуть змінитися і тому потрібно робити ставку на молодих політиків.
Це може свідчити про важливу тенденцію: після війни український політичний запит може бути пов’язаний не лише з конкретними програмами чи партіями, а й із бажанням бачити нових людей у політиці.
На думку Міщенка, саме з ідеєю оновлення та молодшим політичним поколінням частково пов’язана підтримка Михайла Федорова. Водночас він зауважує, що ще кілька місяців тому рівень довіри до Федорова серед молоді був відносно високим, але не суттєво відрізнявся від показників серед старших вікових груп.
Якщо ж говорити безпосередньо про вибори, між молодими та старшими українцями є помітна різниця. За даними соціологічних досліджень, проведених останніми місяцями, молодь загалом менше орієнтована на участь у виборах.
Але це не означає, що молодь загалом менш активна. Різниця радше в тому, де саме проявляється ця активність.
Старші люди частіше беруть участь у виборах, але водночас можуть бути менш активними між виборчими кампаніями. Молодь, навпаки, може рідше приходити на виборчі дільниці, проте її найбільш активна частина значно більше залучена до суспільного життя саме в період між виборами.
Тож перші післявоєнні вибори можуть стати для молодих українців незвичним досвідом. Вони матимуть менше практики голосування, ніж старші покоління, але водночас — власний досвід життя у війні та активної громадянської участі.
І саме поєднання цих двох факторів може визначити, яким буде їхній політичний вибір та наскільки сильно молоде покоління вплине на українську політику після війни.
Читайте також: Діти переселенців без статусу ВПО: що змінює новий закон
- Останні
- Популярні
Новини по днях
28 серпня 2026
