Чорний день в історії Кам'янського: подія, про яку неможливо забути

02.07.2026, 10:24 kamenskoe.city

2 липня 1996 року близько 18-ї години трамвай КТМ-5 (інвентарний номер вагона 1044) рухався за маршрутом №2а вулицею Чапаєва вниз, у напрямку Ленінградського проспекту (нині проспект Аношкіна)

Того дня в першу зміну керувала трамваєм водійка 1 класу. У бортовому журналі зауважень на роботу вагона не було. У другу зміну заступила водійка 3 класу Валентина Голодова.

На той час на маршрут №2а через складні умови руху допускалися тільки водії 1 класу, а на маршрут №2 - водії із 2 та 3 класом.

Голодова була співробітником-початківцем, їй було на той час усього 20 років. За кілька місяців до події вона закінчила прискорені курси водія трамвая у Вінниці.

Валентина Голодова у другу зміну виконала кілька рейсів за маршрутом №2, після чого виявила несправність у роботі вагона. Дівчина заїхала в депо і повідомила про проблему в низьковольтній мережі машини - напруга на акумуляторних батареях стрімко падала. Диспетчер Н.Куркова дала їй добро їхати в парк, щоб встати на ремонт. Вагон перевірили, але несправність виявити не змогли.

Читайте також:Містерії Кам’янського: про що мовчать пусті будинки Самишиної балки

Вечір, година пік. В депо не було резервного трамвая, а люди вже близько години очікували транспорт на зупинці. Було ухвалено рішення випустити вагон 1044 на лінію, але обкатати його на прямій ділянці колії за маршрутом №2а (до вулиці Дунайської) без складних умов для роботи машини з іншим водієм.

Вагон повернувся із Соцміста, але несправність себе не проявила. Водій-наставник Валентини - Лідія Сиданченко - передала їй керування, запевнивши, що із вагоном все гаразд, після чого покинула салон.

Вагон із пасажирами продовжив рух за маршрутом у бік центра міста. Трамвай рухався колишньою вулицею Жовтневою, далі звернув на вулицю Чапаєва (зараз Гетьмана Дорошенка). У салоні було близько 150 осіб.

На зупинці біля вул. Чапаєва трамвай штатно зупинився, він був переповнений і деякі люди вже не змогли потрапити в салон. Двері закрилися, вагон продовжив рух за маршрутом.

На наступній зупинці - провулок Островського (нині Грігорія Сковороди) - вагон не зупинився. Проїхавши кілька метрів, пасажири почали обурюватися і кричати чому водій проїхала зупинку...

За словами очевидців, водійка в кабіні намагалася щось увімкнути (було видно рух і чути клацання), але вагон не слухався. Як пізніше встановить розслідування, у низьковольтній мережі вагона було відсутнє живлення. Далі, за деякими свідченнями, водійка знепритомніла і вагон став остаточно некерованим.

На передньому майданчику на сходинках їхали трамвайники з парку, які спостерігали за ситуацією. Коли Валентині стало погано, вони винесли її з кабіни, а за керування сів Юрій Новіков - електрослюсар, якому тоді було всього 24 роки. Хлопець намагався зупинити вагон, але всі спроби були марними.

У салоні в цей час почалася паніка. Пасажири намагалися відкрити двері, але вони не піддавалися. Можна знайти свідчення в інтернеті, що деякі на ходу вистрибували з вікон вагона.

Всього за хвилину й 20 секунд вагон проїхав відстань в 1,5 км, та набрав наприкінці спуску максимальну швидкість. За оцінками все тієї ж комісії з розслідування аварії, вона становила близько 75 км/год. На повороті трамвай на повному ходу сходить з рейок і за траєкторією продовжує рух металевими колесами прямо по асфальту...

Попереду було встановлене бетонне загородження, яке, за задумом комунальників, повинно було служити бар'єром безпеки, що прикриває будівлю середньої школи №10 від можливих аварій.

На думку експертів, якби не ця споруда, жертв було б у рази менше. За свідченнями очевидців, швидкість трамвая в момент зіткнення становила не менше 70 км/год.

Тривожна тиша стояла кілька секунд. Вулиця була досить жвавою. Збереглося безліч свідчень від водіїв та пішоходів про події того дня.

Через 10 хвилин приїхала перша машина швидкої допомоги. Медики не знали масштабів аварії й від побаченого були шоковані. Трохи пізніше на місце аварії прибули десятки екіпажів.

Картина на місці катастрофи була не для людей зі слабкими нервами. Деякі з постраждалих, від отриманого шоку, бігли з місця аварії закривавленими додому. Інші - намагалися витягнути з понівеченого вагона тих, хто вижив.

Міліціонери (так тоді називалися поліцейські) прибули на місце, оточили територію і всю ніч прочісували околиці в пошуку тих, хто вижив, або тіл загиблих. А пожежники ще тиждень після події приїжджали на місце аварії та мили вулицю.

Протягом кількох годин після події в місто з'їхалося керівництво трамвайних парків області. Буквально через 2 години після аварії, про неї стало відомо далеко за межами Дніпродзержинська - люди зв'язувалися зі своїми родичами й запитували, чи живі вони.

У програмі «Время» (укр. «Час») на центральному телебаченні, о 21 годині 30 хвилин повідомили про аварію.

Опівночі в місті вже була урядова комісія, якою була терміново складена програма з ліквідації наслідків аварії в місті Дніпродзержинську.

В наслідок аварії постраждало 143 людини. На місці ДТП загинуло 29 пасажирів (в тому числі й Юрій Новіков, який намагався запобігти катастрофі), ще 5 померли в лікарні. Серед них 9 дітей.

Ні для кого не секрет, що в 90-х роках минулого сторіччя Кам'янське (тоді ще Дніпродзержинськ) зазнавало важких труднощів із громадським транспортом. Порушення економічних зв'язків після розвалу СРСР і подальша за цим фінансова криза призвели до того, що парк рухомого складу стрімко зношувався, а нових вагонів до міста не надходило. Трамвайний парк відчував дефіцит запасних частин і фахівців у своїх ремонтних майстернях. Для того періоду переповнені трамваї із завареними залізними листами вікнами, несправними дверима, відсутніми ліхтарями на кормі та неробочими фарами були швидше нормою...

В Акті зазначено, що через невирішеність матеріально-технічних питань підприємства з боку міської влади, трамвайне управління було не в змозі закуповувати в необхідній кількості запчастини та якісно обслуговувати вагони.

Що стосується технічного стану вагона, то було виявлено несправність кількох перемичок акумуляторних батарей, що скоріше за все й призвело до відмови гальм.

Після аварії на лаву підсудних потрапили 3 особи: водійка трамвая (яка залишилася інвалідом внаслідок події), її наставник та майстер. Невеликі терміни отримали тільки двоє останніх. Ніхто з керівництва трамвайного управління чи міської влади кримінальної відповідальності за те, що сталося, не мав.

Меморіал загиблим

Читати повністю…