Людина, яка будувала ветеранський спорт: наставнику і тренеру “Ігор нескорених” Тарасу Шпуку посмертно надано звання Героя України
У День української державності президент підписав указ про присвоєння найвищої державної нагороди — звання Героя України з удостоєнням ордена “Золота зірка”(посмертно) — Тарасу Шпуку.Для багатьох він був побратимом “Черепом”, для когось — вимогливим тренером, але для всієї України він став рушійною силою “Ігор нескорених”.Тарас був людиною, яка не просто працювала з ветеранами та ветеранками — він був своїм серед своїх. Тарас загинув під час виконання бойового завдання у вересні 2025 року, але створена ним система відновлення через адаптивний спорт продовжує працювати.Від гірських трейлів до захисту країниТарас Шпук народився на Івано-Франківщині, у селі Нижнів. Його мати, пані Галина, згадує: ще змалечку улюбленим одягом хлопця була вишиванка — знак глибокого зв’язку з рідною землею, який він проніс крізь усе життя.Його характер гартувався під час Революції Гідності, а вже у 2014 році Тарас став одним із перших добровольців російсько-української війни. Попри складні завдання на службі, він завжди шукав можливості для відновлення. Його особистою пристрастю був трейлранінг: якщо Тарас опинявся поза зоною досяжності у вільний час, колеги знали — він бігає у горах.Із З 2019 року Тарас приєднався до команди “Ігор нескорених” (Invictus Games) вУкраїні. Він став тим самим “містком” між пораненими ветеранами, державними структурами та міжнародними партнерами, який допомагав перетворювати складні організаційні процеси на реальну допомогу людям.Перший тренер з баскетболу на кріслах коліснихСаме Тарас Шпук став першим в Україні тренером із баскетболу на колісних кріслах, пройшовши навчання в американської фахівчині Ханни Волкер. Завдяки його зусиллям цей напрям реабілітації, разом із регбі на колісних кріслах, став доступним для українських ветеранів та ветеранок.У спорті Тарас бачив не просто секунди чи кубки, а насамперед право пораненого воїна на гідне життя. Коли у лютому 2022 року російські війська стояли під Києвом, Тарас разом із колегою Ілоною Волошиною під обстрілами вивозив спортивне обладнання з Пущі-Водиці. Вони ризикували собою заради інвентарю, бо розуміли: це інструмент, який повертатиме ветеранів до життя після перемоги.“Я хочу, щоб ті, хто не знав Тараса Шпука, знали його таким: найбільшим “боркотуном” у світі з великим серцем, добряком, який знав усіх і про все, міг вирішити будь-яку проблему… Людиною, яка вміла бути справжнім другом”, — ділиться військовослужбовиця та колега Тараса в “Іграх нескорених” Ілона Волошина.Спадщина, що продовжує житиЗ початком повномасштабного вторгнення Тарас повернувся на фронт, проте навіть під час служби намагався тримати зв’язок зі своїми підопічними. Він завжди знаходив аргументи для командування, щоб його відпускали на навчально-тренувальні збори ветеранів як тренера чи суддю.17 вересня 2025 року Тарас Шпук загинув під час виконання бойового завданняу складі групи спеціального призначення.“Сьогодні, коли ми згадуємо Тараса Шпука, ми бачимо не лише обличчя на фотографії. Ми бачимо сотні ветеранів, які завдяки його праці знову повірили у власні сили. Його справа не зупинилася 17 вересня — вона продовжується у кожному тренуванні, у кожному старті та в кожній перемозі над собою, яку здобувають наші воїни”, — зазначає менеджер національної збірної України тавійськовослужбовець Ігор Салій.Спільнота “Нескорених” висловлює глибоку вдячність матері Тараса, пані Галині, за сина, чия праця змінила підхід до ветеранської реабілітації в Україні.Світла пам’ять Тарасу Шпуку. Його внесок у підтримку ветеранів та ветеранокназавжди залишиться живою дією. Честь.підготувала: Софія Чолас,“Ігри нескорених”Читайте також:У Києві попрощалися зі спецпризначенцем, ексспівробітником фонду “Повернись живим” Тарасом Шпуком і ще чотирма захисниками Унікальних переглядів: 3
- Останні
- Популярні
-
-
- Липень, 17
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Новини по днях
18 липня 2026
