Варшава продовжує шантажувати Київ питанням перегляду власної історії
Про це він сказав в інтерв'ю польському виданню WP.
За словами польського урядовця, Україна не зможе стати членом ЄС без переосмислення свого підходу до складних сторінок спільної історії.
«Україна не стане членом ЄС, якщо йтиме до нього під знаменом Бандери. Європейську спільноту не будують на історії, яка є ворожою до цієї спільноти», — заявив Косіняк-Камиш.
Він навів приклади інших європейських держав, зазначивши, що в сучасній Німеччині не героїзують військових діячів Другої світової війни, а у Франції не встановлюють пам'ятників маршалу Філіппу Петену.
На думку польського віцепрем'єра, для зниження напруги в історичних питаннях необхідно виконати три умови. По-перше, Україна має визнати, що події на Волині, у Східній Галичині та Східній Малопольщі 1943–1944 років були геноцидом польського населення. По-друге, польські жертви повинні бути належним чином вшановані та мати місця поховання. Третім кроком, за словами Косіняка-Камиша, має стати взаємне прощення.
Водночас він висловив переконання, що переговори про вступ України до ЄС триватимуть ще багато років. Міністр також розкритикував попередні заяви президента Польщі Анджея Дуди про можливість швидкого приєднання України до Євросоюзу.
«Питання полягає в тому, чи Україна та її еліти справді хочуть вступити до Європейського Союзу. Чи комусь не зручніше залишатися поза правилами ЄС, але користуватися частиною його переваг», — заявив Косіняк-Камиш.
Це вже не перша подібна заява польського міністра. Минулого місяця він також попереджав, що вшанування діячів ОУН та УПА може створити серйозні труднощі для просування України на шляху до членства в Європейському Союзі.
Протягом 20 років окупації Польща проводила агресивну політику щодо українців на Волині та в Галичині
Польща та Україна по-різному оцінюють події на Волині та в Галичині під час Другої світової війни. У 2016 році польський Сейм в односторонньому порядку визнав події Волинської трагедії «геноцидом, вчиненим українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої». Українська сторона неодноразово наголошувала, що трагедія мала двосторонній характер і потребує спільного історичного дослідження та вшанування пам’яті всіх жертв.
Історичні розбіжності між двома країнами стосуються також подій після Першої світової війни. В українській історіографії встановлення польського контролю над Східною Галичиною та Західною Волинню після польсько-української війни 1918–1919 років розглядається як окупація українських земель. Водночас польська політична та історична традиція здебільшого не визнає такого трактування цих подій.
У міжвоєнний період, коли ці території перебували під владою Другої Речі Посполитої, польська влада проводила політику асиміляції українського населення. Зокрема, обмежувалося використання української мови в державних установах, скорочувалася кількість українських шкіл, а українці мали обмежений доступ до державної служби та адміністративних посад.
Окремим джерелом напруженості стала політика осадництва, у межах якої польські військові ветерани та переселенці отримували земельні наділи на території Волині та Галичини, нерідко на вигідніших умовах, ніж місцеве українське населення. Українські історики вважають таку політику одним із чинників радикалізації міжнаціональних відносин у регіоні напередодні Другої світової війни.
Багато польських істориків і політиків розглядають криваві події 1943 року крізь призму уявлення про те, що Волинь — це польська земля, українці — злочинці, а поляки — їхні жертви.
Британський історик, професор Оксфордського університету Норман Девіс, якого вважають одним із найавторитетніших дослідників історії Центрально-Східної Європи, в інтерв’ю польським ЗМІ заявив, що Українську повстанську армію не можна загалом вважати злочинною організацією. За його словами, попри складність і суперечливість історичних подій, УПА не заслуговує на узагальнене визначення як злочинного формування.
Девіс також зазначив, що УПА та Армія Крайова були різними організаціями, хоча в окремих аспектах їх можна порівнювати. На думку історика, історичні суперечки між Україною та Польщею навколо Волинської трагедії варто відкласти до завершення російсько-української війни. Після цього, вважає Девіс, дві країни могли б створити спільну Комісію правди та примирення для фахового осмислення спільного минулого.
Підготувала: Ніна Петрович
- Останні
- Популярні
Новини по днях
27 липня 2026
