Ракетна загроза з Ірану: чи зможе Україна відбити удар
Іран має на озброєнні балістичні ракети середньої дальності, які в разі запуску з північних або північно-західних районів країни здатні досягти території України. Йдеться насамперед про комплекси Ghadr, Emad, Sejjil і Khorramshahr, повідомляє Defense Express.
Заявлена або оцінювана дальність цих ракет становить від 1600 до 3000 кілометрів. Defense Express також пише про випробування Khorramshahr на маршруті близько 4000 кілометрів, однак незалежні західні довідники переважно оцінюють її підтверджену дальність у 2000–3000 кілометрів.
Іран створив найбільший і один із найрізноманітніших ракетних арсеналів на Близькому Сході. До нього входять тактичні ракети малої дальності, балістичні системи середньої дальності, крилаті ракети та безпілотники.
Загроза для України залежить не лише від максимальної дальності, а й від місця розташування пускової установки, маси бойової частини та обраної траєкторії. Запуски з північного заходу Ірану дають змогу скоротити відстань до південних і східних регіонів України.
Наведені показники є оцінками з відкритих джерел. Реальна дальність залежить від модифікації, ваги бойової частини та профілю польоту.
Ghadr є подальшим розвитком іранської Shahab-3, створеної на основі північнокорейської Hwasong-7. Та, своєю чергою, має технологічне походження від радянської ракети Р-17 комплексу «Ельбрус».
Ракета є одноступеневою та використовує рідке паливо. Її довжина становить приблизно 16,5 метра, а стартова маса — близько 19 тонн. Бойовий блок відокремлюється під час польоту та може нести приблизно 750 кілограмів корисного навантаження.
За даними Iran Watch, дальність Ghadr оцінюють у 1600 кілометрів. Довідник CSIS наводить показник до 1950 кілометрів.
Рідинне паливо ускладнює експлуатацію та може збільшувати час підготовки до запуску. Водночас мобільна пускова установка дає змогу змінювати позицію та приховувати підготовку комплексу.
Emad також походить від Shahab-3 і за основними параметрами нагадує Ghadr. Це одноступенева рідиннопаливна ракета завдовжки близько 16 метрів із бойовою частиною масою приблизно 750 кілограмів.
Головною відмінністю Emad є відокремлюваний бойовий блок з аеродинамічними поверхнями. За заявами Ірану, він здатний маневрувати на завершальній ділянці польоту. Така можливість має підвищувати точність і ускладнювати прогнозування точки падіння.
Дальність Emad оцінюють у 1700–1800 кілометрів. Під час одного з випробувань ракета подолала близько 1800 кілометрів.
Іран заявляє про високу точність цієї системи, однак незалежно підтвердити всі її характеристики складно. Iran Watch оцінює кругове ймовірне відхилення Emad у межах до 500 метрів.
Sejjil є технологічно складнішою системою. На відміну від Ghadr та Emad, вона використовує тверде паливо й має два ступені.
Це дає важливу бойову перевагу: ракету не потрібно тривалий час заправляти безпосередньо перед стартом. Твердопаливний комплекс можна швидше підготувати до запуску, а його перебування на стартовій позиції буде коротшим.
Довжина Sejjil становить приблизно 17,5 метра, стартова маса — близько 26,5 тонни. Дальність оцінюють у 2000 кілометрів.
На максимальній дальності ракета може нести бойову частину масою приблизно 700–750 кілограмів. Defense Express зазначає, що на відстані близько 1000 кілометрів її навантаження може зростати до 1500 кілограмів.
Khorramshahr уперше публічно показали у 2017 році. Вважається, що її конструкція пов’язана з північнокорейською BM-25 Musudan, яка має походження від радянської морської балістичної ракети Р-27.
Базову дальність Khorramshahr оцінюють у 2000 кілометрів. За такого профілю польоту ракета може нести бойову частину масою до 1500–1800 кілограмів.
Версія з легшим бойовим блоком теоретично здатна летіти далі. CSIS оцінює максимальну дальність різних конфігурацій у 2000–3000 кілометрів. Defense Express повідомляє, що Khorramshahr продемонструвала можливість польоту приблизно на 4000 кілометрів.
Khorramshahr може оснащуватися не лише звичайною фугасною бойовою частиною, а й блоком із суббоєприпасами. Defense Express пише про можливість розміщення до 20 окремих елементів, які розлітаються на значній площі після відокремлення.
Таке оснащення призначене для ураження розосереджених або площинних цілей. Воно також ускладнює протиракетну оборону: найбільш ефективним є перехоплення основного бойового блока до моменту розділення.
Запуск із північних районів Ірану дає змогу ракетам із дальністю близько 2000 кілометрів досягати окремих регіонів України.
Конкретна зона залежатиме від точки запуску. Найближчими до Ірану є південні та південно-східні області України. Ракети більшої дальності теоретично здатні охопити значно більшу частину території країни.
Khorramshahr із дальністю 2000–3000 кілометрів має ширший потенційний радіус дії. Якщо версія з дальністю близько 4000 кілометрів справді є боєздатною, у зоні ураження може опинитися вся Україна.
Проте максимальна дальність не означає можливість використати найважчу бойову частину. Щоб збільшити відстань польоту, ракету зазвичай доводиться оснащувати легшим навантаженням.
Наразі немає публічно підтверджених даних про розгортання Іраном ракетних комплексів для атаки України. Також не повідомлялося про переміщення пускових установок до відповідних районів або підготовку конкретних стартових позицій.
Тому оцінка стосується потенційних можливостей іранського арсеналу. Погрози з боку посадовців чи інформаційних ресурсів не є підтвердженням ухваленого рішення про застосування ракет.
Для боротьби з балістичними ракетами середньої дальності потрібні спеціалізовані системи протиракетної оборони, здатні працювати на великій висоті та перехоплювати бойові блоки, які рухаються з високою швидкістю.
Українські комплекси Patriot із ракетами PAC-3 здатні перехоплювати окремі типи балістичних цілей на завершальній ділянці траєкторії. Вони вже застосовувалися проти російських «Іскандерів» та аеробалістичних «Кинджалів».
Проте ракети середньої дальності Ghadr, Emad, Sejjil і Khorramshahr можуть мати вищу швидкість входження в атмосферу та складніший профіль польоту. Patriot у цьому випадку забезпечує лише обмежений локальний захист, а результат залежить від швидкості цілі, напрямку атаки, маневрування бойового блока та розташування батареї.
Тому твердження, що Україна взагалі не має засобів протидії, було б надто категоричним. Водночас у відкритих даних немає підтвердження, що Україна володіє спеціалізованими комплексами для повноцінної багаторівневої оборони від таких ракет.
Defense Express називає серед необхідних засобів:
THAAD призначена для знищення балістичних ракет на завершальній ділянці польоту в атмосфері або за її межами. Arrow-3 може перехоплювати бойові блоки ще поза атмосферою, а SM-3 використовується системою Aegis для висотного перехоплення.
Саме поєднання кількох рубежів дає можливість повторно атакувати ракету, якщо перший перехоплювач не досяг цілі. Публічних підтверджень наявності THAAD, Arrow або SM-3 на озброєнні України немає.
Іран справді має технічні засоби, які за певних умов можуть досягти території України без проміжного розміщення ракет в інших країнах. Найбільшу небезпеку становлять Sejjil через швидку підготовку до старту та Khorramshahr через важку бойову частину й потенційно більшу дальність.
Водночас відкриті оцінки характеристик іранських ракет різняться, а максимальні заявлені показники не завжди підтверджені незалежними спостереженнями. Наявність відповідної зброї також не доводить, що Тегеран готується її застосувати.
Якщо така загроза стане практичною, Україні знадобиться не лише більше Patriot, а й окремий висотний рівень протиракетної оборони — THAAD, Arrow або інші системи аналогічного класу.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
27 липня 2026
