«Незламним героям російсько-української війни»: «Люгеру» з «Вовків Да Вінчі» передали медаль
Сьогодні у військово-історичному музеї ВПУ №7 воїну батальйону «Вовки Да Вінчі» Юрію з позивним «Люгер» вручили медаль «Незламним героям російсько-української війни».
Після вручення нагороди військовий поділився своєю історією служби, яка розпочалася в перші дні повномасштабного вторгнення.
Юрій розповідає, що 24 лютого 2022 року одразу прийшов до військкомату, однак отримав відмову через вік.
— У 2022 році пішов у військкомат одразу, але мене не взяли. Сказали: «Ви вже старі». Тоді вдалося потрапити до добровольчого формування. А мого старшого сина, якому було лише 19 років, уже на наступний день мобілізували, — пригадує військовий.
Втім, бажання воювати не зникло. Він їздив різними військовими частинами, просився на фронт, але всюди отримував відмову.
Переломним моментом став дзвінок Героя України Дмитра Коцюбайла («Да Вінчі»).
— Дмитро Коцюбайло побачив у мені потенціал. Я пообіцяв, що не підведу його. Для мене він був справжнім вояком. Такі люди народжуються, мабуть, раз на кількасот років, — каже Юрій.
Відтоді він служить у батальйоні «Вовки Да Вінчі». Разом із побратимами пройшов бої за Красногорівку, а нині виконує бойові завдання на покровському напрямку.
Спершу відповідав за ремонт озброєння, а нині є старшим водієм артилерійської батареї.
— Возимо на передову боєприпаси, забезпечуємо хлопців усім необхідним. Крім цього, у батальйони завжди є багато роботи, — розповідає військовий.
Юрій уже має кілька державних та відомчих відзнак, зокрема нагороду за оборону Дніпропетровської області. Проте зізнається: найважливішою вважає не медалі.
— Найбільша нагорода для мене це довіра наших людей. Це стимул воювати далі за нашу Україну. Дуже приємно, що пам’ятають про військових і цінують нашу службу, — каже він.
Попри 58-річний вік, військовий не планує завершувати службу.
— Хотілося б перемогти хоч сьогодні. Але раніше за Перемогу я не повернуся. Скільки зможу — стільки й воюватиму. Вже навіть не уявляю собі у цивільному житті, — каже захисник.
До музею Юрій привіз не лише прапор свого підрозділу, а й особистий шеврон із позивним «Люгер», який пройшов разом із ним два роки бойових дій.
Керівник музею Володимир Поляков жартує, що у музеї давно існує особлива традиція: «У нас вхід до музею безоплатний, а вихід — шевроном».
Саме завдяки цьому музейна колекція постійно поповнюється бойовими шевронами українських військових.
Сам Юрій пообіцяв наступного разу привезти ще один — новий, адже нинішній уже добре потертий фронтовими дорогами.
Володимир Поляков подякував військовому за подаровані експонати та теплі слова на адресу музею.
— Щиро дякую не лише кременчуківцям, а полтавцям. Історія нашого музею вже розходиться по всій Україні. Переданий прапор займе почесне місце серед бойових прапорів у нашій експозиції. А слова вдячності від людини, яка сама розуміє цінність історичних артефактів, додають сил продовжувати наше діло. Ми будемо надалі працювати над створенням великого військово-історичного музею міста Кременчука, — зазначив він.
Сьогодні музей ВПУ №7 не лише зберігає пам’ять про минулі війни, а й документує сучасну історію України. Кожний прапор, шеврон чи особиста річ військового стають свідченням боротьби українського народу за свободу, яку майбутні покоління зможуть побачити не лише на сторінках підручників, а й у музейних експозиціях.
Раніше ми писали, що у військово-історичний музей ВПУ №7 передали унікальний експонат.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
7 липня 2026
